Всіх кумів збираю в себе,- Всім зустрітися нам треба. І на всю оцю ораву Фірмову готую страву: Є вареники із м'ясом- До них ку'ми будуть ласі, Є з картоплею і кропом- Саме булькають в окропі; Я доліплюю із сиром, Щоб були пухкі й красиві; На десерт ще й вишні будуть,- Цю гостину не забудуть!.. Шкода,що часу замало, Я б іще зварила з салом, Із капустою,з шкварками, Яблуками, ягідками... До вареників-сметанка- Є домашньої аж банка! Бо вареник без сметани- Як священник без сутани!
(Любов Ігнатова)
--------------------
Інколи серце бачить те, що не видно очам
Вже ранок. Дощ тихенько пада на вікно я налию кави, без цукру, як в кіно я налию цю отруту, щоб не спати щоб продовжити життя, щоб знати все(що так хотілося про каву).
Вона така лукава і гірка вона...вона завжди тепер така і буде всім великий гріх якщо без неї в шлунку перетнуть поріг без неї (без злої та гіркої кави)
Щодня отак ми день у день живем щодня цю каву п'єм та п'єм - мов наркомани-без дози кофеїну не зможемо щодня так гнути спину - помри!!!(нікчемна чорна кава!)
Кава. Чотири букви, чотири макові стеблини, чотири бісові дитини немов адреса в нікуди... Можливо, треба нам туди піти??? У гості(до кави в гості).
У чашці чорна жига -кава така підступна, груба і лукава, така гаряча і сумна... що загубила тут вона!? мабуть, любов (вона гірка, як сльози).
автор: Ейрік Даньо.
Я Вас запрошую на каву…
Сідає вечір золотавий у присмерк голубих вогнів. Я Вас запрошую на каву, на спогад дня, що відшумів. Ми з Вами сядемо за столик, наллєм напою, що пашить і поведем про те розмову, як в цьому світі гарно жить. Я Вам відкрию таємницю, як закохатись навіки і де знайти свою жар-птицю, яку віщують вам зірки. Тож крізь усі буденні справи, що вас тривожать й нам болять, я Вас запрошую на каву, щоб всі тривоги розігнать.
автор: Довгопят Ольга
________________________________________
--------------------
Інколи серце бачить те, що не видно очам
Як пішов же я в мандрівку — А було воно саме в Петрівку, — Була на мені шапка-бирка, А за поясом гостра сокирка, Через плече добра торбина, Як у хазяйського сина: Сокирка в пригоді знадобиться, А з торбини хлібом-сіллю живиться. Іду та й іду, Аж стоїть хатка на льоду: Самакнишова, Стріха цибульова, Млинцем зачинена, Ковбасою защіпана, Салом замикана, Маслом запечатана. Лизнув я масла — одпечаталось, Куснув я сала — відімкнулося, Гризнув ковбаси — відщепнулося. Над'їв млинця — відчинилося. Увійшов я в хатку. Скинув сиву шапку; Аж там таке — Матінко, яке! Яєшня шкварчить, Тоненько пищить; Борщик з рибою кипить, На всю хату клекотить. А пироги в боки, Вареники в скоки, По столу гасають, Гопки витинають! Ті, що високо стрибали, У сметані потопали, А я на їх ласку мав, По одному витягав, Хорошенько поживав, — У бездонний глечичок складав.
Хліб чесно вчіться здобувати, - Умійте й крихту шанувати,- З маленства мати науча... Крізь все життя нам дзвонить колос. Крізь всі літа нам чути голос І матері, і сівача.
Той вічний голос заповітом В серцях у нас, Над нашим світом. Сузір"ям нашим у путі. Хіба їх можна роз"єднати Хоч на хвилину у житті?
Хліб наш насущний, будь в нас довіку В кожній родині, на кожнім столі. В трудну годину і в радість велику, Сійся, родися на рідній землі. Символ життя і достатку, й любові, В праці здобутий приходиш у дім. На вишиванім лежиш рушникові І перевагу ти маєш над всім. Хлібом насущним гостей зустрічаєм, На рушникові рясному несем. Все найдорожче, що в серденьку маєм, Радісно друзям своїм віддаєм. Ми, українці, душею багаті, Працею славен народ наш завжди. Хочем, щоб хліб був у кожного в хаті І не було в нас ніколи біди. А рушники, обереги народні, Давня святиня народу мого. То ж возвеличимо хліб наш сьогодні І не цураймося роду свого.
Не грайся хлібом, то ж бо гріх! — В суворості ласкавій, Бувало каже дід старий Малечі кучерявій. — Не грайся хлібом, то ж бо гріх! — Іще до немовляти, Щасливий стримуючи сміх, Бувало каже мати. Бо красен труд, хоч рясен піт, Бо жита дух медовий Життя несе у людський світ І людські родить мови.
Мене в дитинстві вітер колихав, Він слав мені не килими під ноги, — Я в супроводі галасливих ґав Орав із батьком перелоги. Ступали ми в пухку ріллю з Гнідком, Вона мені здавалась чорним плесом. Черствий окраєць хліба з часником Для мене був смачним делікатесом. Яка щаслива, вимріяна мить — Везти додому борошно на возі! І як, буває, серце защемить, Коли побачу хліб десь на підлозі. Бо я збагнув глибинно ще дитям: У батька руки репалися згодом, Щоб хліб родив, а хліб — це кров життя, Политий рясно хліборобським потом.
Вірші про їжу
9 лютого 2013 01:02
Навігація 
