ПРИТЧА ПРО ТЕ, ЯК СОБІ ДРУЖИНУ ВИБИРАТИ ТРЕБА Одного разу хлопці запитали діда, скажи ось ти з дружиною живеш півстоліття і не лаєтеся (в селі все про всіх знають). Як це? - Ви знаєте, що молоді вечорами ходять на посиденьки, а потім проводжають хлопці під ручку дівок, по центральній вулиці гуляють. Один вечір проводив - нічого, два - привід ... а три вважай наречений. От і я пішов проводжати одну, йду щось кажу, а вона раптом стала витягати потихеньку свою руку з-під моєї. Я не зрозумів, виявляється я йшов прямо в калюжу на дорозі, згортати не став. Вона калюжу оббігла і знову мене під руку. До наступної калюжі я йшов цілеспрямовано. Вона також прибирала руку. На наступний вечір з іншою дівчиною я по колишньому маршруту. Та ж картина, оббігала калюжі. На наступний вечір пішов з третього. І знову посередині дороги по калюжах. Підходжу - вона за мене міцно тримається, слухає мене і ... пішла по калюжі зі мною. Ага - просто не побачила калюжу. Тоді я до наступної - глибше. Подруга нуль уваги на калюжу. Ось з тих пір і ходимо поряд і не лаємося, живемо ладком. Всі хлопці роти повідкривали, а які постарше і кажуть, що ти дід раніше не розповів як вибирати дружин. Може і ми були б щасливішими.
Одну літню пару, яка прожила 60 років разом, запитали: - Як вам вдалося так довго прожити разом? - Розумієте, ми народилися і виросли в ті часи, коли ламалися речі їх чинили, а не викидали.
Повідомлення відредагував Ксенічка - 26 червня 2013 09:56
Один бідний парубок намагався заробити гроші на навчання - продавав перехожим паперові хустинки та інші дешеві дрібнички. З тією ж метою він стукав і стукав до різних дверей. Кінець кінцем пересвідчився, що має в кишені лиш кілька срібняків, до того ж відчував несамовитий голод. Нічого не вдієш: вирішив просити чогось їстівного в найближчому домі. Та, коли відчинила йому гарненька дівчинка з великими зеленими очима, бідоласі забракло відваги. Тож, замість просити якогось харчу, попросив кухоль води. Дівчинка здогадалася, що прибулець насправді голодний, і принесла йому великий кухоль молока. Хлопець щиро їй подякував, а тоді запитав: - Скільки я винен? - Ніскільки, - відповіла дівчинка. - Матуся каже, що люб'язність не коштує нічого. - Дякую тобі, дякую від щирого серця, - повторив хлопець. Коли Говард Келлі залишив гостинне подвір'я, він почувався значно краще. І не тільки фізично: його віра в Бога і в людину неабияк зміцнилася. А був перед тим у такому стані, що вже намірявся відмовитись від ґрунтовної освіти, однак простий вчинок доброї дівчинки додав йому сили й бажання продовжувати далі.
Минуло багато років. Та сама дівчинка, тепер доросла жінка, тяжко занедужала. Місцеві лікарі нічим не могли зарадити. І зрештою, спрямували її до великого міста, де фахівці таки вміли лікувати її доволі рідкісну хворобу. Доктор Говард Келлі, справжнє світило у тій галузі медицини, звісна річ, був запрошений на консиліум. Коли він почув назву місцевості, з якої прибула жінка, очі його заблищали. Негайно попрямував до лікарні, де просив показати йому палату, в якій лежала хвора. Він одразу її впізнав, і не тільки через її зелені очі. Потім пішов на консиліум - з твердим рішенням зробити все можливе, аби врятувати жінці життя. Не шкодував ні сил, ні часу для подолання важкої недуги. Відтак після тривалої і виснажливої боротьби жінку вдалося врятувати. Коли загроза минула зовсім, професор Келлі попросив адміністрацію лікарні повідомити йому, скільки коштувало лікування пацієнтки. Подивившись на суму, він написав декілька слів на папірці з рахунком. Рахунок віднесли пацієнтці. Жінка боялася навіть глянути на нього: була певна, що все життя змушена буде сплачувати величезну суму. Втім, набралася духу - і поглянула. В око впали слова, написані чиєюсь рукою на полях документа: "Сплачено сповна - кухлем молока".
- Батьку, я втомилася, у мене таке важке життя, такі труднощі і проблеми, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил ... Що мені робити?
Батько замість відповіді поставив на вогонь три однакові каструлі з водою. В одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв з води моркву і яйце і налив в чашку кави з третьої каструлі. - Що змінилося? - Запитав він свою дочку. - Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді, - відповіла вона. - Ні, дочко, це лише поверхневий погляд на речі. Подивися - тверда морква, побувавши в окропі, стала м'якою і податливою. Крихке і рідке яйце стало твердим.Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин - окропу. Так і люди - сильні зовні можуть розклеїтися і стати слабаками там, де крихкі і ніжні лише затвердіють і зміцніють ... - А кава? - Запитала дочка. - О! Це найцікавіше! Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому середовищі і змінили його - перетворили окріп в чудовий ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин - вони змінюють самі обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання з ситуації ...
--------------------
Ранок з щастя починається, щастя мамі усміхається!
Одна добра християнка опинилась перед дверима до Неба. Була стривожена. Святий Петро ласкаво прийняв її, але мовив: «Щоби ввійти до Раю, треба набрати сто балів». Жінка почала перелічувати: «Я була вірною дружиною ціле життя. Намагалась виховати по-християнськи своїх дітей. Не вповні вдалося це мені, але я зробила все, що змогла. Упродовж 22 років була катехиткою. Працювала на користь місії, допомагала благодійній організації. Завжди намагалась добре ставитись до всіх, з ким мала справу - особливо до священика і моїх сусідів...». Коли зупинилась, щоб перевести подих, святий Петро сказав їй: «Маєш два з половиною бали». Для жінки це було тяжким ударом. Тоді знову взялася перелічувати: «Опікувалась своїми старими батьками, пробачала сестрі, яка сварилась зі мною за спадщину. Ніколи не пропустила недільну Службу Божу, за винятком днів, коли народжувала дітей. Брала участь у богослужіннях і реколекціях під час Великого Посту... Щодня молилася...». Святий Петро сказав їй: «Маєш три бали». Жінка впала у відчай. Як зможе набрати 100 потрібних балів? Перелічила вже найважливіше. Важко буде знайти ще щось. Плачучи, тремтячим голосом сказала: «Якщо так, то можу лише покладатися на Боже милосердя!» «Оце сто балів!» - вигукнув святий Петро.
«Благослови, душе моя. Господа і не забувай усіх добродійств Його ніколи.(...) Бо як високо небо над землею, така велика Його милість над тими, що Його бояться.(...) Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що Його бояться. Він знає, з чого ми зліплені, Він пам’ятає, що ми - порох.(...)» (Пс. 103).
Повідомлення відредагував Roksolana - 4 липня 2013 14:40
--------------------
Ранок з щастя починається, щастя мамі усміхається!
Брама Є відома картина: Ісус поночі в саду. В лівій руці він тримає світильник, що розганяє темряву, а правою стукає в міцні грубі двері. Коли картину вперше виставили у галереї, один відвідувач звернув увагу художника на дивну особливість. - У вашій картині є похибка: двері - без клямки... - Жодної похибки, - заперечив художник. - То двері до людського серця. Й відчиняються вони лише зсередини.
Далекий Схід. На летовище налетіла буря зі зливою. Пасажири квапилися перетнути поле летовища, аби потрапити на борт літака ДЦ-3, який чекав, готовий знятися в повітря. Один промоклий до кісток місіонер доволі зручно вмостився коло ілюмінатора. Привітна стюардеса допомагала иншим пасажирам розміститися в салоні. Наближалася хвилина відльоту, і ось один із членів екіпажу замкнув масивні двері літака. І раптом крізь грубе скло ілюмінаторів угледіли мужчину, який щодуху біг до літака. Підбігши, пасажир, що спізнився, одною рукою тримаючи над собою плаща, другою взявся щосили гатити у двері літака, благаючи відчинити йому. Стюардеса на мигах силкувалася пояснити йому, що вже запізно. Та чоловік заходився ще дужче грюкати у двері. Стюардеса далі переконувала його облишити всі намагання. "Я не можу... Запізно... Мусимо вилітати", - повторювала вона. Проте ніщо не зупиняло його: чоловік рішуче наполягав, домагався, аби його впустили. Кінець кінцем стюардеса відімкнула двері й, простягнувши руку, допомогла безталанному пасажирові видертись на борт літака. І враз оніміла від подиву: пасажир виявився пілотом. Будь уважним! Не залишай за дверима капітана свого життя.
Повідомлення відредагував Roksolana - 4 липня 2013 14:45
--------------------
Ранок з щастя починається, щастя мамі усміхається!
Цього року відзначали 1025-річчя запровадження християнства в Київській Русі! Я вітаю вас з такою гарною подією. Бажаю вам Господнього благословення, бережіть свої сердечка від суєтного , світського круговертю. Хочу поділитись притчою Ісусовою "Про розчину"
Цю притчу Ісус Христос теж розпочав з риторичного запитання: «З чим порівняю Я Боже Царство?», – і відповідаючи Христос пояснив, – Царство Боже подібне до розчини, яку бере жінка, кладе на три мірки муки, аж поки все вкисне» (Лк. 13. 20 – 21; Мт. 13. 33). Мірка (з арамейськ. – «сата») – це міра сипкого у гебреїв. Повна сата становить 13.5 літрів, мала сата – це половина повної сати. Гебреї на одне печиво хліба використовували три саті, або три мірки. Відомо, що так як розчина і дріжджі якби проникають одне в одне, так і зло тенетами опутує світ у всіх напрямках. Схоже, що розчина символізує зло, яке присутнє на землі між двома приходами Ісуса Христа. Але це, тут, на землі, а не в Царстві Божому. Там, у Царстві Божому, розчина на дріжджах у повній гармонії барв, звуків та всього іншого, що не доступне, не відчутне й невідоме нам земним людям, бо це неперевершена красота, всемогутня та життєдайна велич, благо і неосяжна безкінечність. Під бродильною розчиною можна розуміти також активну і неспинну дію. Адже дріжджове бродіння не можна зупинити, аж поки не вкисне і не буде спечений хліб. Так, як і активне, все більше і більше бродіння розчини, так і кількість тих, хто намагається увійти в Царство Боже буде постійно зростати у міру розповсюдження християнства на землі. Хоч як не переслідуватимуть християн, як не знущатимуться над ними, як не мучитимуть їх, прогресивного і невпинного розвитку і розквіту християнства ніхто не зупинить, «аж поки все не вкисне». Важко сказати, що означає пророча фраза «аж поки все не вкисне». ( З "Бібліотека-Основи віри) Будьмо тверді у вірі!!
Повідомлення відредагував Ксенічка - 7 серпня 2013 20:22
Була собі колись кома, яка страшенно обурювалася через те, що всі її легковажать. Навіть діти з початкових класів не надто звертали на неї увагу. Бо яке значення має нині кома? Прецінь у газетах її майже не вживають, а якщо і ставлять, то, радше, випадково. Та якогось дня кома збунтувалася. Один із президентів після тривалих перемовин із провідником супротивної сторони написав суху нотатку: «Роззброєння, неможливе застосування зброї», - і відразу передав її генералові. І тут кома спересердя вирішила здійснити свій план помсти і - перестрибнула через одне слово. Генерал відкрив листа і прочитав: «Роззброєння неможливе, застосування зброї». І вибухнула війна.
У пущі в Колорадо туристи захоплювалися рештками велетенського дерева, яке мало близько niвтисячі літ. Коли Христофор Колумб дістався до Америки, на тому місці росло молоденьке деревце. Воно перетривало бурі, землетруси, тисячі атмосферних катаклізмів, снігові лавини. Щоб обняти його стовбур, треба було узятися за руки двадцятьом людям. Та якось малесенький, майже невидимий шкідник відклав на корі невелику кількість мікроскопічних яєчок. З них вилупилися невеличкі личинки з невгамовним апетитом. І за кілька місяців дерево-велетень, що пережило бурі, було знищене.
З дрібниць народжуються великі речі.(Бруно Ферреро)
ДЛЯ КОГО? В одній із єврейських бувальщин оповідається про мудрого богобоязливого рабина. Одного вечора,провівши цілий день за книгою пророцтв, рабин вирішив вийти надвір,аби трохи прогулятися. Він ішов собі поволі по бічній дорозі і невдовзі побачив сторожа, який довгими розміреними кроками походжав туди й сюди перед огорожею, за якою було видно багате обійстя. — Задля кого так ходиш? — поспитав зацікавлено рабин. Вартівник назвав імення свого пана. Потому спитав: — А задля кого ходиш ти? Це питання глибоко запало у серце рабина. А ти, задля кого мандруєш? До кого скеровані всі кроки і турботи твого дня? Заради кого живеш? Жити можна лише для когось. Сьогодні з кожним кроком повторюй Його ім’я. Переконаєшся-бо, що ніколи досі тобі не було так легко жити, як цього дня.
Повідомлення відредагував Ксенічка - 4 вересня 2013 16:08
Твори добро!!, Зробимо життя людей,що потребують допомоги сповненим добром
26 червня 2013 09:52
Навігація 
