Та ні...я таки буду з Ланочкою змагатись віршами рідною мовою ;)
Відвічна ласка Усе минає, гасне і сплива, Лише вона над грішною землею Сріблиться милосердною зорею, Відвічна ласка Божого Різдва! Небес прещедра голуба канва І білий світ над чорною ріллею - Сам Бог тебе леліє, цвіт-лілеє, - О, Україно, ти віки жива! Ти, як і Він, з народження терпіла, Але рука Господня охрестила Твій люд, і землю, і твоє буття . . . Цвітіть, ряснійте, ниви колоскові! У Нім, у Нім - у Вічному Христові І доля й щастя, сила і життя! /М.Щербак/
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
Різдво Всміхнися, Мамо! На Твоїх колінах Проснулось нині дороге Дитя; Його загріли сарни і ягня, Як догорали в вогнищі поліна.
Прийшов і князь, і воїн, і чумак Розпромінити личенько дитяче, Та й розстелили взори мерехтячі, Пшеничні ядра і пахучий мак.
Лягає ніч на вбогім оборозі І світить мирно уставками зір. Усе: і янгол, і пастух, і звір Клякає тихо на Твоїм порозі. /Віра Вовк/
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
Жил в старой деревне отшельник-горбун.... Жил в старой деревне отшельник-горбун Его опасались, его не любили, Шли слухи о нем, будто он – злой колдун, И люди его стороной обходили.
Бродил он с картофельным ветхим мешком, В пальто многолетнем, изъеденном молью. И если его провожали смешком, Он тихо вздыхал, без обиды, но с болью.
А люди глумились о нем, шепчась за спиной: Рога у него, мол, под шапкою скрыты, И оттого этот малый хромой, Что у него вместо пальцев копыта.
Однажды в деревню вселилась беда, То всходы пшеницы погибнут под градом, То летом в июле придут холода, То волки порежут на пастбище стадо.
Настали тревожные, тяжкие дни – Придется им туго зимой без зерна. Не зная что делать, решили они: «Горбун виноват! Смерть тебе, сатана!
Пойдемте, пойдемте скорее к реке! Он там, он в землянке живет как изгнанник!» И двинулись скопом. И в каждой руке Зажат был в дороге подобранный камень.
Он шел им навстречу, печален и тих, Он все уже знал, он не глупый, он понял. И он не свернул, он не скрылся от них, И только лицо свое прятал в ладонях.
Ни разу не вскрикнув под градом камней, Он только шептал: «Пусть простит вас Всевышний!" Камнями по телу, но сердцу больней. На нас не похож, значит, - злой, значит, лишний…
Закончилась казнь. Кто-то грубо сказал: «Давайте посмотрим уродскую спину! Ни разу не видел такого горба!» Пальто все в крови он с убитого скинул.
В больном любопытстве томилась гурьба. Вдруг молча, как статуи, люди застыли, «Злой черт», «Сатана» прятал вместо горба Под старым пальто белоснежные крылья…
Нас всех друг другу посылает Бог. На горе иль на радость – неизвестно, Пока не проживем цикличный срок, Пока мы не ответим свой урок И не сдадим экзамен жизни честно.
Мы все друг другу до смерти нужны, Хоть не всегда полезность очевидна, Не так уж наши должности важны, И не всегда друг к другу мы нежны – Бывает и досадно, и обидно.
Как знать: зачем друг с другом мы живем? Что вместе держит нас, соединяет? По жизни мы идем, и день за днем Себя друг в друге лучше узнаем И шляпу перед зеркалом снимаем.
Нас манит даль непройденных дорог, А друг в дороге – радость и подмога. И не сочтем высокопарным слог: Нас всех друг другу посылает Бог. И слава Богу – нас у Бога много.
Я тобі снитимусь. Тільки ти сни пам’ятай. /С.Кримовська/
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
Малює матір ниткою роки на полотні, проколюючи рани. І непомітно, ніби із туману, з’являються то квіти, то птахи.
Не злічиш кольорів і хрест дрібний, не вловиш слів у тихій пісні мами… Так швидко сутеніє і тумани вкладають спати наш садок старий.
Покрученим гілкам навіють сни: буяння цвіту, яблука рум’яні – і віти тарабанять в хатні рами, і пуп’янки неначе навесні…
А мама шиє довгі вечори чи скатертину, чи яку фіранку. Хрести дзьобає до самого ранку – від пізньої до ранньої пори…
Життя дошиє дрібно в полотні, віддасть мені, як все, що в світі мала. Моя красива, трохи сива мама, гарячі руки, очі ледь сумні…
Розвію сум, тумани розжену дитячим сміхом, сонцем і весною! Буяє сад – цвіте разом з тобою і я в тобі надією живу…
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
коли мене трохи криє то залажу з головою у вірші і там сама себе рятую...
Змінено тарифи на любов. Ні, панове, на продажну – знижки. Тож, напевне, доведеться знов В жеку помінять платіжні книжки. Чи будуть субсидії? Чом ні? Для дітей війни, пенсіонерів. Довідки зберіть про склад сім’ї. Нерви в чергах? Ну а що без нервів? Дорого? Лічильники будуть, такі самі як на газ чи воду. Ми знайдемо спроможності (мабуть) все зробить для власного народу! Піднята ціна – такий закон! З першого числа. Хіба це нове? Прокидаюсь! Слава Богу – сон. Треба закохатись! Терміново!
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
Мати Ще вдосвіта закотить рукави і цілий день вовтузиться у полі. Доволі сонця і тепла доволі – городина росте і бур’яни.
Півдня не розгинається спина – не тільки п’яти – репані долоні! Поправить хустку, крапельки солоні змахне з чола – а краю ще нема.
Надвечір ще у хаті, у дворі навести лад. І фільм не пропустити. Дзвонили вчора, що приїдуть, діти – ото ж ще куховарити старій…
Дитячим сміхом заливає дім, цілим оркестром голосів і звуків! Вона чекає на дітей і внуків, для них живе і сенс життя у цім.
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
Улюблені вірші
6 січня 2011 06:40
Навігація 
