Роксоланочко, вчора вибігла і не побачила , що ти написала) добра в тебе думка і я її розділяю, так у нас завелось ще з часів давніх, що хвалити мають чужі люди, а своїм якось не було до лиця. Та добре, що все починає мінятись і діти батькам щебечуть як їх люблять і в свою адресу чують слова похвали та визнання)
Подобається вірш Надії Красоткіної "Дитину треба не лише родити" в якому зібрано багато порад.

Дитину треба не лише родити
І накормити, щоб вона росла.
Її потрібно віддано любити,
Щоб радість всім дитина принесла.
Не тільки мамі, татові, а й світу,
Й сама собі. Щоб з розумом жила.
Потрібно дати дітям і освіту,
І виховання, доброти й тепла
Безмежну кількість, ласки і терпіння,
Подарувати цілий світ добра.
Подбати треба і про розуміння…
Лише про лінь забути всім пора.
Бо виховання — це важка робота,
Яка не припиняється й на мить.
І не важливо: чи якась скорбота,
Чи зовсім неохота й щось болить.
Тут головне постійно поруч бути
З підтримкою, розрадою завжди…
Про ніжне слово варто не забути,
Щоб потім враз не трапилось біди.
Бо дітям треба не батьків опіка,
А розуміння їхнє й доброта.
Не кара і не бійка, й лють безлика,
А добре слово і любов проста.
Бо виховати важче, як навчити
Читати, рахувати чи плести.
Без виховання в світі важко жити,
Мабуть, як і Дніпро переплисти,
А може й важче. Це життя дитини,
Майбутня доля, успіх або ні.
Тому важливо відчуття родини
І думи чисті, й помисли ясні.





Олесічка, дякую!!))

Відпочину на Небі
Чому так важко молитись? Як багато часу я витрачаю на інші речі менш важливі…телефон, інтернет та ще багато такого. А от молитися… важко. То якісь перешкоди, то я себе жалію, то навіть коли молюся думками літаю по всіх континентах. Чому? Деколи можна навіть почути звинувачення інших: «Краще не молитися, а ніж молитися не щиро».
Але моя думка, що якщо так робити, то рано-чи-пізно взагалі буде дуже важко молитися. І все ж я вже багато писав в своїх роздумах про молитву. Молитва дає сили, молитва заспокоює, молитва робить чуда. І для цього ще потрібна віра. А ще ми мусимо відкинути свій егоїзм. Так, це дуже важко. Але краще перетерпіти, промовчати, не бути суддями іншим. Нажаль мені так рідко вдається. Чому ж я так бачу чужі недоліки? Чому я не розумію інших? Чому я так мало дякую Богові за всі отримані ласки? Ми мусимо навчитися прощати і просити прощення, любити й приймати любов. В наш час можна багато зробити за допомогою інтернету, кожен з нас може попросити в інших про молитву, розказати про своє свідчення зцілення Богом, про своє свідчення віри.
Попробуймо змінити наш стиль життя. Може наші кроки будуть не такими великими, але впевненими. Відмовмося від чогось, допоможімо комусь, пожертвуймо для Бога свій час відпочинку, сну, молімося серцем. Дякуймо Богові за все, що ми отримали, дякуймо за всі терпіння, не біймося відкрити свої серця для Христа. Не закопуймо свої таланти, розвиваймо їх на Славу Божу. Блаженний Іван Павло ІІ казав: «Що відпочине на Небі», тоді коли йому казали зменшити навантаження. Ісусе, пробач, це через мої гріхи Ти ніс важкий хрест на Голгофу, через мої гріхи, Ти Чистий змив усю нечистоту світу і відкрив нам ворота Неба. Будьмо свідками Христа, будьмо християнами…ідіть по дорозі життя земного стежками, які ведуть до Вічного Щастя, а ці стежки – це віра, надія, любов, молитва, піст, милостиня, чесність, лагідність. Не біймося молитися, Бог чекає на нашу молитву, Він чекає на нас в Небесній Оселі.
Велика Березовиця 6.02.2013р.Б
бр Станіслав Б'ялковський, ТВДС

Роксоланочко, дякую!!! Дуже проникливо!! Так важко людині в житті відмести усе другорядне , відкинути егоїзм і просто жити з вірою. Але як добре коли починає вдаватись.



Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною Марка 8:34-9:1

ХРЕСТ – Чому, для чого, навіщо? а може ЯК? Проповідь недільна о.Віталія.
Довіра – це основа взаємовідносин між людьми, які добре живуть у теперішньому часі та планують спільне майбутнє. Без взаємної довіри не існує довготривалих відносин.
У цю неділю особливого почитання Хреста свята Церква нас закликає звернути особливу увагу на наше життя, а особливо на не невід’ємну його сторону - терпіння, які ми алегорично називаємо Хрест нашого життя. Саме цей хрест є у кожної людини на цій землі і саме цей хрест є дорогою нашого спасіння.У часі Великого посту ми дивимось на хрест Ісуса і пригадуємо свій особистий хрест життя. Не вартує звертати увагу який він, порівнюючи його із іншими хрестами, із життям інших людей. Основним запитанням є: як ми його несемо?
Несемо хрест життя з довірою до Христа чи без Нього?
Якщо з довірою, то у нас не будуть мучити запитання, яким на цій землі немає відповіді. До прикладу: навіщо, за що, для чого і т.п. Адже довіра не вимагає пояснення, доказу і чи чогось подібного.
Довіра потребує лише відкритості , прийняття і виконання. Тут є і весь секрет глибокого спокою в часі страждань Христа - довіряв Отцеві. Не залишився посоромленим.
Велика біда, коли немає довіри, а є сумнів, підозра, які в одинокості наших думок часто зводяться до нарікань, журби і безнадії. І тоді дійсно є закрите коло терпінь, адже фізичні терпіння породжують душевні і навпаки… Хрест, якщо несемо правильно, то він тягнеться за нами, а якщо візьмем його не з тієї сторони, то він буде перешкодою для нас. Так хрест нашого життя стає як якір, який гальмує і навіть зупиняє життя.
Як ми несемо хрест нашого життя?
Якщо нас переслідують вевимовні терпіння, то чи не причина в тому, що ми не правильного його несемо? .. волочимо за собою…

Хочу зачепити тему яка є актуальною завжди, бо боротьба з думками ведеться завжди де б не ..бу..ла.. людина.
Так важко зосередитись в сьогоднішньому житті на щось дійсно важливе. Щоб запам’ятати проповідь священника о.Віталій розповіддю допомогає в цьому.Прихожаннка , проста жіночка Люба на власному досвіді пройшла це.
Минуло вже досить багато часу від тої незабутньої події, після якої у житті звичайної жінки стались переміни у її духовності. І не тільки у її житті. Тож вартує згадати про цей випадок і сьогодні.
“Не можливо забути той день” – призналась Люба , ” коли молодий священик мене запитав про зміст проповіді, виголошеної ним самим кілька хвилин тому”. Тоді Люба нічого не відповіла. Лише її почерновіле обличчя говорило про почуття стиду, яке приховати було неможливо. Жінці було десь під 50. А ще не можливо було приховати той погляд жінки: здивований і збентежений.Іншого дня священик знову запитався в жінки про тему проповіді. Але цього разу здивований погляд був у молодого проповідника. Проповідь була не тільки переказана, але ще й підтверджена фактами із життя тої ж жінки. Хотілось ще щось запитати, але не насмілився.
Минули роки. Священик далі проповідував, а жінка далі слухала Боже слово. Молодого пастиря далі продовжувало дивувати те, що колишня розсіяна парафіянка увесь час була уважна. Лиш час від часу схиляла голову і було помітно, як вона про щось собі роздумувала.
Одного вечора, коли група парафіян проводжала священика до зупинки автобуса, пролунало досить голосно звичне запитання: “І про що сьогодні була проповідь?” Всі відразу засміялись.
Можливо цей спільний сміх мав дати час, щоб продумати відповідь на несподіване питання, а можливо, щоб перевести серйозне запитання на щось дійсно смішне.
Але ні одне ні друге не сповнилось. Сміх перервав голос жінки, яка чітко переказала проповідь. Всі видихнули та з вдячністю поглянули на Любу.
І пролунало відразу друге запитання: “А як оце вам вдається запам’ятати проповідь?” Всі затихли, особливо від того, що і це друге запитання дав священик.
Погляди перевели на молодого проповідника. Всім стало зрозуміло, що він дійсно хотів знати відповідь.
Жінка почала несміливим голосом пригадувати, як вона раніше була дуже неуважною і одного дня, після того стиду перед священиком, вирішила змінитись. Спроби спочатку були невдалі. Та все ж одного дня вона почала слухати проповідь і порівнювати її із своїм життям. “Від того часу” – підкреслила пані Люба, “кожна проповідь була про мене. Мені стало цікаво слухати, як про мене говорить священик. Ось, так. Дякую вам, Отче, що загадали і сьогодні про мене.”. Підморгнувши, закінчила своє повчання благочестива жінка. А була це Неділя “Про Блудного Сина”.

І дійсно, що тут приховувати? Нам подобається, коли про нас говорять. Ми тоді стаємо дуже уважні до кожного сказаного слова.
Ось, лише одне дивує: тоді, чому ми не завжди відчуваємо себе тими, про кого говорять на проповіді?
Хто з нас без гріха?

Ксенічка, дуже повчально стосовно проповіді.

Дякую!

Життя - це можливість, використай її.
Життя - це радість, відчувай її.
Життя - це краса, дивуйся їй.
Життя - це насолода, скуштуй її.
Життя - це сон, розгадай його.
Життя - це виклик, зустрінь його.
Життя - це обов'язок, виконай його.
Життя - це скарб, цінуй його.
Життя - це гра, грай у неї.
Життя - це багатство, збережи його.
Життя - це любов, радій їй.
Життя - це таємниця, пізнай її.
Життя - це обіцянка, виконай її.
Життя - це скорбота, подолай її.
Життя - це гімн, заспівай його.
Життя - це боротьба, прийми її.
Життя - це драма, стань з нею віч на віч.
Життя - це пригода, віддайся їй.
Життя - це успіх, твори його.
Життя занадто цінне, не знищуй його.
Життя - це життя, захисти його.
мати Тереза.

З Воскресінням Христовим Щиро вас вітаю! Жити в радості й любові Від душі бажаю! Запашною нехай буде Великодня Паска І до віку буде з Вами світла Божа ласка!