А за окном гуляют Дождь с Дождихой...
(Мне жаль, что люди видят только дождь).
Она с ним по бульвару бродит тихо,
А он ей заливает...Ну и что ж?!..

Шуршат листвой, укутываясь в вечер,
Сегодня им не хочется спешить.
Для них ведь осень - это время встречи -
Особенное время для души.

Они негромко шлепают по лужам,
Стуча морзянкой капельной: прием...
Дождю с Дождихою совсем не скучно
Шагать по мокрой осени вдвоем..


Алежна

Дуже подобається цей вірш , тільки автора не пам"ятаю.


-- А что будет завтра?
-- А завтра наступит сентябрь!
И будет тревожно кружиться оторванный лист,
Он в ветре прохладном немного продрог и озяб,
Но что тут поделать? Природы осенней каприз....

-- А что будет с летом ?
-- А лето на время уйдет ,
И спрячется где-то , где синей полоскою лес,
Оно до весны в облаках очень тихо уснет ,
Да, много у лета таинственных , сказочных мест...

--А что будет с солнцем ?
-- А солнце нам будет светить,
Но только не так , как светило весенней порой,
Его будет трудно среди непогоды найти,
Оно притаится за тучами , как за горой...

-- А что будет с нами ?
-- А с нами останется дождь ,
По крышам стучать и заглядывать в наше окно,
А там и зима... Ты ее появление ждеш?
Вот так и меняется все, как цветное кино...

-- А что будет с миром?
-- Да с ним будет все хорошо ,
Изменчиво время , взлетаем мы вверх или вниз,
Ты желтый листок , как счастливый билетик найдеш .
И дальше пойдеш в эту яркую , долгую ЖИЗНЬ.

Вкотре переконуюсь, яку велику силу має слово. перечитала всю темку - таке розмаїття ємоцій - сум, розпач, гіркота... Дякую за можливість зробити в нашому бурхливому житті невелику зупинку і насолодитись ПОЕЗІЄЮ... Дякую, Ластівочко, вже висить... сохне

ДОБРОТА

Людині неохідна доброта,
Як птаху- небо , колоску - вода.
Як зір очам , як цвіт рясним садам,
Як серцю неостудна теплота.

Потрібна їй і щедрість , і любов.
Завжди , як чистий кисень для грудей.
Як тихий вітер ,що здіймає день
На ніжних крилах зелені дібров.

Потрібна сила волі в грізний час,
А як впаде на скроні сивина ,
Їй неохідна ласка весняна,
Що радістю дзвінкою - на печаль.

В душі потрібно ніжність берегти
І прагнути польоту , наче птах ,
Життя тоді в щасливих берегах ,
Коли несе нас хвиля доброти .



Любов Мілевич

Вдохнула счастье - выдохнуть боюсь
И будто за соломинку держусь.
Боюсь очнуться , выронить , разбить,
И хочеться дыханье затаить.

Меняюсь , снова прежней становлюсь ,
И заново любимой быть учусь.
Как хочется поверить и принять,
И попытаться вновь счастливой стань.

Но в уголке израненной души
Мне шепчет тихий голос : " Не спеши ,
Тебе хватило подлости сполна,
И верить никому ты не должна ".

Но дарят свет любимые глаза,
И знаю я , дороги нет назад.
Вдохнула счастье - выдохнуть боюсь ,
Люби меня , иначе задохнусь.


( автор не відомий)

В інеті на одному сайті було підписано, що це Світлана Одай. Це так?

"Діти не вміють сміятись..."

Діти не вміють сміятись
заздрісно,
Крізь сльози сміятися
і від злості.
Діти завжди сміються
радісно.
І їм заздрять дорослі.

Повно щирості в тому сміхові,
Повно сонця розлитого,
Повно пролісків,
повно втіхи
І ще чогось
невідкритого.

Сміх той тягне
з землі до неба,
Наче жайвір,
струну із радості...
І якщо у душі у тебе
Захвилювалася лють
чи заздрість,—

Ти всміхнися отак
по-простому,
І повернеться щирість втрачена.
...Люди!
Все робіть по-дорослому,
Тільки смійтеся
по-дитячому!
Г.Чубай

Ах, осень – пора благодатная!
Коль солнца с дождями в ней поровну,

Мы все прорастаем задатками
Душевного, вечного, доброго.

И только октябрь – месяц пасмурный
По золоту крон понабродится.

Так праздник свершается царственный –
Покров Пресвятой Богородицы!

Ланочка, завжди дуже гарні вірші, з глибоким змістом, є над чим замислитися Дякую!

Я возьму тебя, жизнь, в свои сильные руки,
И пойду по ровной дороге своей.
Пусть несу иногда на плечах печаль и тревоги,
Но и сею по миру свою доброту.
Дарю людям радость и счастье,
Делюсь с ними любовью своей.
Я по жизни иду как стойкий солдатик,
Я живу улыбкой сердечной своей.
Я несу свою жизнь,
Прохожу все уроки, испытания все я пройду.
Надеюсь окрепнуть, стать духом сильнее,
Знаю и верю, мне все по плечу.

(вірш моєї подруги Людмили Осадчук)