Дорога Роксоланочко,дякую тобі за добре слово та твою участь у житті цієї (можливо не всім до душі :)...)теми.
Дорогі дівчата,приготування до свят повним ходом , я бажаю вам, щоб легко та швидко ладилась у вас робота,щоб було багато помічників.А ми тут бачу гарно підтримуємо одна одну морально
Хочу вам дати послухати одну з улюблених колядок моїх діток...ТУТ можна послухати:)

Віншуєм Тя, Господиньо
Із тим Новим Роком,
Щастя, Сили і Здоров'я,
І з новим Доробком.

Той старий Рік хай ніколи
До Нас не вертає,
Всяким лихом вовік віки
Нехай пропадає.

Той Новий Рік щоб приніс Вам
Здоров'я та Сили,
А щоби-Сте, Господиньо
Много Літ прожили!

Дорогі дівчаточка,от і новий рік іде на поріг.Я ще разочок вас вітаю.Так як не знаю коли саме сюди до вас зможу ще завітати хочу дещо побажати:

[i]Хай весни розмаїття малюнків
Прикрашає Вам кожну хвилину,
Клич лелечий запросить в мандрівку,
У казкову і дивну країну:

Березневої повені щастя,
Що приходить так швидко й нестримно,
Барв чарівних, духмяних квітневих,
Що, мов килим, Земля розстелила.
І травневих п'янких поцілунків,
Солов’їних пісень на світанні,
Нескінченних і чистих освідчень,
Найніжніших обіймів кохання!

Літо лагідним променем сонця
Хай веселкою в дощик заграє,
Зазирне в чисті очі-озерця,
На покосах росою засяє:

Червень ягідним соком напоїть,
Усміхнеться рум'янцем на щоках,
Липень медом здоров'я наповнить,
Позове до Купальської ночі.
І серпневим налитим колоссям
Хай багатство душі молодіє,
З кожним роком і сіється й жнеться,
І тому воздається, хто сіє!

Осінь золотом листя кружляє,
Паленіє, мов грона калини,
Хай дощами тривогу змиває,
Стелить синім туманом долини:

Вересневим дзвіночком дитинства
Линуть знову в солодкії мрії,
Загадать зорепаду бажання,
Та спіймать свою зірку Надії!
Пензель жовтня змалює хай вміло
Кожен день в найтеплішу палітру,
Лист минулого хай відлітає
В добрий спомин з листопада вітром...

Зима шати одягне святкові,
Закружля в новорічному вальсі,
Почуття, що нахлинуть раптово,
Хай залишаться з вами назавжди:

Сни, мов пух, нехай будуть грудневі,
Віщим буде січневе гадання,
І збуваються кожні, напевно,
Давні, щирі й палкі сподівання!
Хай лютневі на склі візерунки
Про підсніжники знов нагадають,
Про Любов, що безцінним дарунком,
В серці кожного з нас проростає!

А ще хочу вам додати на перегляд вихідними фільм, який дуже люблю за його настрій , за сюжет що дає надію .А ще за те, що вірю,що кожну хвилю свого життя потрібно СЛАВИТИ ГОСПОДА!!!![/i]

Протистояння гігантам.

Ксенічка дякую за цікаву темку.Я думаю що всім до душі

Дорога Даруся,щиро дякую.
Дівчатонька...от і час мені ще раз вам повінчувати бо прийшов мій час далі рушати...в простори де не..буде..звязочку ..і інтернету
Дай же вам,
Боже, у полі роду,
У полі роду,
у хаті згоду.
Дай же вам,
Боже, широкі ниви,
А на тих нивах рясні ячмені,
В перо пернисті, в зерно зернисті,
Віншуємо вам щастям, здоров“ям,
Щасливі літа, многії літа!


І поколядуємо..ТУТ

Любов-світська справа?
Один шукач прийшов до старця і сказав:
- Я хочу знайти шлях до Бога. Допоможи мені!
Той пильно поглянув на нього і запитав:
- Скажи мені спершу, чи любив ти кого-небудь?
- Я не цікавлюся світськими справи, любов'ю та іншими. Я хочу прийти до Бога!
- Подумай, будь ласка, ще раз чи любив ти у своєму житті жінку, дитину або когось іншого?
- Я ж вже сказав тобі, що я не звичайний мирянин. Я хочу пізнати Бога. Тому останнє мене не цікавить.
Очі старця сповнилися глибоким сумом, і він відповів шукачеві:
- Тоді це не можливо. Спершу тобі варто пізнати, як це, по-справжньому любити кого-небуть. Це і буде першою сходинкою до Бога. Ти запитуєш мене про останню сходинку, а сам ще не ступив на першу.

За матеріалами
календаря "З вірою в душі" (2012)

ЯБЛУКА.
Декілька молодих менеджерів, що тиждень навчалися на курсах підвищення кваліфікації, бігли коридорами аеропорту. Це було ввечері у п’ятницю, усі хотіли летіти на вихідні додому.

Чоловіки спізнювалися. Рейс літака відкладали вже кілька разів.

Бігли коридорами летовища, стискаючи в долонях паспорти, квитки та ручки валіз.

Зненацька двоє з них одночасно і ненавмисне зачепили кошик з яблуками, що стояв на лотку.

Яблука розсипалися по підлозі.

Не зупинившись і навіть не озирнувшись, чоловіки помчали далі. Їм поталанило – на літак вони встигли.

Всі, крім одного.

Один чоловік затримався. Йому стало неприємно через прикрість, яка спіткала господиню лотка.

Гукнув товаришам, щоб не чекали на нього. Потім зателефонував дружині, що прилетить наступним рейсом.

Тим часом розсипані яблука так і лежали на підлозі.

Враз чоловік збагнув, що продавчиня, молода дівчина, – незряча. Завмер на місці, приголомшений.

Великі сльози котилися по дівочих щоках.

Раз у раз вона нахилялася до підлоги, даремно намагаючись позбирати яблука, тоді як сила-силенна людей проходила повз неї, не затримуючись і навіть не звертаючи уваги на те, що діється.

А молодий менеджер опустився коло дівчини навколішки і заходився збирати плоди. Потім допоміг їй розкласти все на лотку.

Ще збираючи яблука, він побачив, що багато з них є ушкодженими через падіння на кам’яну підлогу. Такі яблука він поклав у кошик.

Далі витягнув гаманця і запитав дівчину:

– Ти добре почуваєшся?

Вона, усміхаючись, підтвердила це граційним кивком голови.

Чоловік простягнув їй купюру вартістю 100 євро.

– Прошу, візьми це. Я хочу відшкодувати збитки, яких ми тобі завдали. Сподіваюсь, ми не зіпсували тобі дня.

Чоловік уже відходив, коли дівчина загукала:

– Пане, будь ласка!..

Зупинився, обернувся, поглянув у невидющі очі.

Тоді вона запитала:

– Ісусе, то справді Ти?

Чоловік зупинявся не раз, поки дістався до зали очікування. Питання знедоленої сліпої дівчини дзвеніло у вухах, обпікало серце.

Молитва до Матері Божої (за діточок)

О Пресвята Владичице, Діво Богородице,
Спаси і порятуй під покровом Твоїм
Моїх чад (імена), всіх отроків, отроковиць і
Немовлят, хрещених і безімених і
Тих, кого носять в утробі матері.
Накрий їх ризою Твого материнства,
Утримай їх в страху Божому і в покірності батькам.
Ублагай Господа мого і Сина Твого дарувати їм
Корисне для їхнього спасіння.
Вручаю їх материнському догляду Твоєму,
Бо Ти є Божественим покровом рабам Твоїм.
Мати Божа, введи мене в образ
Твого небесного материнства.
Вилікуй душевні і тілесні рани
Чад моїх (імена), моїми гріхами нанесені.
Вручаю дитя моє цілковито Господу
Моєму Ісусу Христу, Твоєму,
Пречиста, небесному покровительству.
Амінь.

Запитай у річки.
На вечірньому небі з'явилися перші зорі. Потріскував під ногами морозець. Здалеку чулись гамір і дитячий сміх.
Та в Данилковій родині сумно. Молодший братик Миколка захворів напередодні Різдва. З кожною дниною хлопчику гіршало. Тато поїхав до міста шукати лікаря - може, хтось усе-таки зарадить синові. Мама вже добу не відходить від ліжечка малого.
... І Данилкове серце стискається від жалю: він не знає, як допомогти братикові, як розрадити батьків.
Хлопчик вийшов надвір, сів на краєчку засніжених сходів і гірко заплакав. Він не знав, що поруч є Божий Ангел, який прилетів на поміч...
Раптом почулося:
- Припини плакати! Не треба сліз!
- Хто це?
- Той, що у тебе під ногами.
Хлопчик здивовано глянув під ноги.
- Сніг?
- Так. Хочу сказати, що сльози твої дуже гарячі. Вони нещадно розтоплюють мої сніжинки.
- Вибач, я не хотів зробити тобі боляче, - мовив Данилко.
Сніг злагіднів:
- Розумію. Витри сльози! Знаю їхню причину. Ну, спробую допомогти! - і, недовго думаючи, взявсь одразу скликати снігові замети. - Зберіться разом! Віддайте частину своєї прохолоди, аби знищити Миколчину гарячку!
Данилко здивовано спостерігав.
- Вибач, - засмучено мовив Сніг, - наша прохолода не може зарадити твоєму братикові. Та не втрачай надії, а всіх, кого стрінеш, клич на допомогу!
- Дякую, - схлипнув Данилко і, витираючи сльози, пішов навмання. Його Ангел-Охоронитель рушив за ним.
Починалася хуртовина. Сильний Вітер зірвав Данилкові шапку.
- Віддай! - крикнув хлопчик.
- Це я бешкетую! - реготав зимовий пустун. - Зараз як закину шапку на отой дах! Тоді всі переконаються, який я вправний і сильний.
А мені байдуже! - махнув рукою Данилко. - Неси шапку куди-хоч. Я лиш одне буду в тебе просити: позич своєї сили моєму братикові! Ти такий дужий, а він навіть з ліжечка піднятися не може, тіло ослабло від хвороби.
Ой, лишенько! А я знайшов час для жартів! Вибач, -зніяковілий Вітер віддав хлопчикові шапку. - На превеликий жаль, не маю такої влади - віддати свою силу. Якби міг - радо допоміг би... Мені час летіти далі. Не занепадай духом! Не втрачай віри!
Хлопчик попрощався з Вітром. Хуртовина вщухла, вечірнє небо вияснилося, в ньому рясно сяяли зорі. Данилко звів очі до неба:
- А ви, Зорі, допоможете?! Вас так багато! Якби кожна дала хоч краплю свого світла, то Миколчині оченята зразу проясніли б, а тіло наповнилося здоров'ям.
- Ми не можемо віддати світло, не в силі зарадити Миколці. Вибач! - заблимали-зашепотіли Зірки.
Хлопчик тяжко зітхнув. Куди йти, кого ще просити? А Божий Ангел тихенько прошепотів: "Не там шукаєш допомоги, не там..."
Данилко незчувся, як підійшов до річки.
- Чому не біжиш за поміччю до Господа? - почулося.
- А ти хто? - озирнувся хлопчик.
- Протікаю у твоєму селі, а ти й досі не помітив мене?
- Річка? Можеш мені зарадити?
- Де твоя віра у Боже милосердя? Чому просиш допомогти всіх, окрім Ісуса?
- Я справді вже втратив надію, що братик одужає. Мені так важко! А батьки - вони зовсім змучилися від гризоти...
- Бог бачить твоє добре серце, - шуміла вода крізь товщу льоду. - Він чекає, коли ти прийдеш до Нього. Хто стукає, тому відчиняють. Хто просить - отримає. Віриш у це?
Вірю, Річко! Порадь, що зробити, аби допомогти Миколці.
- Знаєш, яке завтра свято?
- Водохреще! - радісно вигукнув Данилко. -Це улюблене Миколчине свято! Йому найбільше подобалось у цей день бути біля священика, коли освячували воду в ріці.
- Отож, завтра, в улюблене Миколчине свято, принеси братикові свяченої води. Нехай він зробить знак хреста і ковтне її, мов цілющі ліки, - тоді й одужає.
Усміхнувся Божий Ангел: "Слушну раду даєш, Річко!" А зраділий хлопчик побіг до хати.
Сповнений віри, хлопчик чимдуж поспішав додому.
А вранці рушив Данилко з татом до церкви та приніс з богослужіння води освяченої.
...На святе Водохреще Миколка одужав, очка проясніли, гарячка покинула його. Братики раділи святу, весело щебетали, співали Господніх пісень, а щасливі батьки дякували Богові за явлену милість.

Наталя Сиротич