Пам'ятаймо, милі діти,

Пам'ятаймо, милі діти,
Пам'ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!
Нам маленьким і дорослим –
Все дають вони з любов'ю:
Ніжне серце, світлий розум,
Сили нашому здоров'ю.
Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був – до мами!
Радість маєм чи тривогу –
Серце мами завжди з нами.
Де сини її та дочки –
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово – мама!
Найдорожчі мамі діти,
Дітям мама їх – так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу,
І поїдете від мами
В інший край десь на роботу –
Хай усі запам'ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають,
Виглядають ваші мами!

Залишіть всі турботи і втому,

Залишіть всі турботи і втому,
Приїжджайте частіше додому!» —
Кожен скаже слова ті — як сповідь:
Вічні, правильні, дуже важливі,
Тільки вдома ми вільні, щасливі…
Але знов є причина і повід,
Знов проблем океан як не більше,
Знов робота, любов чи щось інше…
А батьки вечорами чекають…
Сивина їм вплітається в коси,
Вітер їм ваше ім’я голосить,
А у вас навіть хвильки немає,
Щоби номер знайомий набрати,
І за кільки хвилин розказати,
Про життя, про сім’ю і роботу,
Що здорові, що все в вас в порядку,
Щоб хоч голос лишити на згадку,
Щоб утішить батьків хоч на йоту…
Не шукайте причин, полишіть все,
Приїжджайте додому частіше,
Щоб не було: «Чому я спізнився?..»

Приїжджайте частіше додому

Приїжджайте частіше додому,
Щоб не мучила совість потому.
Ні грошей не привозьте, ні слави, -
Будьте з рідними ніжні й ласкаві.
Бо не вічні ні батько, ні мати,
Завтра можете їх не застати.
Щоб не мучила совість потому,
Приїжджайте частіше додому. /Микола Лукiв./

Дуже зворушлива тема.