Були дороги невідомі, Важкі, тернисті, нелегкі, В краї далекі і додому, І всі, здебільшого, — вузькі.
Безцінні і гроша не варті, Були короткі й без кінця. Він їх долав терпляче й вперто, Тарсянин з вдачею борця.
Не знав спокою і знемоги — Господня ревність бо вела. Але найбільш важка дорога — Це крок від Савла до Павла.
Цей крок, завдовжки з мить єдину, Століть завдовжки, може, з ста, Зробив в душі таку руїну, Що він, втоптавши в пил гординю, Доріс до величі Христа. Юрій Вавринюк
Зраділа Марія, промовила: «Боже! Радіє мій дух, величає душа Тебе, о мій Спасе, Небесний Вельможо, Для себе блаженство в Тобі я знайшла. Велике вчинив Ти для мене, Потужний! Святе Твоє ймення і милість повік. Своєю Бог силою тих розпорошить, Хто думкою серця пишатися звик. Могутніх Господь поскидає з престолів, Багатих розпустить по світу ні з чим, Голодних посадить до щедрого столу, Покірливі встануть і підуть за Ним. Пригорне Ізраїль, щоб милість згадати, Як дано в обітниці нашим отцям. Ще від Авраама ці дні благодаті Господь для народу Свого обіцяв». Лариса Козинюк
Селянин щоденно привозив до села воду із джерела в двох пузатих амфорах, прикріплених на спині осла, що крокував поруч з ним.
Одна амфора була стара й уся в тріщинах, під час мандрівки з неї постійно витікала вода. Друга – нова, без ушкоджень, утримувала воду до краплини.
Стара потріскана амфора почувалась бідною й непотрібною. Нова ж ніколи не оминала нагоди, щоб підкреслити свою досконалість: «Я не втрачаю й краплини води».
Одного ранку стара амфора звірилися власникові:
- Я знаю про свої недоліки. Через мене йде намарне твій час, праця й гроші. Коли доходимо до села, я вже наполовину порожня. Вибач мені мою недосконалість і мої рани.
Наступного дня в час мандрівки власник звернувся до потрісканої амфори, мовлячи:
- Поглянь на узбіччя. Яка краса, яке розмаїття квітів! Вони розквітли завдяки тобі! Я купив насіння і засіяв його вздовж шляху. Ти ж, не здогадуючись про це, поливаєш його кожного дня.
Кожен із нас моє свої рани і свої вади. Але якщо довіримося Богові, Він через нашу недосконалість може вчинити чудо
До Вифлеємської печери придбали два втомлені, геть знесилені ослики. Під важкими обладунками, якими щодня навантажував тварин їхній власник – мельник, а ще від ударів кийка, яких ніколи не шкодував для них, їхні хребти облізли й вигнулися.
Захоплені Божим Дитятком, ослики поклонилися Йому і якийсь час молились, як усі. При виході їх уже чекав немилосердний господар.
Обидва ослики вирушили з опущеними головами і важким вантажем на спині.
- Усе марно, - мовив перший. – Я просив Месію звільнити мене від вантажу, а Він не зробив цього.
- А я, - озвався другий, що рухався енергійно, - просив Його, щоб додати мені сил.
Одного дня чоловік постановив: «Хочу все пізнати, навіть якщо для цього доведеться об’їхати увесь світ». Як задумав, так і вчинив. Подався в подорож навколо світу. Слухав лекції з історії, географії і інших наук у найкращих професорів. Відкрив для себе світ техніки, зачарувала його математика, захопився інформатикою.
Записав на відео, на дискети, компакт-диски все, чого навчився й що відкрив. Повернувся в домівку щасливий і задоволений.
Сказав: «Тепер знаю все». Декілька днів по тому відвідав відому особу, що прославилася в усьому світі своєю надзвичайною мудрістю. Хотілося порівняти свої знання з її знаннями. Тягли жереб – хто першим ставитиме питання. Доля обрала мудреця, він і звернувся до чоловіка з запитанням: «Що знаєш ти про любов?»
Чоловік, не промовивши й слова, знову вирушив у дорогу.
Ще й досі мандрує світом.
Любов є найбільшим викликом для всіх живих істот. Найпотужнішим джерело радости. Скажи тому, кого любиш: «Прагну, щоб ти знав, наскільки важливий для мене, лише ти, коли б захотів, міг би розкрити в мені ту особу, яка живе не проявлена в моєму єстві. Лише тобі під силу зруйнувати стіну, за якою ховаюсь сповнена страху. Ти один можеш упізнати мене під моєю маскою. Лише ти можеш визволити мене з темряви страху, невпевнености й самотности. Тому прошу, не оминай мене. Знаю, що не буде це легко для тебе. Комплекс неповноцінності зводить мури, яких, здається, не здолати. Коли наближатимешся, моя реакція може бути непередбачуваною Можливо, доведеться тобі стати свідком, як воюватиму з тим, чого найбільше прагну.
Казали мені, що любов долає всі бар’єри. Сподіваюся на це. Зруйнуй стіну моєї вдаваної неприступності сильними, але такими ніжними руками, тому що незрілий пагін мого єства ще надто тендітний і не може зростати в ув’язненні. Не ховайся. Потребую тебе». Бруно Ферреро.
Твори добро!!, Зробимо життя людей,що потребують допомоги сповненим добром
11 березня 2013 14:52
Навігація 
