дякую за приємний спогад це улюблений віршик моєї мами, вона завжди розказує його моїй донечці якось так аж тепло стала на душі від таких осінніх рядочків

Маяковського завжди недолюблювала,цей вірш побачила вперше і чимось мене він зачепив. можливо не чекала від автора такого.
ДОЛГ УКРАИНЕ
(В.Маяковский)

Знаете ли вы
украинскую ночь?
Нет,
вы не знаете украинской ночи!
Здесь
небо
от дыма
становится черно,
и герб
звездой пятиконечной вточен.

Где горилкой,
удалью
и кровью
Запорожская
бурлила Сечь,
проводов уздой
смирив Днепровье,
Днепр
заставят
на турбины течь.

И Днипро
по проволокам-усам
электричеством
течет по корпусам.
Небось, рафинада
и Гоголю надо!

-----
Мы знаем,
курит ли,
пьет ли Чаплин;
мы знаем
Италии безрукие руины;

мы знаем,
как Дугласа
галстух краплен...
А что мы знаем
о лице Украины?
Знаний груз
у русского
тощ -
тем, кто рядом,
почета мало.
Знают вот
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов -
Бульбы
и известного Шевченка, -
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут -
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый -
возьмет и расскажет
пару курьезов -
анекдотов
украинской мовы.

Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знаменах -
лексиконах алых,
эта мова
величава и проста:
"Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав..."
Разве может быть
затрепанней
да тише
слова
поистасканного
"Слышишь"?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, -
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово "чуешь".

-----

Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи.

[1926]

Різдво
У сутінку стрункі тополі
Закучерявило в тумані.
І глід обірваний у полі
Тихенько в темряві розтанув.
В цей вечір, кажуть, народився
Маленький хлопчик. За звіздою
Верблюд із магами поплівся,
І хліб знайшов він під горою.
У тиші ночі тихий янгол
Крильми повіяв по стодолі.
Блаженнії за правду гнані,
Що не зневірились ніколи.
(Галя Мазуренко)


Життя іде і все без коректур.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
(Ліна Костенко)

Крила
А й правда.
Крилатим
грунту не треба.
Землі немає.
То буде небо.
Немає поля.
То буде воля.
Немає пари.
То будуть хмари.

В цьому, напевно,
правда пташина…
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Вони, ті крила,
Не з пуху-пір’я,
А з правди.
Чесності і довір’я.
У кого – з вічного
Поривання.
У кого — з вірності
У коханні.

У кого — з щирості
До роботи.
У кого – з щедрості
На турботи.
У кого — з пісні,
Або з надії,
Або з поезії,
Або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має.
А крила має!

Ліна Костенко.

Хочу поділитися власною творчістю) буду рада, якщо моя баєчка підніме комусь настрій))))
Байка про кабанчика
Захотів собі кабанчик стати видним паном,
Не схотів з корита їсти кашу з картоплями,
Стану, думав, - благородним, ронькати не буду,
Краще я переберуся у собачу буду,

Хочу ставлення другого, гідності, поваги,
Згодом в дім переберуся жити з хазяями.
Не дурніший від собаки чи кота-ліньтюха
Хочу, щоб мене чесали кожен день за вуха,

Щоб давали різні страви: шпондер, м'ясо, рибу…
Щоб вели відпочивати в різьблену колибу.
І винця хоча би келих, кожен день до їжі,
І солоних помідорів повні, чисті діжі.

Щоб цирульник особистий кожен день приходив,
Щоб хазяїн був культурним, чемно мені годив...
Так розпанькався бідака, ніц не хоче чути,
І не їсти і не пити – тільки паном бути!

Посидів голодним трохи, спати вже не може,
Та відмовитись від плану поготів негоже!
От хазяїн подивився: захворів неначе,
Бідолаху зарубати все ж не час одначе.

Каже жінці: «Ти готуйся, буде свіженина,
Така нині файна для роботи днина!»
Як кабанчик те зачуяв, враз як стрепенеться:
«Теє враже благородство добром не минеться!»

Мерщій кинувся до їжі, заходивсь хлебтати:
«Те, що я є благородний, буду собі знати…»
Так буває заманеться стрибнути до неба,
Та дістати все ж не може – пнутися не треба!

Хто свинею народився, не буде літати,
Хіба тільки-но для себе, те на думці мати!

Вікторія Г., - ти талант! Все так до ладу. ГАрний вірш!!

Мовою оригіналу
От плиты к холодильнику бродишь
Ты по кухне – халат, бигуди.
В бигудях ты меня не заводишь!
Заведи же меня, заведи!

На лице, будто на огороде,
Огурцы… Сколько их не клади,
В огурцах ты меня не заводишь!
Заведи же меня, заведи!

Начал я помышлять о разводе.
Почему? Ты в трюмо погляди!
Хоть убей, ты меня не заводишь!
Заведи же меня, заведи!

Я тебя не считаю уродкой!
Я совсем не о том... Погоди...
Ты убьёшь меня? Чем? Сковородкой?
За...за...замерло сердце в груди.

От плиты к холодильнику бродишь
И кричишь – «С холодильника слазь!»
Кто сказал «Ты меня не заводишь!»?
Я шутил! Зря ты так завелась!

прочитала у записничку мами ось таки вірш, так тепло стає і трепетно на душі...

МОЯ МАМА

Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, -
А то рідна матусенька
Всміхнулась так мило.

Примнивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся,
А то мені моя мама
Гладила волосся.

Снилась мені ягідочка,
Як мід солоденька,
А то мене цілувала
Моя мама дорогенька.

Снились мені ангелики,
Що в рай мене несли, -
А то мене мами ручки
До серця притисли.

Марічка Підгірянка

Вибачте, що не українською, але цей вірш мені подобається дуже

Вечерний монолог

Добрый вечер, молодые люди,
Здравствуйте, горячие сердца!
В паспорта заглядывать не будем,
Молодости нашей нет конца.
Нет, пока мы движемся и дышим,
Нет, пока за правду рвемся в бой,
Нет, пока чужое сердце слышим,
И болеем за чужую боль.
Молодости нет конца, покуда
Верим мы в добро и чудеса,
Истину откапываем всюду
И стоим у счастья на часах.
И не важно, сколько лет ты прожил,
Важно, сколько сам себе даешь.
Важно, что ты хочешь, что ты можешь,
Важно, что ты есть и чем живешь.
Важно благодушью не поддаться,
От достатка вдруг не ожиреть,
Потому что можно даже в двадцать
Незаметно взять, да постареть...
Прожил двадцать лет, и в сердце скука
Забралась, червонцами шурша,
Сдали мышцы, опустились руки,
Опустела юная душа.
Ничего не видит, не читает,
Нет любви, надежды тоже нет,
Он давно о пенсии мечтает,
А всего-то прожил двадцать лет!...
Нет, товарищ, молодость – не годы,
Молодость – огонь в твоей груди.
В наших трудных жизненных походах
Молоды лишь те, кто впереди!
Кто работы не боится с детства,
Строит новый мир, как новый дом,
Кто не ждет короны и наследства,
А всегда живет своим трудом,
Кто не ставит ближнему подножки,
Кто со злом не станет нас мирить...
Молод тот, кто сам себя по крошке
Может бедным людям раздарить!
Кто другого не продаст за рубль
И за доллар тоже не продаст
Тот, кто в час суровый, стиснув зубы,
За Отчизну жизнь свою отдаст,
Молодость, как жизнь, одна дается,
Раз обронишь, больше на найдешь,
Значит надо петь, пока поется,
Значит надо жить, пока живешь!
По ночам считать на небе звезды,
По утрам встречать зарю-красну,
Как бойцам глотать морозный воздух,
Каждой клеткой чувствовать Весну!
С головой нырнуть в осенний ливень,
Услыхать, как летний гром гремит...
Ты живешь! А значит ты – счастливый!
Жизнь, она прекрасна, черт возьми!
Так давайте в беспредметных спорах
Понапрасну годы не губить,
Так давайте жить, ворочать горы,
Строить, созидать, творить, любить.
Не забудьте, молодые люди,
В жизни есть один закон простой:
Если молод, это значит – любишь
Если любишь - значит молодой!
В общем, в паспорта смотреть не будем,
Молодости нашей нет конца.
Добрый вечер, молодые люди!
Здравствуйте, горячие сердца!..
1975 г. Михаил Ножкин

Я проліском весни заголубію.

Я проліском весни заголубію,
З зерняти колосочком проросту,
Осіннім листячком забагрянію
Сніжком біленьким землю замету.

Я ніч і день, я сонечко і тиша,
Мороз і холод, дощ і вітровій.
Я горизонт, блакиті неба – крила,
Я світло світл у світі світовім.

Я полум’ям горю, горю – не тлію,
Бушую дні і ночі багаттям.
Інакше бо не можу, не умію,
Тому я невмируще, я – життя!

Автор: Віктор Геращенко.