Щиро дякую Майєчці за відгуки. Здається, що ми розуміємо одна одну мовою віршів.
Ось такий віршик нині спогадово-настроєвий:
РОЗЛУКА
Я не готова до розлуки,
До болем висмоктаних снів...
Ти птахом зляканим постукав,
У шибку жовтої весни.

Я не готова помирати
У щемом приспаних ночах,
Ти простягаєш руки-ґрати,
А з пальців струменить печаль...

І від осінньої кантати
Сивіють відчаєм вуста,
Я не готова це прощати -
Та тільки хто мене питав?

Балада про любов

-Як Вам , сестро, тут на самоті
З чоловіком, що в горілці тоне?
Він приніс не щастя- горе чорне-
Як Вам, сестро, з ним на самоті?

Вам же, сестро, тільки двадцять літ.
Подруги дівують Ваші й досі.
Ще ж ні нитки сивини в волоссі,-
Нащо Вам це лихо в двадцять літ?

Розлучіться, сестро, та й по всім.
Якось будем в цьому світі жити.
Розлучитись можна, але діти,-
Що я їм про батька розповім?

Я любила, я- не вберегла.
Кину- зовсім втопить в чарці душу.
Хай що буде- жити в парі мушу,
Раз любила і не вберегла.

Але, сестро, як же далі так?
Він же вік Ваш молодий марнує
І любові зовсім не шанує...
-Може, й так, мій брате,
може, й так....

Ластівка, lana!
Чудові вірші

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно -выдстані і час.
Я вже забула. Не моя провина -
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
це так природньо - музика і час,
І Ваща скрізь присутність невловима,
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина !
Л.Костенко

настроєве....

Чому вкраїнська мова нам не мила?
Як можна не любити Україну,
Цю землю, що як матір, народила?

Чого лікуєм душу самогоном
В той час, коли живуть "пани пузаті"?
Чому добро шукаєм за кордоном,
Не бачучи його у власній хаті?

Чому завжди ми прагнемо чужого,
Співаючи весь час пісні російські?
Скажіть же мені, люди, ради Бога:
Чого ми так поводимось по-свинськи?

Допоки гадів будемо терпіти,
Втопивши душу в сумі і печалі?
Єднайтеся! Шевченка заповіти
Зовуть і кличуть нас в майбутні далі.

Закрийте пельки клятим комуністам,
Зніміть кайдани тоталітаризму!
Наповнимо мерщій коханням чистим
Свою стражденну й втомлену Вітчизну.
/Ігор Калиниченко/

Дівчата, дякую за вірші! З вашою допомогою починаю трохи їх розуміти та читати... Раніше читала тільки в школі, ті вірші, котрі по програмі йшли, а тепер ніби знов пробуджуюсь! Дуже гарні вірші, такі правдиві, так легко читаються, зрозумілі... Дякую!

Випадково найшла. Не знаю хто автор, а вірш називається "Українське серце":
Я страшенно вибачаюсь і прошу пробачення,
Та мені уже набридло наше телебачення.
Вже набридли ці розмови про наших політиків,
Депутатів, олігархів, юних аналітиків.
Про проблеми в Україні і хто в цьому винен.
І про те, хто ці проблеми вирішить повинен.
Ющенко видав указ, Тимошенко заявила,
Янукович не підтримав. Як все надоїло!!!
Надоїло жить в країні, де брехня гуляє,
Де корупція не менша, а лиш процвітає.
Вже дістала ота криза і проблеми з газом.
Всі ці лозунги дістали: «Вийдем з кризи разом!»
Вже дістала наша влада і слуга наш тато.
І дістали оці крики: «Україна в НАТО!»
Вже набридло це читати, що «Вона працює!».
Не працює вона тут, а лише грабує.
Вже набридла всім ця фраза: «Ці руки не крали!»
Це брехня! Ці руки крали, да іще й не мало.
Вже набрид цей «добрий» лідер, що всіх запевняє:
«Україна запрацює!» й очі в бік ховає!
Кожен раз нам обіцяють – будуть переміни,
І зарплата буде більша, і бюджет країни.
І навчання безкоштовне, без проблем робота,
І до кожної людини клопітка турбота.
Будуть пенсії великі, будем краще жити,
Будуть неньку Україну дуже всі любити.
Але що це? Надурили? Просто обіцянки?
Як доходить вже до діла, то лише мовчанки.
А як спробуєш спитати, кожен лиш киває,
Бо ніхто у нашій владі відповідь не знає.
Ви всі безвідповідальні, й це погана риса.
І ховаєтесь у норку, як остання криса.
Всі рятують свою шкуру, честь свою минають,
Бо політики всі наші совісті не мають.
Називають українців бидлом і козлами,
А скажіть мені на милість, хто ж ви поряд з нами?
Ви всі зрадили народ свій, знищили державу,
Зруйнували всю культуру, безжалісно й криваво.
Обнагліли аж до крику кляті бюрократи,
Ще й ховаються від правди за свої мандати.
Так і хочеться сказати: «Геть усі, панове!».
Розпустити весь парламент і почати знову.
І забрати в депутатів всі вкрадені гроші,
Хай попробують так жити лідери хороші.
Розраховують лише хай на свою природу,
Хай побачать як живеться їхньому народу.
Дати в руки їм граблі, заступ і лопату,
Хай попробують земельку руцями пахати.
Хай хоч раз в житті своєму з’являться мозолі,
Не від кейсу із грошима, а лихої долі.
Знаю, знаю. Це слова лиш. Що тут вже казати!
Нашій владі на громаду просто наплювати.
В них проблеми зовсім інші: Як набить кармани?
Як зробити, щоб відстали ці «козли» й «барани»?
Як отримати відпустку, і машину взяти?
Як добудувать квартиру, вже, мабуть, десяту?
Як відправити у Лондон дитину свою вчитись?
Як отримати хабар, та й щоб не попалитись?
Що робити, скориставшись якісним моментом,
Щоб нарешті вже дістати місце президента?
В усіх політиків на думці лиш одна турбота –
Забезпечити родину і свойого рота.
Всі од’їли собі пуза і лиця квадратні,
Покупляли євро-дачі, на землі приватній.
А за що, скажіть, зарплата вам така велика?
20 тисяч гривень в місяць – це вже нагло і дико!
В чому користь вас у владі? Чим вас похвалити?
Ви не вмієте нічого як лише ганьбити.
Ваш язик лише й уміє, що критикувати,
А до діла як довести, то на все начхати.
І на мову, на культуру, і на дух цілющий.
На народ весь український – вічний невмирущий.
Цей народ страждав немало, пережив всі страхи,
І тепер, завдяки владі, все іде до краху.
Подивіться ви навколо, ваш народ страждає.
Жебракує в переходах, долі їм немає.
Скільки можна вже брехати: «Будем жити краще!»
Скільки раз звучить ця фраза, а стає лиш важче.
Скільки можна вже кричати: «Йдемо у Європу!»
Повставайте з ваших крісел і ідіть у баню!!!
Не дійдемо ми в Європу, припиніть розмови!
Не підходять під стандарти нинішні умови!
Лиш куди ми точно дійдем – в прірву соціальну,
Якщо в владі не почнуть всі працювать нормально.

Рік 2010-тий за вікном буяє
Що очікувати далі, те ніхто не знає.
Будем знову сподіватись, будем далі жити,
Будем ми життя старатись трішечки змінити.
Щоб позаздрив нам француз, росіянин, німець.
І щоб гордо це звучало: «Так, я українець!»
Ми піднімемось з колін, задамо всім перцю,
Бо у кожного в душі в нас українське серце!!!

Бабье лето- это тоже лето.
А лето пахнет дымом от мангала
Деревней,сеном,проливным дождём,
Черешней спелой,кремом от загара,
И отпуском, которого так ждём.
А лето пахнет морем и цветами,
И потом сквозь любой дезодорант,
Окрошкой и воздушными шарами,
И ветром из далёких жарких стран.
А лето пахнет радугой и солнцем,
Грибами,комарами и кинзой.
И пивом,что нам в кружки пенясь льётся,
Рыбалкой,пляжем,утренней росой.
А лето пахнет белыми ночами,
Мороженым и кубиками льда.
А запахов тревоги и печали
У лета не должно быть никогда!!!

Всім моїм дівчаткам, яких люблю читати, і які люблять читати мене. Всім, з ким спілкуюсь поза форумом:

Твоим теплом согрета, хоть мы и бесконечно далеки,
Но даже через дебри Интернета я чувствую касание руки!
В жизни мы увидимся едва ли, всё у нас с тобой наоборот...
Просто ситуация такая, что порою чёрт не разберет...

И проблема вовсе не в билете на автобус, поезд,или самолет.
Просто мы с тобою светим друг для друга, но даже через год
Мы не назначим встречи. Часто всё известно наперёд!
Знаешь... просто каждый вечер ждешь, что что-нибудь произойдет!

Лишь легонько роутер качает слабое подобие моста,
Лишь немного майлер потревожит цифро-интернетовский покой
Send Message... Вот уже и прожит этот день... Однако же, постой
Километры вовсе не помеха, не мешают сети и хосты
Если ты заносишь человека в душу, а потом уже в контакт-листы Ветер. Дождь. Устала сильно.Но - наперекор судьбе DIAL UP!
Password. Канал стабилен. Здравствуй, друг! Я опять стучусь к тебе...

Подрімай.. не бійся. Поруч - я.
Я тебе обергігаю, сонного.
Відпочинь зі мною. Я ж - твоя.
Я ж твоє ласкаве любе сонечко

Все буде - ти ж знаєш - до ладу
Теплий дощик побреде Хрещатиком
В тебе ж стільки клопотів і дум...
Подрімай... тебе я захищатиму.

Все буде - ти ж віриш - до пуття.
Вітерець калюжами прохлюпає...
Ти ж такий... немов моє дитя -
Довгождане. І таке улюблене...

І знову неперевершена Ліна Костенко :

Якраз під мій вечірній сьогоднішній настрій ...

Ставить осінь на землю
свою золоту жирандоль.
І, ковтаючи сльози, одягши
на плечі сукману,
перемотує літо на чорні котушки тополь,
шиє голим полям нескінченну
сорочку з туману.
Тихо строчать дощі...
І навіщо мені ця печаль?
Що я хочу спитать у
цієї сумної кравчині?
Я прощаюся з літом
І воно мені каже :"Прощай!"
І хитає над шляхом
порожні гнізда грачині...