Мені дуже подобається вірш О.Вишневської.Можливо і вас надихне на роздуми про відповідь на вічне запитання або ... *** Хто зна,як виглядає щастя? Воно як сад,чи як квітучий луг? Чи як дочка,що ніжно зветься Настя, Чи як весна,або як вірний друг?
Хто бачив щастя?Чи тримав в долонях? В полях чи травах,де його збирають? А може щастя-сивина на скронях? І лиш батьки про щастя жити знають?
Для кожного своє.Я радить не беруся. І Вам знайти його,на жаль,не поможу. А от про те,що є,я щиро поручуся Й про щастя жити радо розкажу!
Можливо, ці вірші здадуться комусь дивними... Щоб їх зрозуміти, треба налаштуватися на відповідну хвилю...особливо добре вони сприймаються, коли сумно, ці рядки пахнуть мудрістю вічності... Це японські хайку Мацуо Басьо - коротесенькі вірші з глибоким змістом...
Немов приховане кохання , Крізь завісу - Рожевий сливи цвіт!
- - - - - - -
Прощається весна! Пташки голосять. У риб - німотні сльози на очах...
----------------
Тиша! І тільки сюрчання цикад Пронизує скелі...
--------------------
Не забувай, Що саме серед хащі Трапляється розкішний сливи цвіт...
---------------------
Краплинки сліз, Що на очах застигли, Я витер би листочком молодим...
------------------------
А ось хайку, що надзвичайно подобається моєму чоловікові :
Вечірня прохолода! Що ж смачніше: Чи рис, чи жінка, що остуджує його?
Яка краса, чи не правда? А як еротично! До речі, п"ятикласники в школі, виконуючи творче завдання із зарубіжної літератури, пишуть надзвичайні хайку, вони підсвідомо відчувають тонку енергетику цих віршів, на відміну від багатьох дорослих....можливо, хоч в такий спосіб душі наших дітей зможуть доторкнутися на хвильку до прекрасного...
Ліна Костенко: Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви.
Пам"ятатиму до смерті, цей вірш мені попався на іспиті з літератури в інституті...який ніхто не міг здати... А взагалі - обожнюю Ліну Костенко...Дуже вона мені імпонує!!!
Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі?
Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні — Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні.
О ні! Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити — Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха, — Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!
--------------------
Свої рецепти додаємо через спеціальну форму! Як правильно оформити рецепт
Мені хочеться написати щось патріотичного, ну до позавчорашнього свята... Хоч воно актуальне завжди...
Віктор Баранов До українців
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми — українці? І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні — таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина, І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край — територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чом солодшим од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога? Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..
Яруська, я два роки назад була на курсах. І там десь прочитала цей вірш. Він мені так припав до душі, що його переписала. А тепер бачу, що не тільки мене він вразив. Маю на увазі "До українців"
Улюблені вірші
23 січня 2010 23:16
Навігація 
