Щиро дякую дорогенька Майєчко!! Дякую за промінчик сонечка що посвітив крізь дощик та хмари за вікном, як ви завітали сюди!!Дякую за ту атмосферу чуйності та поваги до людей якою пройнята кожна ваша поява на сайті. Ви дуже світла людина!! Хай благословить Господь вас !!



Хочу додати в тему розповідь про віру в диво, безкорисну жертовність і розуміння справжньої суті віри та покладання на Божу милість.


ЛЯЛЬКА ВІД ІСУСА

Коли ти ростеш у неповній сім’ї, то вчишся довіряти Богові з дитинства. Вчишся знаходити приводи для радості у всьому. Вчишся робити щось таке, щоби на втомленому матусиному обличчі яскравіла усмішка.
А ще вчишся адресувати свої подарункові мрії не Діду Морозу і не Миколаю – ти в них не віриш, бо не раз уже заставала матусю за підкладанням подарунків під подушку, та й крім того, у неповній сім’ї ти швидко стаєш великою дівчинкою, усе розумієш, - ти адресуєш їх Ісусові. І свято віриш, що коли треба, Він пришле тобі навіть мудреців зі Сходу з дарунками. (Бо коли ви з мамою зупиняєте попутні машини, щоби добратися з села додому, але ніхто не хоче зупинятися навіть у лютий мороз, мама завжди тобі каже, що якщо через п’ять хвилин не приїде автомобіль, Бог пришле за вами літака – і ти вже дивишся лише в небо, але тут раптом ваш літак опереджає якась машина… Ти добре знаєш, як сильно про тебе дбає Бог).
А ще, коли ти ростеш у неповній сім’ї, то дуже швидко вчишся жертвувати. Ти з легкістю віддаєш останню гривню, яку дідусь подарував тобі минулого тижня, тітці Марусі на таблетки від тиску. А варто Оленці чи Сашку сказати, яка в тебе красива іграшка, як вони спокійнісінько можуть забрати її собі. Мама часто розповідає тобі історію, як Ісус залишив усі переваги життя на небесах і спустився до людей на землю, у бідні яселка. Мама каже, що Він почувався дуже щасливим навіть у бідності – бо найприємніше для Нього – дарувати радість іншим.
Ти мрієш про багато красивих речей – і для матусі, і для дідуся, і для тітки Марусі. А ще ти мрієш про красиву ляльку. Ти чудово знаєш, як добре їй буде в тебе. Ти будеш берегти її і любити. І розповідати цікаві історії перед сном.
Але ти не просиш, ні. Ти просто мрієш. І бавишся старою, зношеною, крихітною лялечкою. Мама каже, що в доньки її подруги немає навіть такої. І ти цілуєш свою маленьку подругу в чоло, загортаєш її в подарунковий папір – ти зберігаєш обгортки з усіх подарунків – і даруєш донечці маминої подруги.
- Ісусику, - шепочеш ти тихесенько ввечері, склавши в темноті ручки, - я знаю, мій подаруночок дуже скромний, але я зробила його в Твоє Ім’я. Думаю, я не зможу більше нічого подарувати Тобі на день народження. Прийми, будь ласка, цю мою дрібну пожертву. – І солодко засинаєш.
А потім приходить Новий рік. Світ живе в очікуванні Різдва. Ви з матусею самі вирізаєте прикраси на ялинку, прикрашаєте свою кімнату в гуртожитку, співаєте упівголоса, щоб не розбудити немовля через стінку, йдете на загальну кухню, щоби щось приготувати. Хоча там і по-особливому людно й тісно, ви радісно смієтеся і розповідаєте всім цікаві різдвяні історії. Ти їх знаєш багато – мама тобі розповідає їх цілу зиму, щовечора.
Ти готуєш привітальні листівки. Ви йдете з мамою до пошти, щоби вкинути листи та листівки, а заодно забігаєте в засніжений парк і ліпите сніговичка. Потім граєте в сніжки. У мами такий різдвяний сміх! Він звучить так, як тисячі срібних дзвіночків. І які в неї рум’яні щоки і блискітки в очах!
Ти знаєш, як мама мріяла поїхати на різдвяні свята до села, але ви залишилися, бо мамі треба працювати. Ти обіцяєш собі нічим її не сердити, а влаштувати справжнє свято вдома. Якщо тобі вдасться зробити так, щоби цілі вихідні мамина яскрава усмішка не сходила з обличчя, а блискітки в очах не тьмяніли, то буде найкращим твоїм подарунком. І більшого тобі не треба.
Але коли ви повертаєтеся в гуртожиток, вахтерка кличе вас до себе. Вона витягує з-під свого столу велику коробку в подарунковій обгортці й дає тобі.
- Якась пані передала, - пояснює вона.
Розгорнувши, ти бачиш, що то та сама велика лялька, про яку ти мріяла. Її личко дуже схоже на личко тої, яку ти подарувала бідній дівчинці. І ти добре знаєш, Чия то була ідея прислати тобі цей подарунок.
…Коли в тебе вже є свої діти, які живуть у щасливій, повноцінній сім’ї, ти дуже ретельно слідкуєш, аби вони могли отримати те, що отримала колись ти малою.
Віру в диво. Безкорисну жертовність. І розуміння справжньої суті Різдва.
Твоя велика лялька, тепер уже стара й пошарпана, належить уже твоїй донечці. І ти не забула всіх різдвяних історій, які розповідала мама. Ти вкладаєш дітей спати, береш на руки стару іграшку і розповідаєш-розповідаєш…
Ну а ще ви до сих пір обмінюєтеся з Ісусом подарунками в честь Його дня народження. Магія свята не зникає з віком…

Надійка Гербіш

Добрі справи..є глобальні..є звичні, прості, маленькі такі які помічаємо або просто й зауважити не встигаємо так закручує нас життєвий круговерть.
Історія Мар"яни Куньч показує що є люди які готові зробити добру справу , а вже маштабність її тут для кожного індивідуальна.

Напевне, з кожним траплявся випадок, коли тобі дуже треба щось купити, а грошей не вистачає… . Але того дня мені пощастило зустріти просту людину з добрим серцем…

Вечір пізньої весни запам’ятався мені випадком, який дав зрозуміти, що не так усе й погано в житті, що існують ще люди, які знають, що таке добро, і вміють його творити. Я поверталася з танців і згадала, що забула купити продукти, які просила мене придбати мама. Забігла в магазин, а в кишені, ой-ой-ой, лише якісь 20 гривень!? А що ти купиш за ті 20 гривень, якщо мама заготувала тобі такий нічогенький список, а не купиш все – доведеться бігти ще раз! А я ж маю ще стільки справ – це мені не до снаги…

От заходжу я в магазин, дивлюсь на ціни, на список, знову на ціни і голова йде обертом… Обережно підходжу до прилавка, замовляю, що потрібно, ху, здається, має вистачити. Даю своїх 20 гривень, а продавчиня, показуючи на калькулятор, змушує мене замислитись над моїми математичними здібностями. Виявляється, мені бракує 5 гривень з копійками. Я по кишенях, а там пусто!!!
А за мною стоїть такий приємний хлопець і спостерігає, як я панічно перебираю руками по своїх кишенях. Втомившись від цієї безнадійної справи, я перевела подих і попросила продавчиню, аби вона відклали масло: я зараз повернусь і доплачу. Але продавчиня не поспішала цього робити, а показала мені на годинник і пояснила, що через 5 хвилин кінець її робочого дня. Ну, що ж, я точно не встигну! Розвернувшись до виходу, я почула, як молодик, що стояв після мене, сказав: «Мені, будь ласка, батон і масло, он те, яке просила дівчина!» Ну, думаю я, прекрасно! Тепер можна не поспішати, і я спокійно, навіть трішки ображено виходжу з магазину. Пришвидшивши ходу, рушаю в бік свого дому, аж раптом чую: мене ніби хтось гукає. Я оглядаюся, а це той хлопець наздоганяє мене і промовляє: «Ви масло забули!» Я вражено відповідаю, що не купувала цього масла, бо мені не вистачило грошей. Але він впевнено ствердив: «А я купив! Вам же забракло грошей – тримайте, вважайте, що це подарунок!»… Я ніби скам’яніла! І слова сказати не можу, лише пробелькотіла якесь незрозуміле «дякую»…
Він обернувся і пішов, а я залишилась стояти. Цей добрий людський жест настільки запам’ятався мені, закарбувався в моєму серці, що цією розповіддю хочу дати відповідь тому незнайомцеві. Тепер я відшукала потрібні слова : «Щиро дякую тобі! Таких, як ти, треба цінувати, бо саме такі вчинки роблять нас щирішими!». Тепер щоразу, коли п’ю чай та їм хліб з маслом, згадую цю історію і посміхаюся…

Роксоланочко, дякую тобі за такі влучні, проникливі та правдиві притчі.Дякую що даєш поживу думкам які починають думати в правильному напрямку).



ЗАРАДИ ЛЮБОВІ ДО ХРИСТА

Дапоццо провів вісім років у німецькому концентраційному таборі. Ось як розповідає він про жахливі 1937-1945 роки.
Будучи досить міцної статури, я важив тоді сорок п'ять кілограмів. На всьому тілі у мене рясніли смуги від ударів. Моя права рука була зламана, і вже більше ніколи я не володів нею досконало.
У надвечір'я Христового Різдва 1943 року мене викликали до коменданта. Я з'явився перед ним босим, із голим торсом. Комендант стояв біля стола з розкішними наїдками. Я, що вмирав від голоду, мусив споглядати цю королівську вечерю. Шаленими зусиллями я переборював спокусу зненавидіти коменданта.
Наприкінці вечері ад'ютант приніс каву і маленькі тістечка. Здавалося, коменданту цей делікатес був добре відомий. Глянувши на мене, він сказав:
- Дапоццо, ваша дружина - чудова господиня!
Я не зрозумів натяку. Комендант пояснив:
- Упродовж усіх цих років ваша дружина присилає для вас тістечка, які завжди мені надзвичайно смакують.
Спокуса ненависті в цю мить була особливо настирливою. Моя дружина і четверо дітей відмовлялися від свого мізерного раціону муки, масла і цукру, щоби спекти для мене тістечка: А цей чоловік пожирав їх! Я попросив дозволити мені хоч понюхати печиво, щоб згадати запах дому.
Проте комендант відмовив і вигукнув:
- Raus! Геть!
Після війни я натрапив на слід цього коменданта, який змінив прізвище і намагався жити ніким не помічений. У 1953 році я з одним моїм товаришем завітав до нього. Він не впізнав мене, я відрекомендувався:
- Я номер 17531. Пригадуєте Різдво 1943 року?
Комендант зіщулився від страху.
- Ви прийшли, щоб помститися? - запитав він глухим голосом.
Замість відповіді я розгорнув великий пакунок, у якому було повно цих чудових тістечок. Я попросив дружину колишнього коменданта зварити каву. Потім ми їли тістечка і пили каву всі четверо.
Ми дивилися одне на одного. Із слізьми на очах комендант запитав:
- Але чому ви простили мені?
Я відповів:
- Заради любові до Христа.

(Зі збірки П'єр Лефевр, Бруно Перрине Незвичайні історії: Смішні, а також такі, що спонукають до роздумів.
Львів: Свічадо, 2002)

Сьогодні гарна нагода спробувати допомогти людям які палять прийняти гарне рішення цього більше не робити)...Допоможіть людям які мають таку шкідливу звичку приєднатись до гурту тих хто відмовляється від такої згуби...

31 травня — це привід для кожного курця хоча б на один день відмовитися від сигарет, оскільки останній день травня — це Всесвітній день без тютюну. Ініціативу щодо проведення заходів та акцій, пов'язаних з відмовою від куріння, проявила Всесвітня організація охорони здоров'я. Перший такий день пройшов в 1988 році з метою звернення уваги людей на ту шкоду, яку завдає людському здоров'ю куріння.



Куріння тютюну відноситься до числа найбільш поширених шкідливих звичок в більшості країн світу. У деяких з них число курців на порядок вище, ніж кількість некурящих людей. Саме тому Всесвітня організація охорони здоров'я розробила заходи для викорінення куріння в XXI столітті. І поява Всесвітнього дня без тютюну — це один із способів досягнення цієї мети.

Як перестати палити?..Відповіді в передачі " Здоров"я"..