Перші відомості про чорний перець дійшли до нас з індійських книг "Яджур-веда" (шістнадцяте ст. до н. е.) В останнє тисячоліття до н. е. з ним ознайомилися мешканці Стародавнього Сходу, Перської затоки, Черконого моря. Уже після 327 р. до н. е., під час походів Олександра Македонського, про чорний перець узнали і греки, а від них пізніше і римляни. Саме римляни морським шляхом допливали допливали до Індії, привозили прянощі та поширювали їх по Європі. У 812 р. н. е. Карл Великий усі зібрані знання про прянощі об'єднав у збірник для свого "керуючого справами". Збірник містив перелік 74 рослин, які монарх повелів вирощувати в імперських садах та використовувати не лише як приправу до страв, а й для лікування.
Після того, як у 1298 році стали відомими спогади венеціанського мандрівника Марко Поло (який прожив 17 років у Китаї та Індії, бачив на власні очі, як росте чорний перець на своїй батьківщині), багато славнозвісних мореплавців подалися в мандри з метою розбагатіти за рахунок ввезення прянощів зі Східної та Піфвденної Азії. Унаслідок цього було не лише проторовано морський шлях до Індії, а й відкрито Америку.
За епохи бароко мода на східні прянощі панувала в усіх європейських королівських дворах. Особливо прославився екзотикою двір Людовіка чотирнадцятого - "короля-сонця". Не відставали від аристократів і розбагатілі бюргери. Уживання спецій ставало дедалі потрібнішим для багатьох народів світу. Торгівля прянощами приносила шалені прибутки.
Найпоширеніші прянощі - чорний перець. Це тропічна вічнозелена ліана завдовжки 6 м. Початковим місцем її зростання були вологі ліси. Потім люди почали вирощувати чорний перець на узліссі, використовуючи як опору крайні дерева, а зараз на плантаціях, обладнаних довгими чотириметровими тичками, по яких, рослина піднімається вгору. Ліана тримається на опорах за допомогою повітряних коренів. Кущі починають родити вже першого року після садіння, а найбільші врожаї (до 3,5 кн плодів з однієї рослини) дають у віці 7-9 років. Плоди ліани - соковиті кулеподібні кістянки. Спочатку вони зелені, потім жовтіють та червоніють. Дозрівають вони неодночасно, тому збирання триває кілька місяців.
Зібрані плоди сушать на сонці, від чого вони чорніють та зморщуються. І от славетний чорний перець придатний для вживання.
Якщо після збирання стиглі плоди замочити на 2-3 доби у воді, а потім висушити, отримаємо білий перець. Він менш ароматний, не такий пекучий, як чорний. Гостропекучий смак та специфічний аромат чорного перцю зумовлені алкалоїдом перерин (9%) та ефірною олією (1-2,5%).
Чорний перець застосовується не тільки в кулінарії, а й у медицині як засіб, що збуджує апетит та сприяє травленню.
Крім усім відомих чорного та запашного перцю, в сучасній кулінарії та медицині використовуються й інші плоди тропічних ліан, такі, як перець кубеба - найароматніший зі своїх родичів та перець довгий. Але здебільшого ці сорти вживають в Індії та на Далекому Сході.
Газета "Порадниця" №35 (2000)
Навігація 
