Печиво моєї бабусі Шевченко Параски Василівни

5 травня у моєї бабусі день народження. В цей день, за давньою сімейною традицією, ми зберемося за столом великою дружньою родиною, бо за свій вік бабуся , крім чотирьох дітей, придбала двох зятів і двох невісток, семеро внуків, восьмеро правнуків, і вже топчуть кульбабку двійко праправнуків.
За моєї пам’яті, бабуся хліба не пекла, зате пироги у неї були знамениті. У розкішних опішнянських макітрах відлежували свої рум’яні боки- з капустою, лівером, сиром, вишнями, духмяними яблуками, вабили око золотавим кольором, пахли на всю околицю і танули в роті.
Готувати бабуся таки вміла . Її борщі , котлети згадують до сих пір, бо, мабуть, немає в селі родини, котра б не кликала її допомогти на весіллі чи поминках. І хоча бабуня давно вже нічого не пече, зате полюбляємо цю справу ми, її внучки, правнучки. То ж і на день народження бабунечки кожна привезе свої випіки. Та попри все, на столі, поряд із вишуканими тортами, елегантними тістечками , виготовленими за новітніми технологіями, обов’язково буде невибагливе , але смачнюче, яким воно буває тільки у бабусь, печиво за її рецептами:

« Їжачки »
Тісто:
2 пачки тертого маргарину
50 г дріжджів
0.5 склянки підігрітого молока
4 склянки муки
Тісто розкатати товщиною приблизно 1 см і майонезною баночкою ( така у неї була формочка!) видавити кружечки. Випікати.
Глазур:
О.5 склянки молока
100 г масла
2 склянки цукру
8 стол. ложок какао
Варити до загустіння.
Кожну печенинку вмочати в глазур і обкачувати у натертих вафлях ( приблизно 400 г)

Із усіх внуків чомусь найбільше бабуся любила мене. Можливо, тому, що я була першою. То ж і не дивно, що саме мені передала , як любила жартувати, «на щастя», родимку на лівій руці. А ще дісталась мені й її хвороба. 3 роки тому , приголомшена вироком лікарів, я зойкнула: «Бабусю-бабусечко, нагородила ти мене родимкою, нагородила й хворобою». Свою безнадію я оплакувала насамоті, то ж тих слів не міг чути ніхто. А вранці зателефонувала мама і розповіла дивний сон : нібито бабуся просила передати, що не вона винна у тому, що сталось, і просила не тримати на неї образи.
Наступного ж дня з оберемком квітів я поїхала до бабуні вибачатись. Взагалі, коли мені тяжко, я їду до неї, мені хочеться побути з нею наодинці .Чоловік ставиться до цього з розумінням, чекає в авто, доки я повернусь або покличу його.
5 травня у моєї бабусі день народження. В цей день, за давньою сімейною традицією, ми зберемося за столом великою дружньою родиною. Накриємо стіл у тьоті, яка живе в тому ж селі, пом’янемо всіх рідних. Як жаль, що з нами не буде нашої сивої голубки , бо пішла вона у вічність 19 років тому…

Гарненьке печиво!!! Цікаво,мою бабусю(мамину маму) теж звали Параска Василівна...

lana, так сумно і так красиво написано

lana,дуже гарні фото!

І у мене- мамина мама.

У житті смуток і радість ідуть завжди поруч! То ж хай "І в нас, і в вас все буде гаразд..." А щасливих днів все одно має бути більше!!!

maija23,
Дуже дякую

lana,
гарна розповідь, зворушлива

gutka, Дякую. Для мене бабуся дуже багато значить до цього часу

lana, зворушлива розповідь. Бабуся живе у пам'яті нащадків, як і її чудові рецепти. А завдяки такій гарній розповіді ще немало людей спробує смачне печиво! Дякую.