Вічність

Був собі монах. Жив він мирно і безтурботно. Але була одна річ, яка позбавляла його спокою: він боявся вічности. У раю вибрані співають хвалу Богу, так, як це роблять монахи. Але одна річ чинити це упродовж якогось часу, а инша – цілу вічність. Яка ж нудьга охопить через кілька мільйонів років щасливців, що перебувають поруч із Богом!
Якось навесні монах вийшов, аби прогулятися в лісі, що зусібіч оточував монастир. Повітря було свіже й легке, напоєне запахущими травами і квітами.
Монах зітхнув, згадавши про свій клопіт. Над його головою заспівав соловейко. Пісня його була навдивовижу чиста й мелодійна. Монах так заслухався, що й забув про свої тривоги. Ніколи-бо в житті не чув він такого дивовижного співу. Ще яку хвилину захоплено слухав, а потім подумав, що уже час повертатися до спільноти на вечірню молитву, відтак поспішив до монастиря.
Відчинив йому брат, якого він не знав. Підійшов ще один монах, потім ще один і ще один, але жодного з них він ніколи не бачив. "Чого потребуєш, брате?" – спитав його брат-воротар.
Монах, уже добре розсердившись, відповів, що хоче увійти, аби не спізнитися. Проте брат, виглядало, його не розумів.
Тоді монах попросив зустрічі з отцем ігуменом. Та виявилося, що ігумена він теж не знає. Бідолашний монах перелякався. Затинаючись, він пояснив, що вийшов із монастиря трохи прогулятися і затримався на хвильку, аби послухати спів соловейка. А тоді відразу поспішив назад, щоб устигнути на вечірню молитву. Ігумен мовчки вислухав його. "Сто років тому, – мовив ігумен, – один із монахів цього абатства вийшов із монастиря якраз о цій порі року і в цій годині. Він не повернувся і ніхто його більше не бачив".
Тоді монах зрозумів, що Бог його вислухав. Якщо сто років йому пролетіли як одна хвилина, коли він був захоплений піснею соловейка, то вічність буде не чим иншим як миттю найвищої екстази у Бозі.

Один пророк безнастанно докучав Богові: "Чому не зробиш це? Чому не вирішив цієї справи? Чи Тебе влаштовує такий стан речей? Берися сміливо до діла. Не барися! Що станеться зі світом, якщо все залишиться так, як є?"
Нарешті Бог промовив до нього: "Чому тебе все так дратує? – спитав Він. – Ось мине тридцять п'ять тисяч років, а там побачимо..."

Час Бога не такий, як наш, людський.

Два лісоруби

Два лісоруби працювали у лісі. Дерева мали грубезні міцні стовбури. Обидва лісоруби послуговувались сокирами з неабиякою вправністю, проте кожен робив це у свій спосіб. Перший рубав дерево вперто і наполегливо, зупинявся лише на якусь хвильку, аби передихнути. Другий же щогодини робив собі тривалу перерву.

Коли стало смеркати, перший зробив тільки половину справи. Він так стомився, що не годен був і сокири вже підняти. Другий, нехай це здасться неймовірним, таки зрубав своє дерево. Лісоруби починали одночасно і дерева були однаковісінькі. Перший не повірив своїм очам: «Нічого не розумію! Ти щогодини відпочивав. Як тобі вдалося скінчити так швидко?».
Другий, усміхаючись, відповів: «Ти бачив, що я кожної години робив собі перерву. Проте ти не помітив, що перепочинок я використовував для того, аби підгострити сокиру».

Твоя душа — мов гостра сокира. Не дозволяй, щоб вона затупилася.

Щодня гостри її потроху:
1. Затримайся на десять хвилин, аби послухати музику.
2. Коли можеш, влаштовуй собі прогулянки.
3. Щодня обнімай тих, кого любиш, і скажи кожному з них: «Ти мені дорогий».
4. Святкуй річниці, дні народження, іменини і все, що собі пригадаєш.
5. Будь люб’язним з усіма, а також зі своїми найближчими і з домашніми.
6. Усміхайся.
7. Молися.
8. Допомагай тим, які тебе потребують.
9. Зроби для себе щось приємне.
10. Підніми голову і прагни до неба.

як гарно сказано.
Було б добре пам'ятати про це завжди і прикладати максимум зусиль для того, щоб так і робити..




:) :) :)

Слід Ангела або Казка для дорослих

Незалежно від того, вірите ви в ангелів чи ні, – вони таки існують. І кожному з них дано завдання оберігати людей та допомагати їм.

Жив один Ангел у маленькому містечку. Щодня він прокидався, летів на автомобільну дорогу і своїм крилом оберігав людей від катастроф та нещасть.

Одного ранку він звично прокинувся, обтрусив крила після солодкого ангельського сну. Визирнув з неба і побачив, що дорога вкрилась першим білим снігом. Таким пухнастим, іскристим, чистим, що наче весь світ ставав добрішим, непорочним і святим. Ангел, замилувавшись красою, злетів з неба і залишив ледь помітний слід на білому снігу. Хоча ангелам суворо заборонено виявляти будь-яким чином свою присутність у світі, але нашому Ангелу хотілось показати людям, що вони не самотні у цьому світі, що є Ті, які дбають про них. Ангел думав, що люди обов’язково помітять його слід та задумаються про вічність, про красу.

Ось і перший пішохід. Високий чорнявий чоловік у чорному пальто, шкіряному начищеному взутті. Чоловік ішов впевнено та поважно, діловито розмовляв по телефону. Ангел завмер, спостерігаючи, як чоловік наближався до його сліду. Але чоловік байдуже наступив на слід, що виднівся на снігу. До Ангела лише долетіли останні слова з телефонної розмови: чоловік говорив про бізнес…

Далі цією дорогою йшли двох молодих людей. Дівчина плакала, і сльози, розведенні чорною тушшю, її молоде обличчя робили непривабливим. Молодий чоловік переконував дівчину у чомусь. Ангел прислухався до їх розмови. «Ми ще молоді, потрібно пожити для себе. У нас немає можливості створити умови для нормального виховання дитини», – холодний зимовий голос обпік ангельське чутливе серце. Знов ангельській слід безжалісно був розтоптаний.

Потім дорогою ішли мама з дитиною. Напевно, в дитсадочок, бо малюк тримав в одній руці синеньке мавпенятко. Посеред дороги дитина почала вередувати, бо мама не задовольнила одну із її забаганок. Маля капризно тупало ніжками по тендітному ангельському сліду…

Перехожих було багато. Але жоден із них не помітив ангельського сліду на білому снігу. Всі його топтали, змішували з ще не підмерзлою землею та перетворювали в грязь та бруд.

Майже опівночі, коли вулиці поріділи від перехожих, Ангел помітив на мосту ще одну людську постать. Підлетів до неї, відчуваючи своїм серцем біду. Юнак тремтів чи то від холоду, чи то від страху. Ангел хотів пригорнути його своїм крилом, але молодий чоловік різко відвернувся і почав вилазити на каркас мосту. Через кілька секунд до Ангела донеслось крижаним холодом хлюпотіння стривоженої води…

Уранці моросив невеликий дощ. Небо затягло хмарами, сонце намагалось пробитись крізь важкі хмари своїм промінням, але все-таки лишалось десь там за обрієм, далеко від світу, від людей. Знову дорогою снували туди-сюди люди, скаржились один одному на негоду, мокрі ноги та розбиті дороги. І ніхто з них навіть і не здогадався, що вони самі роблять в житті погоду.

А дощ…

То лише сльози Ангела.

ДУМАЙ ПЕРЕД ТИМ, ЯК ДУМАТИ

- На Сході кажуть:

« Найгірші вороги людини не побажали б їй тих бід , які можуть
принести її власні думки».

- Один з найзнаменитіших лікарів давнини Авіценна говорив :
« У лікаря є три засоби у боротьбі з хворобою - слово, рослина, ніж» .
Зверніть увагу - слово на першому місці.

- В одному з паризьких шпиталів молодий психолог Емілі Кі на свій
страх і ризик , посилаючись на головного лікаря, зобов'язала своїх хворих тричі на день вголос чи подумки повторювати по 10 разів фразу :
«З кожним днем я почуваю себе все краще і краще». Причому повторювати це не
механічно, а по можливості яскраво .
І що ви думаєте? Вже через місяць пацієнти цього лікаря стали головним
джерелом розмов медичного персоналу госпіталю, а потім і всієї
Франції. Дивно, але факт: тяжкохворі видужували протягом місяця, у деяких хворих навіть зникла необхідність у хірургічному втручанні .
Тобто підтвердилася здогадка великого вченого давнини Парацельса ,
який стверджував, що чудеса творить віра .

Наше здоров'я - прямий наслідок мислення людини.
Ніхто вже не ставить під сумнів, що між психічним і фізичним
станом людей існує прямий зв'язок.

Найкращий захист від усіх хвороб, від будь-якої інфекції - це тверда віра у
власне здоров'я і позитивні емоції. Негативні думки руйнують.
Наприклад, злість викликає хвороби шлунково - кишкового тракту, образа з
часом призводить до хвороб печінки, підшлункової залози , холециститу.

- Один з найважливіших психологічних законів свідчить: словесне вираження
любові, симпатії і захоплення посилює життєву енергію того, до кого воно
звернуто. А злі і недобрі слова зменшують енергію слухача.

Загальне число захворювань, пов'язаних з поганими думками продовжує неухильно
зростати. Щоб протистояти їм, треба діяти за порадою древніх мудреців - радіти життю, яким би важким воно не було!

Отже, здоров'я , життя і доля людини безпосередньо залежать від її думок .
- Думаєш про хороше - чекай доброго.
- Думаєш про погане - погане й отримаєш. Те, про що ми постійно думаємо,
переростає в переконання, що це має або може статися. І ця віра
народжує подію ...
І ще, ніколи не переживайте через дрібниці !
Візьмемо на озброєння два золотих правила американського кардіолога Роберта
Еліота, визнаного фахівця з профілактики інфарктів та серцевої недостатності.
Правило перше: Не засмучуйтеся через дрібниці.
Правило друге: Все - дрібниці .

Одна людина стала публічно ображати мудреця: - Ти безбожник! Ти п'яниця! Мало не злодій! У відповідь на це мудрець лише посміхнувся. Спостерігав цю сцену виряджений юнак у шовкових шароварах запитав мудреця: - Як же ти можеш терпіти подібні образи? Невже тобі не образливо? Мудрець знову посміхнувся. І сказав: - Ходімо зі мною. Юнак пройшов за ним у запилену комору. Мудрець засвітив ліхтар і став ритися в скрині, в якій знайшов абсолютно нікчемний дірявий халат. Кинув його юнакові і сказав: - Приміряй, це тобі під стать. Юнак спіймав халат, оглянув його і обурився: - Навіщо мені ці брудні обноски? Я, начебто, пристойно одягнений, а от ти, напевно, збожеволів! - І кинув халат назад. - От бачиш, - сказав мудрець, - ти не захотів приміряти лахміття. Точно так само і я не став приміряти ті брудні слова, які мені жбурнув той чоловік. Не варто ображатися на образи - це теж саме, що і приміряти лахміття, які нам кидають.
(НАРОДНА ПРИТЧА)

Любов і Закоханість

- Ах Любове! Я так мрію бути такою, як ти! - захоплено повторювала Закоханість. Ти набагато сильніша від мене
- А ти знаєш, у чому моя сила? - спитала Любов, замис­лено хитаючи головою.
- Ти важливіша для людей.
- Ні, люба, зовсім не тому, - зітхнула Любов і погладила Закоханість по голові. - Я вмію прощати.
- А невірність пробачити можеш?
- Так, можу, тому що часто невірність походить від незнання, а не від злого наміру.
- Ти можеш пробачити зраду?
- Так, і зраду також, тому що зрадивши і повернувшись, людина одержала змогу порівняти, і вибрала те, що краще.
- Ти можеш пробачити брехню?
- Брехня, це часто найменше зло, дурненька, вона переважно буває з відчаю, усвідомлення власної провини або через небажання завдати болю.
- А що ти ще можеш простити?
- Можу простити злість, бо вона короткочасна. Можу пробачити неґречність, оскільки вона часто буває супутницею жалю, а йому часто годі дати раду.
- А ще?
- Ще можу пробачити образу - старшу сестру жалю, бо вони часто пов’язані. Я можу простити розчарування, адже після нього часто приходить страждання, а страждання очищає.
- Ах, Любове! Ти дійсно предивна! Ти можеш пробачити все-все, а я після першого ж випробування гасну, як сірник! Я так заздрю тобі!
- О ні! Існує на світі те, чого не може простити навіть Любов. Це - байдужість. Вона вбиває почуття, гризе душу і веде до руйнування. Вона завдає такого болю, що навіть велике диво не може вигоїти його.

Запам’ятай: байдужість - найстрашніший ворог почуттів.
От від неї ліку немає...

ДІВЧИНКА І ВОВК
Одного дня пополудні великий вовк чекав у темному лісі на дівчинку, що мала проходити з кошичком харчів для бабусі. Маленька дівчинка із кошичком харчів і справді надійшла.
— Несеш цей кошичок для бабусі? — спитав вовк.
Дівчинка відповіла, що так. Тоді вовк спитав, де живе та бабуся, і коли дівчинка сказала йому де, він зник у лісі.
Відчинивши двері бабусиної хати, дівчинка побачила, що в ліжку лежить хтось, одягнений як жінка. Вона відразу зрозуміла, що то не її бабуся, а вовк, який перебрався на жінку.
Тоді дівчинка витягнула з кошичка пістолет і вбила вовка.
Не завжди справи йдуть так, як ми собі плануємо. I не дуже варто вірити прислів’ям.
“Щоб навчитися плавати, треба кинутись у воду” — каже прислів’я. Може, дехто і навчився, але багато втопилося.
Краще завжди бути реалістом.

ТАЄМНИЦЯ ЩАСТЯ

Один юнак спитав наймудрішого старця, у чому криється таємниця щастя. Мудрець порадив хлопцеві, аби той обійшов палац і за дві години повернувся.
«Прошу тільки, - промовив мудрець, вручаючи йому ложечку, у яку налив дві краплі оливи, - під час мандрівки тримай ложечку так, щоб олива не вилилась».
Минуло дві години і юнак повернувся. Мудрець спитав: «Чи бачив ти гобелени у їдальні? Чи бачив чудові сади? Чи зауважив старовинні пергаменти?»
Хлопець зніяковіло признався, що нічого не побачив. Його турбувало лише, аби не пролити оливу.
«Повернися і роздивися усі чуда мого світу», - промовив мудрець.
Юнак узяв ложечку і знову подався на оглядини. На цей раз він пильно розглядав усі витвори мистецтва, а також сади, гори і квіти. Хлопчина повернувся до мудреця і докладно описав усе, що бачив.
«А де поділися дві краплі оливи, які я тобі вручив був?» - спитав мудрець.
Глянувши на ложечку, юнак побачив, що вона порожня.
«Єдина порада, яку можу тобі дати, - промовив мудрець. - Таємниця щастя полягає у тому, щоб помічати усі чуда світу і водночас уберегти дві крапельки оливи в ложці».

Іванові шкарпетки

У XIX сторіччі в одному англійському містечку, пропрацювавши кілька місяців, бригада будівельників звела дуже високий фабричний димар. Останній робітник зійшов з небезпечного дерев'яного риштування. Усі мешканці міста були там, щоб допомогти розібрати риштування й відсвяткувати подію.Коли дошки та балки впали додолу, серед гуку, куряви, сміху і вигуків городян зненацька всі побачили голову робітника, який завершив роботу в середині димаря. Натовп завмер. Усі були приголомшені. Потрібно багато днів, аби звести нове риштовання. А тим часом цей будівельник помре від холоду, спраги й голоду...

Серед скупчених людей була його мати. Вона стала під димарем і крикнула синові: «Іване, зніми шкарпетки!» Люди почали перешіптуватись: «Нещасна, від горя втратила розум...».Однак жінка наполягала. Щоби не засмучувати її, Іван зняв одну шкарпетку. Жінка крикнула: «Виверни її і знайди вузол, розв'яжи його і спори шкарпетку».

Син послухав і невдовзі тримав у руках великий клубок вовняних ниток.«Вчини так само з другою шкарпеткою, відтак зв'яжи нитки в одну і спусти один кінець додолу, міцно тримаючи другий».Іван виконав наказ матері. До цієї вовняної нитки прив'язали бавовняну, яку Іван підтягнув до себе. Потім до бавовняної нитки приєднали шнурок, а до шнурка - грубий мотузок і врешті-решт - міцну линву. Іван прив'язав її до димаря і спустився по ній під радісні вигуки натовпу.

Твоє життя і твій порятунок залежать від малих і слабких речей. Найімовірніше, вже їх маєш. Достатньо лише поміркувати.