І ще - Галина Гордасевич (1935 - 2001). На форумі "випадково" придбала три книги - дві прози і одну поетичну збірку. Не могла зупинитись, читаючи її твори . Коли на губи мої сходить важка німота, Така німота, що мовити слово несила, Прийди до мене, давня пісня проста, Що мама співала, коли ще під серцем носила: Про чисте поле, про синє море, Про червону калину з темного лугу, Про силу козацьку, що ворога зможе Та про гірку материнську тугу. Щоб в полі лунало, щоб в небі бриніло, Щоб підступало сльозами до горла. За хвилю слова — роки мовчання. Я згодна, доле, на таку плату. І тільки потім довгими ночами Над чужею піснею сиджу і плачу.
Я кохала ,а може і ні! Чекала,рахувала такі довгі дні. Терпіла,сміялась крізь сльози, Забула всі невтішні долі прогнози.
Це кохання було,як гроза, Прийшло,розвурошило почуття,знову одна. Переболить,якось переживу цю біль, Та солодка мелодія кохання лине звідусіль.
Думати про тебе більше не в силі, Та бачу у сні,твої очі такі милі. Наше життя,побудоване у формі спіралі, Не зупинюсь перед тобою,йду далі.
--------------------
Життя, як велика непрочитана книга! Так багато в ній ілюстрованих подій, а ти, крутишся, вертишся, як дзига і плекаєш в серціі сотні надій!
Она была одета не «с иголки», Когда её увидел из авто, Но чисто и опрятно. Ветер колкий Приподнимал подол её пальто. Я, с грустью глаз её не замечая, Опешил так, что вымолвил едва: «Прошу! Поедем, угощу Вас чаем!»… Кольцо на левой – видимо, вдова. И, аромат духов её читая, Приятных, но совсем не дорогих, Я понял – не совсем она простая, И что-то в ней не так, как у других… Она присела на краю дивана. На юбку лёг не броский маникюр… Стройна, красива, сущая Диана! Вот, ей ещё бы платье «ОТ-КУТЮР»! Журнальный столик: крабы, сыр, маслины И белое французское вино, В хрустальной вазе груши, апельсины. И две свечи, и лунный свет в окно… Заговорить пытался осторожно, Но на вопросы под глоток вина Она мне отвечала односложно, Какой-то мыслью заворожена… Обрывки фраз про нужные лекарства, Про трудный хлеб и мизерность зарплат, И что впервые… Не было лукавства В её словах про «жизнь-не шоколад»… «Преподаю… в начальных классах… русский…», – Не поднимая глаз, сняла пиджак И расстегнула пуговку на блузке, Как будто на Голгофу сделав шаг… В моей тарелке покраснели крабы, (Хотя по жизни знал я много тел) Черты увидел Женщины – не Бабы, Которую, наверное, хотел… Я положил ладони ей на плечи И пробубнил, помимо слов, «прости!», Что я забыл об очень важной встрече, Что тороплюсь и мне пора идти. Она к стене шагнула чуть поближе, Откуда на неё смотрел Мане, Когда-то мною купленный в Париже. Я деньги доставал из портмоне И видел, как на шее билась жила, На тонкой блузке видел дрожь осин, Как в сумочку с очками положила, Стесняясь, пару груш и апельсин. Была она – совсем ещё девчонка… На миг на мне остановила взор И, за собою дверь закрыв тихонько, Она шагнула в ночи коридор… А днём, забыв с диктантами тетрадки, Бегом, в больницу, где трёхлетний сын. Чтоб положить на тумбу у кроватки Лекарства, пару груш… и апельсин… *************************************** С тех пор я не встречал её ни разу. Хотя случилось это так давно, Я жду её, поставив фруктов вазу И белое французское вино. Её ищу я в переулках узких В том сне, что для меня невыносим: Расстегнутая пуговка на блузке И пара груш, и рыжий апельсин…
ех дівки, дівки...хотіла душу відвести гарним українським віршем - а нема....
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
ех дівки, дівки...хотіла душу відвести гарним українським віршем - а нема....
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
Улюблені вірші
24 листопада 2010 00:47
.
Навігація 
