Святі отці пояснюють, що слова Господа "блаженні ті, що плачуть" відносяться до тих, хто проливає сльози каяття, співпереживання. Але сльози, що проливаються через ревнощі, образи , смуток, неможливість помститися - блаженними бути не можуть.
Проснулось місто, і сонце поволі Проміння розсипало в ніжну блакить. Дорога… Стоять, мов сторожа, тополі. І листя, співаючи пісню, шумить.
Дорогою тою любили ходити В село з Єрихону багато людей. Сюди для прожитку виходив просити Грошей або хліба сліпий Вартимей.
Ось вухо чутливе сліпого вловило Чийсь голос: «Ісус Назарянин іде!» Все ближче і ближче, мов море шуміло… З Ісусом йшов натовп великий людей.
В душі запалала враз віри надія: «Покличу, Він може… Я чув вже не раз… Почути хоч слово від Нього я мріяв, А нині настав той бажаний час».
Зібравши всі сили й піднявши вверх руки, Він крикнув, а сльози з очей полились. — О Сину Давидів! Споглянь на каліку… Ісусе, помилуй, я вірю… спаси!
Словами обурення, гніву, зневаги Сварились на нього, щоб він замовчав. Та він не звертав на ті крики уваги, Хотілося бачить — й він знову кричав:
— Ісус, Син Давидів, Мій любий Учитель! Споглянь на сліпого, Ти можеш спасти. Я буду служити Тобі, мій Спаситель! І хрест свій щоденно з терпінням нести…
Сидить Вартимей при дорозі й сумує, Хотілось хоч слово почути Того, Котрий має силу. Невже Він не чує? Ісус зупинився: — Покличте Його!
Скажіть, нехай прийде! Чого він так плаче? — Сліпий вловив слово з Ісусових вуст. Ось учні вже кличуть. «Як хочеться бачить!...» — Устань, тебе кличе Спаситель Ісус!
— Що хочеш від Мене, о бідний каліко? Скажи і Я дам, все у владі Моїй. Підвівшись на ноги, заплакав він гірко: —Я бачити хочу, Учителю мій!
Болючим до щему було кожне слово, Чимало зазнав у житті він біди. Ісус подивився і тихо промовив: — По вірі твоїй нехай буде! Іди!
— О радість! Я бачу Ісуса і небо! Людей, все творіння; я щастя знайшов. Віднині вже гроші просити не треба… Сказав і услід за Ісусом пішов…
Брати мої, сестри, всі друзі, сьогодні Не будьте байдужі до Спасових слів: Сьогодні ще кличе всіх ласка Господня, Щоб кожен, хто в темряві досі, — прозрів!
О любий мій друже, прийди до Ісуса, Він очі відкриє, дасть радість, спокій. Скажи, як той бідний сліпий при дорозі: — Я бачити хочу, Спасителю мій! Степан Коханець
В пустині, серед голого каміння, Де не зустрінеться жива душа, В Святому Дусі, в чистому терпінні Схилилась постать тихого Христа.
Син Чоловічий, Божий Син Готується прийняти хресні муки. Вже босі ноги збиті до колін, І терпнуть від безсилля ніжні руки.
Вже сорок днів у пості так минає, До крові збиті об каміння білі ноги, А серце болісно і тяжко завмирає Від голоду, від спраги і тривоги.
До болю виснажені ясні Божі Очі, Напевно, сльози вмили їх не раз... В самотності минають дні і ночі, А Він все молиться і молиться за нас.
Втирає піт з гарячого чола, Та не зрікається Господньої дороги. Усі спокуси спалює дотла Святим вогнем любові й віри в Бога.
В пустині, серед голого каміння, В молитві, у духовній чистоті, У Божому смиренні і сумлінні Ісус Христос схилився до землі.
Стікало Кров'ю на хресті Господнє Тіло. Вінком терновим Серце обплели. Розп'яли Світло — небо почорніло, За що вбивали, мучили, кляли?..
Розп'яли Бога... Господи! Як страшно! Христос поніс за нас тяжке ярмо. Холоне кров... і боляче, і лячно: На людський рід лягло страшне клеймо.
Жорстокий світ, жорстокі в ньому люди... «За що?!» — спитають потім дочки і сини, І будуть плакати і бити себе в груди: На Нім немає жодної вини... Надія Кметюк
Твори добро!!, Зробимо життя людей,що потребують допомоги сповненим добром
9 березня 2013 22:21
Навігація 
