Об’єднання католицьких спільнот ініціює спільну молитву християн за Україну..тут...

Заява Української Православної Церкви тут.......


Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) закликав парафії УГКЦ «відкрити двері для потребуючих», передає Департамент інформації УГКЦ.

«Я закликаю всі наші парафії, усі наші монастирі відкрити двері для потребуючих: голодного – нагодувати, подорожнього – у дім прийняти. Вчинити всі діла, необхідні для того, щоб виявити сьогодні милосердя до потребуючих. Нехай всемилостивий Господь поблагословить наш народ на кращу долю», – сказав Предстоятель УГКЦ .

ЗВЕРНЕННЯ
До народу України, до духовенства, до політиків та державних правителів
Слава Ісусу Христу!
Дорогий та багатостраждальний український народе!
Шановні духовні, політичні та державні зверхники Краю!
У цей доленосний час нашої національної історії моя молитва до Всевишнього разом з мільйонами духовно свідомих людей в цілому світі – за Господній захист рідного народу, за збереження та захист його незалежності, свободи та духовної мудрості – за щасливу долю під покровом Божим нас та наших нащадків.
Моє пастирське слово до народу та до народних зверхників:
Український народе! Не забувай ні на хвилину, що омріяну та століттями вистраждану свободу і незалежність подарував нам, на відміну від численних народів світу, Господь Бог. А тому пам’ятай про це, не соромся кликати Спасителя на допомогу, та завжди пам’ятай пророчі слова благодатної Діви Марії: «Господь потужних поскидав з престолів, а смиренних підняв угору. Він голодних сповнив добром, а багатих відіслав упорожні» (Євангелія св. Луки 1:52-53).
В об’єднаній та щирій молитві прямуймо до перемоги світла над темрявою!
Священнослужителі! Пам’ятаймо, що найбільша вина за недолю нашого народу лежить на нас, які не зуміли за 22 роки незалежності України навчити народ справжньої побожності та національної єдності.
Відречімось хоч зараз від власної духовної безликості, прислужництва та угодовства сильним цього світу; покиньмо релігійні чвари та фобії та піднімімо рідний, єдиний народ до всеперемагаючої молитви. Згадаймо всі разом напомин Господній через пророка Йоіла: «Нехай плачуть священики, слуги Господні; нехай молять вони: Змилуйся, Господи, над народом Своїм, і не видай на ганьбу спадку свого, щоб над нами панували безбожники!» (Книга пророка Йоіла 2:17).
Політичні діячі! Якщо за вашою кипучою діяльністю вам ніколи чи неохота порадитись з Вічною Книгою Біблією, то дозвольте сьогодні вам нагадати хоч одну пораду Святої Божої Книги: «Нема премудрості, ні розуму, ні ради в того, хто противний для Господа! Коня готують на день бою, та перемога – від Господа» (Притчі 21:30-31).
Державні правителі – від малого до найвищого! Горе вам, що ви забули вічну істину: Не ви тримаєте народ, а народ тримає вас – на своїх натруджених плечах та мозолистих руках. А тому Сам Господь Бог вас застерігає: «Хто торкається вас (народ) – той доторкається до зіниці ока Мого!» (Зах. 2:12).

Якщо комусь з вас здається, що Людинолюбному Богові байдуже до долі зневаженого вами народу, то нагадую вам Божу оцінку вашої безбожної діяльності: «Ви кажете: «Ми склали заповіта зі смертю та з пеклом вчинили умову». – Господь відповідає: «Ваш заповіт зі смертю поламаний буде, а ваша угода з пеклом зруйнована буде!» (Книга пророка Ісаї 28:14-19).

Отож, Господь Бог з ласки Своєї та любові кличе до вас: «Зрозумійте ж це, царі, та одумайтесь, усі судді землі! Бо незабаром загориться гнів Божий! Блаженні всі, що надіються на Нього!» (Псалом 2:10-12).

З любов’ю до вас та молитвою Голова Ради Старійшин церкви ХВЄ в Україні Василь Боєчко Єпископ, доктор теології.

Що веде до втрати віри.

Віра - це великий скарб, за який ми повинні Господу Богу завжди дякувати і старанно його зберігати. Тому ми зобов'язані уникати всього, що противиться вірі і призводить до її втрати.

Сьогодні розглянемо, що веде до цього:

І. Гордість і непотрібне мудрування в таїнствах віри.

ІІ. Занедбання релігійних обов'язків та грішне життя.

III. Читання злих книжок і приставання зі злими людьми.

І. Ніщо так не противиться вірі, як гордість і мудрування

1. Віра від нас вимагає, щоб ми більше вірили Богові, ніж розумові, тому що розум може помилятися і завести нас у блуд. Однак "мудрагелі" не хочуть зрозуміти, як можна вірити в те, чого не розумієш, але не задумуються над тим, що вони багато речей не розуміють, хоча бачать їх і знають. Оскільки ці люди слабим розумом не можуть збагнути глибоких правд таїнств віри, тому заперечують їх, вважають їх вигадкою людей і неправдою. Прикладом цього є Арій, Несторій, Лютер, Кальвін і сотні інших, які з гордости відступили від Церкви та переконували себе й інших, що їх Св. Дух вибрав для виправлення віри. Вони забули про те, що Господь просвічує лише покірних і вибирає їх для своїх цілей, а гордих відштовхує, як каже Св. Письмо: "Бог гордим противиться, а покірним дає благодать" (І Петр. 5,5).

2. Як світло сонця засліплює того, хто в нього вдивляється, і він нічого не може побачити, так і правди віри, які неможливо зрозуміти, затемнюють розум того, хто їх насилу хоче збагнути. Ось так єретик Савелій, який занадто хотів зрозуміти Пресвяту Трійцю, потрапив у блуд, почав вчити, що Пресвята Трійця - то не три особи, а лиш одна, і за це Св. Церква його викляла. Однак не треба думати, що Церква наказує вірити насліпо і забороняє роздумувати над правдами віри. Ні! Церква дозволяє роздумувати над ними, але для того, щоб їх краще пізнати, в них утвердитися і вміти їх захистити. Св. Церква забороняє робити віру залежною від розумування, не дозволяє говорити: "Я повірю в те, що Св. Церква подає до вірування тільки тоді, коли власним розумом переконаюся, що це правда". Так говорити Церква забороняє, тому що такий вірить у себе, а не в те, що Бог об'явив, а Св. Церква подає до вірування.

II. Хто занедбує релігійні обов'язки і погано поводиться, той вже тратить віру

1. Щоб лампа завжди світила, треба до неї часто доливати нафти, бо інакше вона світитиме щораз слабше, аж врешті згасне. Коли ж наша віра повинна світити нам все життя, то вона також потребує постійного доливання нафти, а тією нафтою є: молитва, слухання Божого слова, приймання Св. Тайн. Наша віра доти є сильною і живою, доки скріплюємо її молитвою. Коли не стане молитви, тоді до серця вертаються світові гадки, віра слабне і поволі завмирає. Наша віра відживлюється також слуханням Божого слова. Хто це занедбує, байдужіє, а потім зовсім зрікається своєї віри. Нарешті, прийманням Св. Тайн, Сповіддю і Св. Причастям очищуємо наші душі з гріховного бруду і запалюємо їх любов'ю до Господа Бога. Тим зміцнюємо нашу віру, бо хто Бога щиро любить, той Йому та Христовій Церкві в усьому вірить. Навпаки, хто нерадо приступає до Св. Тайн, той помалу починає забувати про Бога, про своє спасіння, про чесноту, його віра слабне і врешті розпадається, неначе струхнявілий будинок.

2. Які християни найбільше прив'язані до Церкви, які провадять чесне життя? Ті, які побожно сповняють релігійні обов'язки, радо читають релігійні книжки, побожно моляться, часто приступають до Св. Тайн. А які байдужі до віри, не бояться Бога, а живуть, щоб жити? Ті, які занедбують релігійні обов'язки, які не моляться зранку і ввечері, які до церкви ходять тільки зі звичаю, а не з побожности, які насміхаються з тих, хто часто приступає до Св. Тайн, а коли зайде розмова про віру, то завжди стають на бік противників віри. Віра таких людей захитана, а втративши її, вони можуть втратити і спасіння.

3. Ще більшою небезпекою для віри є грішне життя. Неморальне життя сам Ісус Христос вважає причиною невірства, бо говорить: "Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло" (Йо. З, 20). Це означає, що грішна людина ненавидить віру і не хоче її знати, бо вона відкриває кожному лукаві вчинки. По-іншому не може бути, бо віра домагається побожного і чесного життя, а людина, віддана тілесним похотям і змислам, не хоче їх відректися. Вона скоріше відречеться віри та Ісуса Христа, ніж свого грішного життя. А робить це не тому, що переконана в неправдивості віри, але тому, що вона стає поперек її пристрастям і не дозволяє віддатися гріхам. Доки вірить у Бога, Який все знає і бачить, доки вірить у суд після смерті, у вічну кару в пеклі, доти не може знайти спокою в своєму грішному житті, бо її мучить совість. Тому, щоб мати будь-який спокій, вона вирікається віри і безсоромно каже: "Нема Бога, нема душі, нема суду, нема вічності, тому і немає потреби вистерігатися гріхів, сповідатися, покутувати". Такій людині здається, що тільки тоді вона буде щасливою, коли зможе безпечно віддаватися різним лукавствам і не боятися Божого суду. А якщо в неї все ж таки пробудиться совість, то вона сама себе заспокоює: мовляв, це наслідок "бабського" виховання, забобон, фантазія, привид і брехня.

III. Третя частина втрати віри - це читання безбожних книжок
і спілкування з людьми, які не мають ніякої віри

1. Книги, які виступають проти науки Церкви, мають шкідливий вплив на маловіруючу людину, тому що підривають її віру і призводять до повного віровідступства. Історія вчить, що так вони впливають не тільки на поодиноких людей, але навіть на цілі народи. Наприклад, у Франції читання поганих книжок довело до того, що нищили і палили церкви, вбивали священиків, під карою смерти було заборонено віру в Бога, натомість впроваджено віру розуму, що її представляла одна розпусниця, перед якою палили кадило.

2. Навіть для християн, які твердо стоять у вірі, читання злих книжок може мати згубні наслідки. За приклад маємо Євтихія, який жив у Царгороді в V ст. і спочатку був ревним католиком, але через читання злих книжок став батьком єретичної науки. Так само Іван Гус, професор із Праги, так перейнявся листами Вікліфа, що став причиною релігійної війни в Чехії. З цього видно, що коли Церква забороняє читати погані книжки і часописи, то робить так, як добра мама, яка не дає дитині ножа, щоб часом не зробила собі шкоди. Тож будьмо і ми добрими дітьми і не берімо до рук ні книжки, ні часопису, які виступають проти Церкви, висміюють віру або священиків. А коли ми не впевнені, чи ця книжка добра чи ні, то запитаймо у священика.

3. До втрати віри призводить також часте спілкування чи дружба з безбожниками і недовірками. Народне прислів'я говорить: "З яким пристаєш, таким і стаєш", а Ісус Христос виразно застерігає: "Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині - вовки хижі" (Мт. 7, 15). Особливо ви, християнські матері і батьки, не дозволяйте дітям товаришувати з недовірками і нерелігійними дітьми, бо хоча б ви і добре їх виховували, але таке спілкування привело б до зіпсуття. Коли вони при кожній нагоді кепкуватимуть з віри і Церкви, то ваші діти можуть цим перейнятися і втратити віру.

Одного разу у Франції в місті Камбре знайшли неживого юнака, а біля нього револьвер і записку зі словами: "Хто знайде моє тіло, нехай знає, що в молодих роках я жив побожно, але коли пішов у компанію невіруючих, то втратив віру і чесноту, життя стало для мене тяжким, і це довело мене до самогубства". Подібних прикладів дуже багато. "Трохи закваски квасить усе тісто" (Гал. 5, 9), - говорить ап. Павло. Часом і одне слово може згіршити на все життя. А як гіршить постійне перебування у злому товаристві!

Тому, дорогі християни, уникаймо всього, що веде до втрати віри, стараймося завжди виконувати і дотримуватися приписів Церкви і зберегти сильну віру, бо вона одна принесе нам спокій у цьому житті і спасіння у Вічності.

Дзвін з Фатіми 2(19), березень-квітень 2005 р.Б.

У притчі про молоду людину у давні часи, яка по статусу мала привілеї і жила розпусним життям ,одного разу йшов по дорозі мудрець коли молода людина поспішала їздою на коні.Про зміну стати жити по Божих Законах він посміхнувся і сказав ,що на старість покається .Сумно похитав старець головою ....Біля ріки яку хотів перескочити з конем ,глибоку і швидкісну ріку , куди кінь його скинув трьома словами він прокляв коня ,але не встиг принести слова покаяння. ......Кожному з нас Господь посилає нам мудрих на нашій життєвій дорозі людей ,.для нашого навернення ,покаяння. Навіть ,якщо помиляємось ,чи вперто доказуєм комусь ,що ми праві ,хоч далекі від істини .І коли хтось Вам каже добрі поради чи мудрі слова-- подумайте ----може ,це Господь стукає у двері нашого серця. Почуймо Його голос через наше серце де Спаситель говорить до нас ; " Заспокойтесь ,--це Я ,не страхайтеся ".(Мт14,25-27).

Якось п'ятеро братів почули про дивне місце, де забуваються всі прикрощі та турботи, зціляються всі недуги та рани і людина знаходить жаданий спокій. Вирішили вони знайти ту місцину. Дорога їхня пролягала через густі джунглі. Тому вирішили вони винайняти провідника. Йшли вони за тим провідником кілька днів - і от перед ними постало роздоріжжя. Далі вело дві дороги. Одна широка, протоптана, зручна. Інша – вузька та поросла терням. Провідник вказав саме на ту, вузьку стежину. Четверо з братів почали нарікати – "Що ж ти за провідник, що хочеш нас вести такою незручною стежкою, за що ми тобі гроші платимо?" - і пішли вони широкою дорогою. І лише п’ятий брат мовчки, без нарікань, пішов за провідником у хащі. Сумна була доля тих чотирьох братів. Перший упав у мисливську яму, другий – потрапив в лапи лева, ще одного зустріла на своєму шляху стріла тубільців, а останній зірвався в урвище. А п’ятий брат тим часом ішов вузькою стежиною. І хоча його ноги були зколені терням, руки були в ранах від диких рослин, які потрібно було постійно відводити в боки, а обличчя немилосердно шмагали ліани – все-ж він з довірою йшов за провідником, адже вірив, що той знає місцевість. І от – по кількох днях подорожі попереду майнуло сяйво. Дивовижна картина постала перед його очима. Все навколо сяяло, переливалося незбагненними кольорами! На душі стало незвичайно спокійно – відступили всі страхи та тривоги, залишилося лише захоплення від краси побаченого, зажили всі рани. – Це диво! – лише зміг промовити він, відчуваючи, що досяг своєї, такої жаданої мети. І ми кожен день, як ті чотири брати, лякаючись перешкод, вибираємо легші шляхи, відкидаючи допомогу Провідника, яким є Ісус. Внаслідок чого то падаємо в прірву пороків, то потрапляємо в лапи диявола, то зустрічаємо стріли гріха. А потім нарікаємо на те, що нам є важко в житті..
(ХРИСТИЯНСЬКА ПРИТЧА)