Жив собі в давні часи один чоловік. Святість його була настільки великою, що їй дивувалися навіть ангели й навмисне сходили з неба, щоби подивитися: як, живучи на землі, можна так уподібнитися Богу?

І сказали одного разу ангели Богові:

- Господи, даруй цій людині дар чудотворення!

- Я згоден, - відповів Господь. - Запитайте в нього, чого він хоче.

І спитали ангели чоловіка:

- Чи хочеш ти одним дотиком рук подавати здоров'я?

- Ні, - відповів той. - Хай краще Сам Господь творить це.

- Чи бажаєш ти мати такий дар слова, силою якого ти навернув би грішників до покаяння?
Більше притч за посиланням.
- Ні, - це справа ангелів, а не слабкої людини. Я молюся про навернення грішників, але не навертаю.

- Можливо, ти хочеш залучати до себе сяйвом чесноти і тим прославити Бога?
- Ні, - залучаючи до себе, я відвертатиму людей від Бога.

- Чого ж ти хочеш? - допитувались ангели.

- Чого мені ще хотіти? Аби не позбавив мене Господь милості Своєї! А з нею в мене все буде.

Але ангели продовжували наполягати.

- Добре, - відповів чоловік. -Я хочу творити добро так, щоб самому про це не відати.

Ангели спантеличилися, але потім вирішили, що тінь цієї людини, якої вона не бачить, теж може зцілювати хворих, полегшувати на землі скорботи й печалі.

Так і повелося відтоді: хоч де б з'являвся цей святий, тінь його покривала зеленню витоптані дороги, повертала воду висохлим струмкам, під нею буяли квіти й висихали сльози людські.

А святий просто ходив по землі, розповсюджуючи навколо себе добро, сам того не відаючи.

Хочу додати і я щось добре до вашої теми.

Джулі була пригнічена. Здавалось, в її житті немає справедливості. Іноді вона просто хотіла згорнутись у куточку і сховатись там назавжди. Ніщо не може бути кращим , ніж почувати себе самотнім, відкинутим та нелюбом. Їй здавалось, що ніхто не переживав, чи жива вона, чи мертва.

Похід в універмаг, з його шумною музикою та яскравим світлом, змусив її відчувати себе ще гірше. Люди метушливо рухались не знаючи про її існування. Її серце боліло, так як вона зрозуміла, що є непомітною для оточуючих людей.

Все здавалося похмурим. Вона не мала з ким поговорити, кому довіритись і ніхто не проявляв інтерес вислухати її. А все тому, що люди були дуже зайняті своїм власним життям, щоб возитися з її проблемами. Джулі йшла в проході де був предмет, який вона шукала. Вона нічого не бачила крізь сльози на її очах. Який сенс жити в такому випадку? Хто б переживав, якби вона раптово зникла? Коли вона підійшла до пункту призначення, щоб купити заплановане, до неї підійшов чоловік і сказав найдобріші слова, які вона не чула протягом довгого періоду часу.

- Ви чудово виглядаєте, - сказав чоловік.
- Перепрошую?, - сказала Джулі, витираючи сльози з очей.
- Я бачив, як Ви заходили в магазин, і я просто хотів вам сказати те, що сказав, - чоловік посміхнувся і пішов.

Джулі дивилась йому вслід. Очевидно, його слова не були з метою позалицятись. Він здавався щирим. На неї ці слова вплинули і почали виводити її з депресії. Кутики її губ знову піднялись вгору в усмішці. Хтось звернув на неї увагу. Зрештою, вона не була невидимою.

Яка мораль цієї історії? Будьте добрі та лагідні з вашими словами. Ви ніколи не знаєте, коли просте ваше слово для підбадьорення може вплинути на чиєсь життя сьогодні.
«Приємна мова – стільниковий мед, солодка для душі і цілюща для кісток» (Притчі 16:24).

Цікаво, скільки пар, подивившись це відео, передумають розлучатися?
Покажи це відео тому хто стоїть на роздоріжжі..

тут

Притчаю Продаються батьки

Це було в Японії. Одна зі столичних газет у Токіо розмістила оголошення: «Продаються батьки: батько 70 років, мати 65 років. Ціна — 1 000 000 ієн (близько 10 000 дол.), і жодної ієни менше». Люди, котрі читали це дивне оголошення, дивувалися: «Ну й часи настали! Діти вже батьків продають». Інші додавали: «Як тільки влада таке допускає?» Скільки галасу наробило це оголошення! Його обговорювали вдома й на вулицях, немов сенсацію. Газета з оголошенням потрапила в руки молодій сім’ї, яка нещодавно поховала своїх улюблених батьків, що загинули в автокатастрофі. Подружжя було скорботі, і чиєсь бажання продати батьків виглядало для нього блюзнірським. Молоді люди уявили, що відчувають нещасні батьки в цій ситуації. Чого їм чекати від таких дітей? Вони вирішили викупити старих і оточити їх своєю любов’ю. Узявши потрібну суму, вирушили за вказаною адресою. Коли подружжя прийшло на місце, то побачило розкішну віллу, яка потопала у квітах. Вони вирішили, що в оголошення вкралася помилка, однак вирішили подзвонити. Їм відчинив літній чоловік із приємною усмішкою. Вони розповіли про оголошення в газеті, про те, що втратили батьків і вирішили викупити стареньку пару. Та просили вибачення, що потривожили чоловіка, бо, мабуть, помилилися адресою. — Ні, ви не помилилися, заходьте! — запросив схвильований добродій. — Зараз я покличу дружину. Він швидко повернувся разом із жінкою й став пояснювати: — Ми - власники цього будинку. Маємо й інше цінне майно. У нас немає дітей, а нам хотілося б залишити все це багатство хорошим людям. Ось ми й дали таке оголошення. Вирішили, що на нього відгукнеться тільки гідна людина. Щиро кажучи, ми сумнівалися, що знайдеться купець на такий товар. Ваше бажання вам робить честь, а нам — принесло радість. Ми впевнені, що ви і є ті люди, яким ми можемо залишити все нажите. Ось так хороші діти знайшли хороших батьків, а заразом і винагороду за свої добрі й чуйні серця.

-

Коробка з поцілунками

Одного разу тато покарав свою трирічну дочку за те, що вона витратила рулон позолоченого обгорткового паперу. З грошима було туго, і тато був просто розлючений через те, що дитина намагалася прикрасити якусь коробочку без видимої на те причини. Незважаючи на це, наступного ранку маленька дівчинка принесла своєму батьку подарунок. Вона сказала:
- Це для тебе, татусю.

Він був збентежений тим, що за день до цього накричав на доньку. Але його обурення знову вирвалося назовні, коли він виявив, що коробка... порожня. Він звернувся до доньки:
- Хіба ти не знаєш, що коли дарують подарунок, то передбачається, що в коробці буде щось лежати? А в тебе просто порожня коробка.

Маленька дівчинка глянула на нього зі сльозами на очах:
- Таточку, вона не порожня. Я наповнила її своїми поцілунками. Вони всі твої, Таточку!

Батько був вражений. Він ніжно обійняв доньку і попросив вибачення. З тих пір тато зберігав цей безцінний подарунок поруч зі своїм ліжком. Якщо у нього щось не клеїлося в житті, він згадував поцілунки і любов, яку подарувала йому дочка. І це набагато важливіше за всі негаразди, матеріальні багатства і сварки через дрібниці.

Чи не занадто часто ми стали замислюватися про матеріальні блага і не розучилися ми дарувати один одному щось цінніше - любов, тепло, поцілунки і посмішки?

Три сестри

Жили-були три сестри. Одна була лінивою-прелінивою. Друга - злою-презлою. А третя - і розумниця, і красуня, і рукодільниця. Якось вранці зупинився віз біля їхніх воріт. Сестри вийшли подивитися, хто приїхав. На возі сиділа літня незнайома жінка.

- Хто ти? - запитали вони.

- Я - Доля. Прийшов час виходити вам заміж.

Посадила їх Доля на віз і повезла видавати заміж. Заїхали вони в перше село. Бачать - у полі хлопець оре і все йому вдається. Потрібно щось полагодити чи побудувати - всі до нього насамперед біжать.

- Оцей твій, - каже Доля першій із сестер. Висадили її та й поїхали далі.

Заїхали в наступне село. Там хлопець живе такий, що нікому в допомозі не відмовить. Нарадуватися на нього люди не можуть, такий молодець.

- Оцей твій, - каже Доля другій сестрі. Висадили її та й поїхали далі.

Заїхали в інше село. Біля останнього будинку у бруді біля найстарішої руїни лежить п'яний. Зупинила Доля віз і каже:

- Цей твій.

- Та навіщо він мені?! Я ж і добра, і гарна, і рукодільниця. А ти мені такого нареченого даєш! От сестрам яких знайшла, що, іншого для мене немає?!

- Інші є, - відповіла Доля і, зітхнувши, додала: - Але цей без тебе пропаде!

ПРИТЧА ПРО П'ЯТЬ ХЛІБІВ І ДВІ РИБИ.

Господь дбає не тільки про духовні потреби свого народу, Йому важливі і наші повсякденні потреби: «Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхні недуги» (Мт 14, 14).

Цілий день Ісус разом з апостолами служить людям. Наступає вечір і апостоли звертаються до Ісуса з проханням: «Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживу» (Мт 14, 15). Однак Ісус має інші плани: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти» (Мт 14, 16). Учні ще раз намагаються переконати Вчителя в тому, що нагодувати таку кількість людей просто нереально («п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок і дітей» (Мт 14, 21)), називаючи кількість того, що мають: п’ять хлібів і дві риби (Мт 14, 17). Ісус же наказує всі ці п’ять хлібів і дві риби принести до Нього… Далі знаємо, що відбулось: чудесним чином цими двома рибками і п’ятьма хлібами Ісус нагодував п’ятитисячний натовп людей.

У Бога немає нічого неможливого, адже Він – Бог. Виконання волі Божої часом для нас здається нереальним, однак Він не вимагає від нас того, щоб ми робили речі, що нас перевищують, не вимагає від нас, щоб ми були суперменами, але принесли Йому те, що в наших силах і можливостях, і пожертвували це Йому. Господь знає міру кожної людини і цю міру Він приймає і примножує її так само, як це зробив при помноженні хлібів. Єдине, що ми справді можемо Йому пожертвувати – це наше довір’я. «Все можу в тому, хто укріплює мене» (Флп 4, 13).

Одній маленькій дівчинці треба було зробити, операцію. Доктор сказав їй перед тим, як покласти на операційний стіл: - Перш, ніж тебе вилікувати, ми тебе укладемо спати. Дівчинка глянула на нього і тихо сказала: - А якщо ви мене покладете спати, то мені треба перш помолитися. Вона схилила коліна біля столу і сказала: - Я лягаю спати, Господи, і прошу Тебе зберегти душу мою.Також дай Господи сил і терпінь моїй матусі і моєму татусеві ,що сумують і сльози котяться по їх очах.А як плачучи матір просить за мене Господи .Не залишай їх без мене. Доктор після розповідав, що цього вечора він помолився в перший раз за багато років! А дитинка вижила наперекір неперебачуваним прогнозам медиків.Була потім здоровою і щасливою по життю. Кожна людина, хоч би як вона була маленька, може служити Богу молитвою. Подяка Богові, що є маленькі молитви, маленькі слова, маленькі справи та пісні, доступні навіть дітям, якими вони можуть навчати і приводити до Бога і нас, дорослих. (ХРИСТИЯНСЬКА ПРИТЧА)