І я в це вірю,вдячна всім за молитву,я також за вас молитимусь.

Хочу запропонувати Вам прочитати про монахиню Матушку Аліпію (з інтернету) Хоча маю дві книги про неї. Я вже двічі побувала у Голосіїївький пустині. Там дійсно Божа Благодать, Святе місце.
Близько вісімдесяти тисяч прочан відвідали Свято-Покровський чоловічий монастир Києва "Голосіївська пустинь". Там сьогодні відзначали день пам'яті черниці Аліпії - подвижниці, яку особливо вшановують православні християни в Україні. Історія нашої сучасниці, яку хочуть канонізувати - в сюжеті Ольги Скотникової.

Через це тісне приміщення склепу за день часом проходить кілька десятків тисяч вірян. Вони залишають квіти, хліб та записки. У більшості - прохання до матінки Аліпії. Одні просять здоров'я, інші захисту, хтось - родинного благополуччя. Черга починається ще з-за монастирської брами, але люди стверджують - стояти напрочуд легко.

Ірина, парафіянка:

- Настроение каждый раз хорошее, когда едешь к матушке! Преклоняешься, чувствуешь эту благодать! Стоять легко - очередь, как вы видите, большая, но ощущение, что всем тут есть поддержка и радость, одна радость!

Фото блаженної чудотвориці Аліпії - стоїть на надгробку. Її світлин лишилось мало. Аліпія мала в миру ім’я Агафія і народилась у Пензенській губернії у 1905 році. Підлітком, під час громадянської, осиротіла. Відтоді все життя присятила Богові і людям. Вона не мала паспорта і власного постійного житла. Ось тут, у Голосіївській пустині, двадцять п’ять років тому не було ані величної церки ані монастирський стін. Лише її маленька хатинка та джерело. Втім слава матінки Аліпії, котра допомагала зцілитись чи вийти з життєвої скрути, швидко поширилась.

Олександр, Архієпископ Вишневський і Переяслав-хмельницький:

- Для кожного часу Господь посилає своїх сподвижників блогочестям. До пустої криниці ніколи не підуть люди за водою.

Матінка Аліпія мала дар передбачення. Кажуть - попереджала про Чорнобильську катастрофу і точно вказала дату власної смерті - 30 жовтня. Пообіцяла, що буде допомагати всім, хто прийде до неї в гості. Отець Ісакій у пустині вже двадцять років. Згадує - застав розвалини, все, що є зараз - виросло дуже швидко. Але головне - не новозбудовані стіни, а відчуття постійної пристуності монахині Аліпії.

Ісакій, настоятель Свято-покровської Голосіївської пустині:

- Тысячи людей приходят к ней просить помощи и молитвы. Это уникально, ведь многие канонизированные святые не имеют такого почитания, как простая монахиня Алипия.

Юрій Молчанов зняв два фільми про матінку Аліпію. Каже - за вдачею він скептик, але все побачене називає дивом Благодаті Божої.

Юрій Молчанов, кінодокументаліст:

- Я наблюдал колоссальные вещи - как менялись человеческие судьбы, человеческое здоровье. Люди, болеющие 4-й степенью онкологического заболевания, выздоравливали и тому есть медицинское подтверждение.

Українська православна церква добиватиметься канонізації монахині Аліпії, як святої.

Олю! Подивися про Голосіїївську пустинь - Свято-Покровський Монастир у КиєвіТУТ

Про матушку Аліпію
тут і
ТУТ

Маруня, Роксоланочка, щиро дякую Вам дівчатка за підтримку за вашу душевність та щирість.
Олечка, такі відкриті та щирі люди як ти це подарунок цьому сайту, ти несеш своїм приходом позитив, добро та душевне тепло.
Танічка, дякую за такого цікавого дописа! Дякую за те, що ти даруєш часточку свого тепла душевного всім нам.
Дякую Вам, та дякуюГосподу, що є такі люди як Ви, які дарують оточуючим свою любов!!
Дорогі дівчата бажаю Вам щастя та Господнього благословення!!
І прошу всіх хто може молитись за одужання Олі.

Ще хоту попитати чи потрібно продовжувати життя цієї теми?Прийму вашу думку і буду вдячна.

Хочу додати фільм, що несе в собі багато позитивних моментів та дарує чудову гру, яка допоможе згадати дитинство та радіти життю))
Подивившись його Ви перевірите свою душевність, він як свого роду детектор. Після його перегляду не..можли..во не ..стати добрішим))

Фільм «Поліанна» є екранізацією американської повісті Елінер Портер. Після смерті батьків 11-річну дівчинку Поліанну забрала до себе її тітка Полі, відома своїм суворим характером. З атмосфери батьківської любові Поліанна переселилася у світ строгих правил і заборон. Але вона не здавалася! Батько навчив дівчинку простої і забавної гри - вміти радіти життю за будь-яких обставин. Завжди весела Поліанна дратувала своїм оптимізмом не тільки свою тітку, а й інших мешканців похмурого містечка, які вважали, що їм нема чому радіти. Незабаром всі вони познайомилися з незвичайною грою Поліанни і їх життя стало змінюватися! Але одного разу з Поліанною трапилося нещастя, здавалося не залишилось надії на краще ...Чи зможе вона подолати біду, що навалилась на неї.??....











Хочу вас запевнити, що жодні матеріали, що додаються в цю тему не несуть негативного підтексту та сектантського настрою. Тому момент модерації зробіть чуть пом"якше))

Найкращий камінчик. Він ним не був, але він ним став!
На березі моря грав маленький хлопчик. Він піднімав камінці і кидав їх у море. Час від часу перед тим, як кинути камінчик в пінисті хвилі моря, він пильно розглядав його. Деякі з них відкладав в сумочку. Як потім виявилося, він це робив, щоб показати своїй мамі.
Витягав камінчик за камінчиком і дуже обережно показував свої знахідки. Нарешті він витягнув останній і сказав: "Це мій улюблений камінчик. Він мені найбільше сподобався. Він такий зелений і гладкий такий".
Мама посміхнулася і сказала: "Він дійсно хороший, але - це не камінь. Це шматочок скла".
"Не камінь?" - Здивувався син.

Його маленькі пальчики скользіли по ребрах зеленого предмета, який ласкаво пестив своєю поверхнею. "Ні! Не може бути, що це шматочок скла. Скло є гострим. Я б порізав свої пальчики, коли б доторкнувся до нього. Він гладкий, як і всі камінці" - далі стверджував маленький хлопчик.

Тоді мама пояснила, що маленькі камінчики колись були гострими, і коли ласкаві хвилі моря їх качали, вони терлися один до одного і так стерли свої гострі кути. Шматок гострого скла також потрапив між камінцями і вони також його відшліфували, стираючи гострі сторони.

Хлопчисько стиснув свій камінчик і вигукнув: "Це добре, що він потрапив між ці камінці. Він тепер не тільки красивий, але ще і гладкий. Він найкращий!"

За кілька тижнів хлопчик пішов до школи. У класі виявилися різні діти: кожен зі своїм характером, своїми звичками, уподобаннями. Минув час і синок сказав, що більше не хоче йти в школу, бо там є пустотливі діти і між ними часто бувають непорозуміння.

Мама пішла в його кімнату і звідти щось принесла. Присіла і подивилася в очі: "Синуля, пам'ятаєш про море?"
Далі показала зелений "камінчик" і нагадала йому історію про те, як стираються гострі кути.
Син сильно обняв маму і хотів ще щось сказати, але на цей раз ні слова не було чути. Він мовчки взяв свій рюкзак, витер сльози і міцно стиснув щось у руках.

Не завжди можемо помітити те, які є гострі боки нашого характеру. Тільки, коли зустрічаємося з іншими, стає явним приховане.

Проходить час спільного життя і гострота кудись зникає. Залишаємося ми, шліфовані долями інших, тих, хто був поряд з нами, хто також став лагідним і залишив краще ...

Роксоланочко, дякую тобі за такі проникливі та цікаві дописи, ти як провідничок до світла та пізнання добра!!



Сьогодні 18 квітня МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ"ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ.

Важливим складником історичної пам’яті будь-якої нації та народу є культурна спадщина. Тому в усьому світі 18-го квітня відзначають Міжнародний день історії та культури.

Розкажемо нашим діткам цікаве про Українську культурну спадщину).

ЮНЕСКО: перелік об'єктів світової спадщини в Україні.

До списку ЮНЕСКО в Україні внесено 4 об'єкти:

1. Історичний архітектурний ансамбль центру Львова.



2. Софія Київська + Києво-Печерська Лавра.



3. Частина геодезичної лінії Струве.



5. Букові праліси Карпат.



Перелік на офіційному сайті UNESCO...

Так це все дійсно дуже красиво-так хочеться,щоб вони стояли та радували нас,ще довго-довго!

Притча: Бог - це Любов
Зустрілися якось матеріаліст з віруючим і розговорилися. Коли мова зайшла про Бога, матеріаліст сказав, що не вірить ні в якого Бога, що все це казки і пережитки минулого. А віруючий говорив, що Бог є.
- А ти його коли-небудь бачив?
- Ні.
- А, може, чув?
- Ні.
- Тоді з чого ти взяв, що він є? - Запитав матеріаліст.
- Дозволь і я тебе запитаю. Скажи-но, любов існує?
- Звичайно ж.

- А ти її бачив?
- Ні.
- А, може, чув?
- Ні.
- Але ж із цього ти не укладаєш, що її немає?
- Вона є, тому що я відчуваю її.
- Ось і з Богом так само. Його не можна побачити, а можна тільки відчути Його впливна нас. Як проявом сонця є світло і тепло, так проявом Бога є любов. Якщо ти сліпий, то можеш не бачити сонця, але обов'язково відчуєш на собі його тепло, коли його промені торкнуться тебе. І якщо ти «сліпий» і не «бачиш» Бога, то обов'язкововідчуєш Його вплив на тебе, коли твоє серце зігріє любов.

Одній жінці наснилося, що за прилавком магазину стояв Господь Бог.
- Господи, це ти? - вигукнула вона з радістю.
- Так, це я, - відповів Бог.
- А що можна в тебе купити? - запитала жінка.
- У мене можна купити все, - почула вона у відповідь.
- В такому випадку дай мені, будь ласка, здоров*я, щастя, кохання, успіху та багато грошей.
Бог тепло посміхнувся і пішов у підсобне приміщення за замовленням. Через деякий час він повернувся із маленькою паперовою коробочкою.
- Невже це все?! - здивовано і розчаровано зойкнула жінка.
- Так, усе, - відповів Бог, і додав. - Невже ти не знала, що в моєму магазині продається тільки насіння?

Нічого такого, що було б неправдою
Одного разу сліпа людина сиділа на сходинках однієї будівлі з капелюхом біля її ніг і табличкою з написом: «Я сліпий, будь ласка, допоможіть». Один чоловік проходив мимо і зупинився. Він побачив інваліда, у якого було всього лише декілька монет в його капелюсі. Він кинув йому пару монет і без його дозволу написав нові слова на табличці. Він залишив її сліпій людині і пішов. До кінця дня він повернувся і побачив, що капелюх повний монет. Сліпий впізнав його по кроках і запитав, чи не він був тою людиною, що переписала табличку. Сліпий також хотів дізнатися, що саме він написав. Той відповів: — Нічого такого, що було б неправдою. Я просто написав її трохи по-іншому. Чоловік посміхнувся і пішов.
Новий напис на табличці був такий: «Зараз весна, але я не можу її побачити».

Притча: Скрасити самотність
Один чоловік прийшов до мудреця і поскаржився:
- Я не бачу ніякого сенсу в своєму житті. Все в підсумку зводиться до формули «робота-дім-робота». Робота нудна, і я кожного разу з трудом досиджую до кінця робочого дня. Але вдома ще гірше - не знаєш, чим зайнятися і як вбити вільний час. У знайомих свої справи, їм не до мене. А тому, коли я хочу з ними зустрітися, щоб хоч якось скрасити свою самотність, вони знаходять різні причини для відмови. Останнім часом я все частіше думаю, як би скоріше дожити це життя до кінця.
- Ти думаєш тільки про себе. Тобі треба навчитися бачити інших людей. Ходімо зі мною, - сказав мудрець.

В дорозі чоловік думав: «Який це мудрець? Схоже, що він так і не розібрався в моїй проблемі. Нічого толком не сказав. Замість цього ми йдемо в невідомому напрямку. Не дарма у мене було передчуття, що мені вже ніхто і ніщо не допоможе. Яке йому діло до мене?»
Чоловік, думаючи про себе, навіть не помітив, як вони увійшли в сад.
Мудрець раптом зупинився і сказав:
- Подивися, - він вказував на людину в інвалідному візку, яка сиділа перед мольбертом з пензлем у руці.
Навколо пахли квітучі вишні, сяючи білосніжною пеленою в сліпучих сонячних променях. І точно така ж пишність цвіла на картині художника.
- Треба вчитися у таких людей, - сказав мудрець.
- Малювати? - Не зрозумів чоловік.
- Ці люди - художники свого життя. Намалюй своє життя таким, яким хоче бачити його Бог, і ти знайдеш своє щастя. Щодо часу - його не треба вбивати, а проводити з користю для себе й інших, а щодо самотності, тут ще простіше-не потрібно намагатися скрасити свою самотність. Скрашуй самотність іншої людини.