Яке коротке слово мама! Чотири букви, та й усе. Але мені воно найдовше. І найдорожче понад все.
Уже волосся сиве видно. І зморшки на твоїм чолі. Я в них вдивляюсь непомітно. І серце стогне: "Ні..." та "Ні..."
Роки, ви трішки почекайте, Я зупинити хочу вас, Щоб знову маму молодою Побачити хоча б ще раз.
Ти так мені потрібна, мамо, Як цвіт калини навесні, Моя рідненька, наймиліша, Моя найкраща на землі!
--------------------
Радій життю, бо тільки раз дається.. Цінуй його так невловиму мить. І поки серце ще у грудях б’ється, Нехай Господь тебе благословить! :)
Я жінка, мати, берегиня. Красива, витончена, ніжна, Горить в очах іскринка. Я зачарую поглядом звабливим Тебе, коханий, бо я - ЖІНКА! Навчу дітей своїх молитись І старших поважати, Навчу любити край свій рідний. Це мій обов'язок. Я - МАТИ! Як честь, дано мені під небом Таке благословення - Від болю й зла оберігати Свою сім'ю. Я - БЕРЕГИНЯ! Живуть в моєму серці три особи, Моя душа для них немов святиня, І з гордістю я можу всім сказати: "Я Жінка! Мати! Берегиня!"
Матусині вигадки Матусю, матусю, чом небо блакитне? А сонечно жовте для чого скажи? Чому на стеблині та квітка розквітла, А ще розкажи, куди річка біжить.
Чому та веселка над полем іскриться, А ще скільки років каштану в дворі? І, мамо, а синьою може буть киця? Усе треба знати малій дітворі!
Ну, слухай, чомучко, те небо блакитне, Бо небо - це очі матусі Землі, Коли вона добра, то й оченьки світлі, Як настрій поганий - то сірі і злі.
Про квітку питаєш, мала непосидо, Вона розцвіла, бо прийшов уже час, Бо сонце нагріло і снігу не видно, Метелик злетів, щоб потішити нас.
В роздумі стоїть смерека, Сосни навкруги кудлаті, В’є гніздо собі лелека На простій селянській хаті. Наче блискавку яскраву, Неможливо не згадати, Твою посмішку ласкаву, Тебе, рідна моя мати.
Любо мамо, Ти навчила Правду у житті шукати, Розпрямила мої крила, Коли я почав літати. Моя мила мама, ненька, Сто років тобі прожити, Та всіх благ тобі рідненька, Я дарую тобі квіти.
Як струмками з гір проллються Звуки полум’я трембіти, Сови в лісі засміються, Та заплачуть наче діти. Незабаром завітаю Стежками я до старої хати, Очі лагідні згадаю, Твої, рідна моя мати.
Дощ зірковий заглядає В воду крижану криниці, На вітру берізка грає В своїй біленькій спідниці. Щастя я тобі бажаю, Так і хочеться сказати, Все своє життя кохаю, Тебе, рідна моя мати.
Ці руки не знають утоми, Швидкі та вправні вони. А я повертаюсь додому І в матері рідної сни. Я бачу задумливі очі І ніжність в усмішці сія, Зігріє вона серед ночі. Вклонюсь Тобі, мамо моя. Вклонюся за те, що ростила, Що впевнено йду і стою, За те, що у мене є сила, Що пісню я знаю Твою. Ту пісню з самого дитинства Колись дарувала мені І нею тепер проводжати Мені доведеться синів. Вклонюся Тобі, моя мамо, Не знай ні тривог, ні біди. Хорошого слова – немало, Найкраще – не можу знайти. Бо все, про що хочу сказати У серці, в душі, в мені. Навчила мене вишивати Вклонюся я, мамо, Тобі. Навчила людей Ти любити. Тобі я, матусю, вклонюсь. Навчила мене в світі жити За тебе я, мамо, молюсь.
Мати У нашім раї, на землі, Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Буває іноді: дивлюся, Дивуюсь дивом, і печаль Охватить душу; стане жаль Мені її, і зажурюся І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї Матері Святої, Що в мир наш Бога принесла. Тепер їй любо, любо жити: Вона серед ночі встає, І стереже добро своє, І дожидає того світу, Щоб знов на нього надивитись, Наговоритись. «Це моє, Моє!» — I дивиться на його, І молиться до його Богу, І вийде з дому погулять, Гордіше самої цариці, Щоб людям, бачте, показать Своє добро: «А подивіться! Моє найкраще над всіма!» І ненароком інший гляне — Весела, рада, Боже мій! Несе додому свого Йвана; І їй здається - все село Весь день дивилося на його, Що тільки й дива там було, А більше не було нічого... Щасливая!.. (Тарас ШЕВЧЕНКО )
ЦІ РУКИ НЕ ЗНАЮТЬ УТОМИ Ці руки не знають утоми, Швидкі та вправні вони. А я повертаюсь додому І в матері рідної сни. Я бачу задумливі очі І ніжність в усмішці сія, Зігріє вона серед ночі. Вклонюсь Тобі, мамо моя. Вклонюся за те, що ростила, Що впевнено йду і стою, За те, що у мене є сила, Що пісню я знаю Твою. Ту пісню з самого дитинства Колись дарувала мені І нею тепер проводжати Мені доведеться синів. Вклонюся Тобі, моя мамо, Не знай ні тривог, ні біди. Хорошого слова – немало, Найкраще – не можу знайти. Бо все, про що хочу сказати У серці, в душі, в мені. Навчила мене вишивати Вклонюся я, мамо, Тобі. Навчила людей Ти любити. Тобі я, матусю, вклонюсь. Навчила мене в світі жити За тебе я, мамо, молюсь.
Руки матері Руки у вас, мамо, Наче книга розкрита, Зморшки рядками Лягають на ваші долоні. Якби хотів я Ваш час хоч на хвилю спинити, Та роки спішать, Спішать, як сполохані коні. Сади відцвітають, Колоситься в полі жито, Зозуля охрипла Від ліку у синім гаю, А ген за селом Біліє вже бабине літо... У ваших руках Я молодість бачу свою: Хлопчина малий Жене гусенят на озерце, А зорі, мов квіти, Торкаються тихо чола. Там стрілась мені Веселка моя з відерцем, За руку взяла, До чистих джерел повела. Напився я там Цілющої диво-водиці, Що силу бере Від сонця, від гроз, від землі, Якої нема Ні в одній на світі криниці, Яку лише п'ють Закохані і ковалі. ...Білі тумани Влягаються вам на скроні, Місяць у небі Викрешує зорі копитом... А роки летять, Летять, як сполохані коні, І в буйнім галопі Ніхто їх не може спинити. (Борис Демків)
Вірші про маму , вірші про маму - найдорожчу
16 жовтня 2013 15:28
Навігація 
