За вікном весна, в сніги закутана, Стомлено до хати підкрадається. Мов клубок, в чужих руках заплутана, Доля із коханням нашим бавиться. За вікном вже квітень-сонця б трішечки, Щоб теплом своїм зігріло лагідно. Побіжать кудись струмочки-річечки Змити біль тих днів, коли ми нарізно. За вікном то сніг, то дощик сіється. Скільки можна, весно, сумувати? Про бузкову заметіль вже мріється, Солов"їну ніч, талант кохати. За вікном туман, мов дід, насупився, А з-під снігу- ніжне, зморене маля - Синьоокий пролісок прокинувся І про матінку, про весну промовля. За вікном то сніг, то дощ, то віхола, То мороз, то сонечко сія.... За вікном печалі поруч з втіхами. За вікном.... А в хаті - ТИ і Я..... автор : Алла Кликова-Шинкаренко.

Франко І.
Жіноче серце! Чи ти лід студений

Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшений,
Що нищить все! Чи ти як тихі сни,

Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побідки кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?

Чим б'єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!

Ти океан: маниш і потопляєш,
Ти рай - добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш

Берегите своих детей,
Их за шалости не ругайте.
Зло своих неудачных дней
Никогда на них не срывайте.
Не сердитесь на них всерьез,
Даже если они провинились,
Ничего нет дороже слез,
Что с ресничек родных скатились.
Если валит усталость с ног
Совладать с нею нету мочи,
Ну а к Вам подойдет сынок
Или руки протянет дочка.
Обнимите покрепче их,
Детской ласкою дорожите
Это счастье - короткий миг,
Быть счастливыми поспешите.
Ведь растают как снег весной,
Промелькнут дни златые эти
И покинут очаг родной
Повзрослевшие Ваши дети.
Перелистывая альбом
С фотографиями детства,
С грустью вспомните о былом
О тех днях, когда были вместе.
Как же будете Вы хотеть
В это время опять вернуться
Чтоб им маленьким песню спеть,
Щечки нежной губами коснуться.
И пока в доме детский смех,
От игрушек некуда деться,
Вы на свете счастливей всех,
Берегите, пожалуйста, детство!

Ожиданье – прекрасное время,
Я мечтаю, надеюсь и жду,
Как тебя, мое сладкое бремя,
В твою новую жизнь поведу.

Мое солнышко, зернышко, крошка,
Не вмещаются чувства в словах…
Уже знаешь, осталось немножко,
И ты будешь сопеть на руках,

И кряхтеть, и к груди прижимаясь,
И гулить, и пускать пузыри,
И под голос родной затихая
Будешь сладко ты спать до зари.

Девять месяцев вместе с тобою
Ожиданием чуда живу,
Девять месяцев – и уже знаю,
Как я нежно тебя назову.

Это много, а может быть мало,
Ты со мной, я с тобой, ты во мне,
Уже скоро стану я мамой
И услышу твой крик в тишине.

Ожидание долгое встречи,
Девять месяцев к ней я иду,
И не знаю тот день или вечер…
Приходи. Я тебя подожду…

Кто всегда со всеми ладит,
Шьет, пирог печет и гладит,
Никогда не отдыхает,
Ни о чем не забывает,

Поцелует, приласкает,
За плохое поругает,
А потом сто раз простит,
Когда болен ты, не спит,

Кто за нас всегда боится,
Кто семьей своей гордится?
Отгадайте поскорей!
Нашей мамы нет важней!

а українських авторів слабо?
Прохання: по можливості вказуйте авторів, щоби адмінів не смикали потім намарне

ЛЕОНІД КЛЬОСОВ

Берегиня

Скільки літ живемо, а в душі не гостинно.
У живих є матуся, бабуся, дружина.
Нас вони бережуть, і життя стережуть.
І збагачують побут людини.
Всі роботи земні у жіночих руках,
Через голод і війни, й руїни...
Жінка зносить усе -
З біллю в серці, з сльозою в очах, -
З правіків молодих і донині.
То ж даремно забуто на наших вустах
Слово вічне, святе - „БЕРЕГИНЯ".
Всі поети землі їй співають пісні,
Бо дарує тепло нам і казку.
То, чому ж забуваємо наче у сні
Її тугу, і пісню, і ласку?
Все багатство землі прихиляю до ніг.
Жінко-мати, візьми ці корали!
Щоб у скрині душі, для прийдешніх століть,
Для майбутніх землян зберігала.
Живемо ми усі - - лиш із вдячності їй,
Берегині людського начала.
Це вона народила й заповнила світ,
Гіркопрацею землю вквітчала.
Вона Думою-Мрією вас зберегла,
Щоб вас буря свинцева не взяла.
Вона вас зберегла, віднесла, відтягла,
Від немудрого кроку й сумного забрала.

І тому повертаю вам пам'ять її
В ваші душі, земляни-мужчини,
Щоб притишили гнів, і садили гаї,
Де б мав пам'ятник бути моїй Берегині.

Куди б доля лиха не кидала в житті,
Пам'ятайте жіноче обличчя.
Береже оберіг - берегині в путі
Ваші звершення, думи й величчя.
Озирніться, верніться на батьків поріг,
Звідки доля у світ виряджала.
Чим живе оберіг - Берегині поріг?
Де вам мати на стіл подавала.

Чим живуть її дні, - Берегині-землі?
Берегині добра і людського творіння,
Чи зробили хоч щось... за велінням її,
Чи впірнаєте знов у своє животіння?
Оберіг - то подвір'я, кімната тісна,
Де дитинство цвіло рушникове.
Де бувало і зимно, й осіння сльота, —
Але більше годин веснянкових:
Це і мова дзвінка,
і тополя струнка,
І в хлібині - сльозини-зернини,
І пісні Кобзареві, й подушка м'яка, -
Все, все в світі - із рук Берегині.
Все, що маєте ви у дворі, у кімнаті,
В самому собі, і в машині -
Все це труд її рук, лише так говори...
І вклонися низенько своїй Берегині.

СВІТЛАНА СУХОСТАВСЬКА

МОЇЙ МАМІ

Яке коротке слово мама!
Чотири букви, та й усе.
Але мені воно найдовше.
І найдорожче понад все.

Уже волосся сиве видно.
І зморшки на твоїм чолі.
Я в них вдивляюсь непомітно.
І серце стогне: "Ні..." та "Ні..."

Роки, ви трішки почекайте,
Я зупинити хочу вас,
Щоб знову маму молодою
Побачити хоча б ще раз.

Ти так мені потрібна, мамо,
Як цвіт калини навесні,
Моя рідненька, наймиліша,
Моя найкраща на землі!

ОЛЬГА БОРЖОВА
МАМИНА ЛЮБОВ

Багато в серці маю дорогого,
Та'є одне, що сонцем виграє:
Та мить, коли торкаюсь до святого,
До найдорожчого, що ще у мене є.

До найріднішого за все на цьому світі,
До наймилішого – а це твоє ім'я.
До тебе, мамо, я лечу щомиті,
Моя голубко, зіронько моя.

Моя невтомна бджілко-трудівнице,
Спішиш на крилах щастя принести.
А я до тебе – до життя криниці –
Напитися любові й доброти.

До тебе, мамо, полохлива пташко,
Торкаюсь ніжно променем душі,
Як теплий вітер – пелюсток ромашки,
Як пестять землю весняні дощі.

Біжать до тебе всі мої дороги,
Летять до тебе всі мої думки.
Сплітаються цілунки і тривоги,
І до твоєї туляться руки.

До тебе, мамо, я в тривогах лину,
І всі жалі свої тобі несу.
Тобі одній, як та мала дитина,
Щоб ти зігріла, витерла сльозу.

І пригорнула до свого серденька,
І весь мій біль собі перейняла.
Прости мене за це, моя рідненька,
Прости за все, бо я б так не змогла...

Низький уклін всім матерям на світі,
І хай почують сині небеса,
Що тільки мама вміє так любити,
І світ врятує мамина краса!

ТАТОВА ПОРАДА
Хлопчина вбіг із двору в хату,
До тата голосно гука:
- А я провідав у лікарні
Свого найкращого дружка.
Тож правда, тату, я – чутливий
І маю серце золоте?
Замисливсь тато на хвилину
І так сказав йому на те:
- Коли тебе в тяжку хвилину
Людина виручить з біди,
Про це добро, аж поки віку,
Ти, синку, пам’ятай завжди.
Коли ж людині щиросердно
Ти зробиш сам добро колись, -
Про це забудь, аж поки віку,
Мовчи й нікому не хвались!
Л. Компанієць