Я на рідній мові друзям щастя зичу. Хай добро хлібину кожному несе. У гостинну хату щиро всіх покличу - I вони, я певний, зрозуміють все. I вони, я певний, зрозуміють слово Де матусі ласка, батькове тепло, Де вкраїнське поле пахне барвінково, Де вкраїнська пісня розправля крило.
Рідне слово моє - в нім озвуться віки Рідне слово моє і крізь хмари сія Словом вишию день - простелю рушники А на тих рушниках Україна моя
Піднесу я в слові вічний жар калини, Чебрецеві трави і вишневу віть. Коли каже серце, то нема людини, Що його не зможе серцем зрозуміть. Материнське слово - пригощайтесь, друзі, Як земля багате і швидке як птах. Материнське слово засіватись мусить Щоб воно не в'яло на живих вустах.
Я люблю твої кроки у тихих садах, Де троянди густі, мов туман біля вікон, Молодесенький місяць і срібний наш дах І неторканий смуток родинних реліквій.
Може це все приснилось комусь і колись, Цих садів нереальних причаєний подих, Ти забутий навіки, ти рідний до сліз, Я люблю твої кроки у тиші по сходах.
Ці троянди чекають давно не тебе, Хто там знає, що їм може й сто навіть років, Я люблю твої кроки ніколи й ніде. Я люблю твої кроки, люблю твої кроки.
Я люблю твої кроки нізвідки вночі В тих садах, де немає ні саду, ні дому, Але є ще ті сходи і є ті ключі, Лиш дверей не відчинить ніхто і нікому...
Зрубана й прикрашена ялина, Знов мене зненацька застає Рік Новий, безгрішний мов дитина. Рік Старий забрав усе своє.
Вже святкові свічі запалали, Цілий світ немов одна рідня. Чом же тінь незваної печалі Новорічну ніч наздоганя?
Дзвони урочі Полинуть до небес опівночі, І ти мені поглянеш у очі Я так за це багато віддам. Знов чередою Одна біда іде за другою, Але якщо ти поруч зі мною, Я не все на світі програв, Не все ще програв.
Паморозь упала на волосся, Наша втратам загубився лік, Вип’ємо ж за те, що не збулося, І уже не збудеться повік.
Проскакали в безвість дикі коні, Молоді гарячії літа... Скільки їх лишилось на припоні, Скільки їх снігами заміта...
Інколи так хочеться кричати, Що не можна сильно так кохати Що з коханням просто ти поляжеш, Мимоволі руки собі звяжеш Очі зганьбленні прикуті до землі, Неба ж не побачиш у пітьмі, Руки такі ніжні і тендітні, Очі такі щирі і привітні, Хочу я кричать не хочу бачить, Ой, здається зараз очі плачуть!
Дуже гарно! Я в її віці теж писала вірші... А потім якось само собою залишила цю справу... Тоді хотілось говорити тільки про кохання всі вірші тільки про це і були в мене)
--------------------
Свої рецепти додаємо через спеціальну форму! Як правильно оформити рецепт