ПРОФЕСОР І ПЕРЕВІЗНИК Один відомий професор університету, якого мали представити до Нобелівської премії,вибрався на озеро. Він попросив перевізника, аби той повозив його по озеру на своєму човні. Добродій погодився. Коли відплили вже доволі далеко від берега, професор узявся допитуватись. — Чи ти знаєш історію? — Ні! — Що ж, вважай, чверть твого життя пропала намарне. А знаєш астрономію? — Ні. — Ну то дві чверті твого життя втрачено. А може, знаєш філософію? — Та ні. — Тоді ти змарнував три чверті свого життя. Зненацька здійнялася шалена буря. Човник посеред озера гойдало,немов горіхову шкаралупку. Перевізник,намагаючись перекричати завивання вітру, запитав професора: — Пане професоре, а Ви вмієте плавати? — Ні, — відповів професор. — То, вважайте, ціле ваше життя втрачене... Є дуже багато різних шляхів, часто надзвичайно гарних і привабливих, які провадять до смерти. Дорога життя — одна- єдина. Це Божа дорога. Ніколи не губи того, що справді найважливіше.
Кілька днів назад подивилась цей коротенький фільм, розчулилась до сліз, фільм чудовий!!! Подивіться непожалієте! Доторкнись і побач
Зворушливо, торкає всі струни серця та душі. . Дякую Роксоланочко !! Так потребує сьогоднішній світ чуйності людської .Так не хочеться щоб серця людські черствіли.
Осінь...як ви чуєте її прихід?? Що змінюється в вас з її приходом?) Так цікаве бачення Ліни Костенко на ліс..природу..відносини з людьми...
Ліна Костенко Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно. Малі озерця блискають незлісно, колише хмара втомлені громи. Поїдемо поговорити з лісом, а вже тоді я можу і з людьми.
Вчитель Хто до дітей іде щоденно Й несе любов і доброту Та мислить творчо і натхненно, Той знає істину просту — Одну на всіх, одну-єдину, Що лише творчий індивід У світі цім ростить Людину Й веде за руку в дивний світ. (Н.Красоткіна)
Чому я тут? Чому мене часом тут на сайті так багато??? Ви мабуть не)раз задавались питаннячком схожим))..так..так..знаю..і добренько розумію..все кулінарненько і тут я з своїми писулічками)))...Та колись не)один рочок тому, коли я ще не була зареєстрована на Дрімфуді, почитавши кілька гарних діалого-дописів дівчат не на кулінарну тематику)..так..так..саме тут.. я почула те, що дало мені поштовх до прийняття потрібного і дуже актуального рішення тодішненького сьогодення)..Я вдячна досі ..з повагою та любов"ю я спробувала внести краплиночку того..що змогла..в надії..що знайде кожне слово свого адресата)..адже..часом отак пошук цікавого рецептику пляцочка може стати справжньою знахідкою..Люблю вас і почуття цього нічого не)затьмарить...
Якщо я з вами Я хочу, щоб всім радісно було, Коли я між людьми буваю. Щоб серце їхнє радістю цвіло І повнилось добром безкрайо.
Коли в людей чудовий настрій є І сміх засвічує їм очі. То радується серце і моє, Бо я завжди того так хочу.
(Н.Красоткіна)
Історія Добра
Добрі вчинки… Чи задумувались ми коли-небудь,як часто ми творимо добро для інших? Насправді щоб робити добро не обов”язково допомагати великими коштами дитячим будинкам чи лікарням(хоча це також хороша ідея,на жаль не всім під силу). Багатьом відома приказка: хочеш змінити світ – почни з себе. От в цьому випадку якраз дуже доречно до неї дослухатись. Якщо кожен з нас почав би робити,хоч і маленькі,зате добрі, справи, то міг би підмітити, що люди навколо привітні і дедалі частіше посміхаються.А інколи буває й таке,що ідеї добрих справ самі знаходять тебе. Так сталося зі мною цього літа. Цей випадок запам”ятався мені надовго. Гарячого серпневого дня я сиділа на лавці біля Ратуші. Навколо була маса людей, всі кудись спішили, а я спокійно насолоджувалась читанням у затінку. Аж тут до мене підсіла жіночка в літах, привіталась до мене і попросила допомоги. І потребувала вона не грошей. Вона попросила переписати їй листа. Я щиро здивувалася, але пані пояснила,що дуже погано бачить, та й писати не дуже вміє, тому потребує моїх “молодих очей”. Поки я переписувала текст,вона розповіла свою історію: про її,ще малої,пригоди з сестрою, про те,як вона в роки війни допомагала повстанцям(я так зрозуміла,що пам”ять в неї хороша); про те,як її в селі пограбували і ледь не вбили; про те,як вона з допомогою подруги написала цього листа,який треба було ще раз переписати,але не було змоги це зробити. Вислухавши її мені стало якось не по собі. Насамперед тому, що навряд чи депутат міської ради,до якого вона хотіла звернутись, захоче і зможе їй допомогти. Але тим не менше,було зовсім нескладно допомогти людині,якій це було потрібно. Кожен твій вчинок буде відповідно оцінений десь там…Цьому доказ те,що перед тим,як іти, пані забрала листа і сказала “Я буду молитись за тебе”… Після того на душі стало тепло…
Твори добро!!, Зробимо життя людей,що потребують допомоги сповненим добром
5 вересня 2013 17:48
після довгих канікул 
Бажаю всім гарного дня і чудового настрою і Віри у краще!!!
Навігація 
