Був собі добрий і побожний брамин, який жив на пожертви вірних. Одного дня він подумав: «Переодягнуся в біснуватого і піду просити милостиню». Опоясався ганчір'ям, як це роблять парії, найбідніші люди в Індії. Того дня ніхто не вклонився йому на вулиці, ані не дав жодної милостині. Спочатку він пішов на базар, потім до храму, але жодна Душа не озвалася до нього й словом. Наступного дня брамин одягнувся так, як звичайно вдягаються люди його касти: біла накидка, шовковий тюрбан і вишитий каптан. Тепер люди знову з ним віталися й давали гроші - і йому особисто, і на храм. Вернувшись додому, брамин зняв свої шати, розклав на кріслі й глибоко їм вклонився. Потім промовив: «О, моя одежо, яка ти, мабуть, щаслива! О, яка щаслива! Одяг - ось що поважають на землі, а зовсім не людських істот, які всього лише його вдягають».
Цирк, розташований на околиці міста, раптом, серед вистави, загорівся. Клоун, уже готовий до свого виходу на манеж, вибіг на вулицю, щоб покликати на допомогу. При-мчав на міську площу і почав гукати до всіх: «Біжімо зі мною! Цирк горить!» Але люди тільки сміялися, думаючи, що це блазенський жарт, вигаданий з метою привабити людей на циркову виставу. Вони аплодували, заходячись від сміху. «Якщо ми не загасимо вогонь, то він перекинеться на поля і ліс, а тоді й на місто!» — не вгавав клоун, переконуючи людей, що потрібна їхня негайна допомога, однак жодного результату. Він запевняв їх, що не жартує і не виконує циркового номера, а його слова - чистісінька правда. Він навіть заплакав, але це викликало нові вибухи сміху в натовпі Йому кричали: «Браво! Молодець!» Тим часом пожежа поширювалася, полум'я охопило не тільки цирк — зайнялися сусідні будинки, а далі й ціле місто.
Чому головну увагу ми звертаємо на одяг, а не на людей? Покладаємо надію на краватки та імідж. Молоді люди часто одружуються з одежею, а не з особою, яка її носить
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Дівчата, можливо пишу не в ту тему, це не Бруно Ферреро, це мій сьогоднішній сон, але він саме для душі. Пишу, а сльози душать. Сниться мені наче я десь на кладовищі прибираю могилки, і поруч з нашими сімейними могилками є пусте місце, ніби зарезервоване для майбутньої. Ось я все добре прибрала, і, раптом на цьому пустому місці починає проявлятися надгробок, і я розумію, що це моя майбутня могила. І так вона швидко і явно проявляється, що я розумію, що скоро мій час прийде. Я вже почала відчувати, як ставала прозорою і безтілесною, мені не було а ні страшно, а ні шкода, аж поки раптом я не кинулася: Стривайте! Як же ж я помру, я ж не сказала своїм рідним ЯК я їх люблю! Я прокинулася в холодному поту і пів-ночі не спала. Не втрачайте час, не чекайте нагоди - говоріть батькам, коханим, дітям ЯК ви їх любите, не скупіться на добре слово.
Магда кладовище коли сниться,то не до поганого. Ти права треба жити і цінувати кожну хвилину в своєму житті.Любити і дорожити тими хто у нас є.Життя дуже коротке............
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Батько однієї сім’ї старанно натирав автомобіль мастикою, щоб надати йому бажаного полиску. Одинадцятилітній син допомагав йому – він чистив шматкою бампер. - Бачиш, сину, ця машина – справжній сімейний скарб. З нею треба поводитися обережно, дбайливо, їй треба приділяти увагу і час, - мовив з повагою батько. - Так, тату! - Розумний хлопчик. Після хвилинної мовчанки дитина тихо промовила: - А я не є сімейним скарбом? - Чому таке питаєш? - Бо ти ніколи не маєш часу для мене.
Який твій родинний скарб?
Один мій приятель має сина, який страшенно любить баскетбол. Приятель ніколи не цікавився цим видом спорту. Але якось присвятив відпустку, аби поїхати із сином і подивитися всі ігри на європейському турнірі з баскетболу. Окрім того, що ця поїздка зайняла понад три тижні, себто цілу відпустку, вона й коштувала немало. Коли вони повернулися, я спитав у приятеля: - Чи ти справді так любиш баскетбол? - Ні, терпіти не можу. Але я дуже люблю свого сина.
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Увечері професор Метью Генрі вертався з університету додому, коли біля самісінького будинку хтось зненацька приставив йому до чола пістолет. Грабіжник у масці велів йому віддати портфель і теку. Професор послухався, й розбійник миттєво зник у темряві.
Удома, ще тремтячи від страху, професор сів за стіл і написав таку молитву: “Господи, нині мене пограбували. Втім, я знаю, що мушу подякувати Тобі за багато ласк. По-перше, дякую Тобі за те, що ніколи раніше мене не грабували. У такому світі, як наш, – то справжнє диво. По-друге, дякую за те, що відібрали у мене лише портфель, у котрому грошей було негусто, і стареньку теку з не надто важливими паперами. Хочу Тобі подякувати, Господи, й за те, що не було зі мною ні дружини, ні дочки, які, либонь, перелякалися б дуже, а ще за те, що їм не доводиться нині мене оплакувати. І нарешті, Боже, я хочу подякувати Тобі особливо щиро, що саме я був пограбований, а не розбійник”.
Щоб вилучити зло зі світу, достатньо ніколи не бути його причиною.
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Якось Мойсей, блукаючи по пустелі, зустрів пастуха. Мойсей провів із ним цілий день, допоміг подоїти овець. Коли вже стемніло, пророк зауважив, що пастух відлив трохи молока до посудини і поставив її на скелі, недалечко від того місця, де вони ото перебували. Мойсей спитав пастуха, для чого він поставив там молоко. Пастух відповів: "Це молоко для Господа Бога." Пророк попросив пояснити. Пастух сказав: "Я завжди наливаю трохи найліпшого молока і жертвую його Господу Богу." Мойсей відчув обов'язок виправити віру пастуха, а тому повів бесіду далі: "А чи Господь Бог п'є це молоко?" "Звичайно", — відповів пастух.
Мойсей узявся пояснювати, що Бог є істотою духовною, а отже, не може пити молока. Пастух не йняв віри. Відтак Мойсей запропонував йому сховатися за кущами і прослідкувати, чи Бог п'є його молоко. Уночі, у місячному світлі, пастух побачив, як із пустелі прибіг лис. Пильно оглянувши все довкола, звір підбіг до молока і став похапцем його хлебтати. А за якусь часину знову зник у пустелі.
Наступного дня Мойсей помітив, що пастух дуже сумний. "Щось не так?" — спитав він. "Ти мав рацію, — важко зітхнув пастух. — Господь Бог є чистим духом і не п'є мого молока." Мойсей здивовано вигукнув: "Ти мав би бути задоволений! Зараз-бо знаєш про Бога більше, аніж кілька днів тому." "Це правда, — визнав пастух. — Але тепер я позбавлений єдиного способу виявити Йому свою любов." Мойсей зрозумів ці слова. Він відійшов і став ревно молитися на самоті. Уночі йому явився Бог і мовив: "Мойсею, ти припустився помилки. Це правда, що Я є істотою духовною, але Я з радістю приймав молоко, яке пастух приносив Мені як знак своєї любови. Оскільки Я того молока не потребував, то ділився ним із лисом, який так його любить."
Є-бо такі, що, поївши всі розуми, висміюють віру простих людей.
Згадаймо сповнену радости молитву Ісуса: "Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. Так, Отче, бо так тобі було до вподоби" (Mт. 11, 25-26)
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Коли маленька Аріяна облишила свої гарні ходунки і почала робити перші самостійні кроки, то часто падала і оббивала собі колінця, що, зрештою, буває з усіма дітьми Аріяниного віку. Її мама розкривала тоді обійми і кликала: - Ходи до мене! Мала дріботіла до неї непевними крочками, забиралася на коліна і притулялася до матусиних грудей. Мама питала: -Ти моя дівчинка? Аріяна, ще плачучи, ствердно кивала голівкою. Далі матуся питала: - Ти мій найдорожчий скарб? - Дівчинка погоджувалася, та вже усміхаючись. Врешті мама казала: - Люблю тебе дуже-дуже, дужче, ніж усе на світі! Після обопільних усмішок і пестощів Аріяна готова була долати нові й нові перешкоди. Коли минав їй п'ятий рік, вона і далі хотіла бавитися у гру під назвою "Ходи до мене" - тоді, як розбивала колінце, як почувалася ображеною або як просто хотіла сказати матусі "добрий день" чи "надобраніч". Якось мамі довелося переживати дуже скрутні хвилини.Була до краю змученою, знервованою. Мусила допомагати чоловікові, опікуватися двома синами-підлітками та п'ятирічною донечкою, ще й у хатню роботу впрягатися. Як тільки дзвонив телефон або хтось у вхідні двері - це означало чергову працю, що вимагала негайного виконання. По обіді сталася криза. Жінка втекла до своєї кімнати, щоб дати волю сльозам.Аріяна побігла за нею. Забігши до кімнати, промовила: - Ходи до мене! Притулилася до мами, пальчиками торкнулася її сльозами зрошених щік, а тоді спитала: - Ти моя мамуся? Мама, плачучи, підтвердила кивком голови. - Ти мій найдорожчий скарб? - Жінка знову кивнула, та вже з посмішкою. -І я люблю тебе дуже-дуже, дужче, за усе на світі! Усмішки, обійми, пестощі - й ось матуся готова знов до жертовної праці.
Хто дарує любов - той любов отримує.
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Молодий чоловік нарікав на своє життя: - У інших є гроші, прекрасне житло, машини, а у мене? Даремно проходить молодість! Адже я здоровий і сильний ... Старець почув його скарги і запитав: - Погодився б ти, щоб за мільйон тобі видалили руку? - Ні за що! - А ногу або, наприклад, очі? - І за сто мільйонів не погодився б! - Ось бачиш! Бог дав тобі те, що не купиш і за сто мільйонів, а ти скаржишся на бідність і невезучість ! .. Просто потрібно вміти правильно розпорядитися тим багатством, яке ти маєш! Твори ,будь наполегливим ,живи по-совісті , і Бог допоможе тобі! (ХРИСТИЯНСЬКА ПРИТЧА)
Один селянин ізловив якось справжнього сокола і прип’яв його в курнику за лапку. Та сокіл не бажав миритися з курячим існуванням. Безупину він смикав мотузку, другим кінцем прив’язану до дошки в стінці курника. Сокіл тужливо дивився у небо й силкувався злетіти вгору. Одначе мотузка безжально тримала його на припоні, коло землі. Сокіл бився тижнями, аж доки здер із лапок усю шкіру і геть обшарпав свої гарні колись крила. Кінець кінцем відмовився від боротьби. За місяць-другий йому навіть курячий корм припав до смаку. А по тому звик у землі порпатись... І навіть не помітив, як від осінніх дощів та зимового снігу зотліла мотузка, що тримала його коло землі. А стало б одного-єдиного пориву в лет, і сокіл повернув би собі волю й знову підкорив небо. Але дарма!
Наше тіло страждає, навіть коли спинаємось на одну сходинку вище. Проте душа є крилатою. Ціле небо належить нам...
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Хлопчик уважно дивився, як бабуся пише листа. Раптом він запитав:
— Про що ти пишеш? Це історія про мене?
Бабуся перестала писати і сказала онукові:
— Так, я пишу про тебе, але набагато важливішим за написане є олівець, яким я користуюся. Сподіваюся, що коли ти виростеш, то будеш таким, як олівець.
Хлопчик здивовано глянув на олівець, а потім на бабусю:
— Це звичайний олівець… Як я можу бути схожим на нього?
Бабуся загадково всміхнулася і пояснила:
— Усе залежить від того, як дивитися на речі. Олівець має п’ять властивостей, якщо ти також їх матимеш, будеш людиною, яка приносить добро у світ.
По-перше, аби олівець писав, потрібна рука, яка ним водитиме. Ти можеш творити великі речі, але не забувай, що є Рука, яка тебе провадить. Це Бог.
По-друге, щоби олівець добре писав, його треба підстругати. Від цього він стане трішки коротшим, але набагато гострішим. Так само і нам іноді доводиться терпіти, але це робить нас кращими.
По-третє, написане олівцем можна стерти, якщо ти помилився. Це нагадування нам, що завжди можна виправитись, було б лише бажання.
По-четверте, насправді важлива не дерев’яна оболонка олівця, а його серцевина — графіт. Для тебе теж головним має бути те, що діється у твоєму серці.
І, нарешті, по-п’яте, олівець завжди залишає слід. Так само і ти пам’ятай: усе, що робиш у цьому житті, залишить якийсь слід. Тож старайся, щоб кожний твій вчинок був гарним.
--------------------
Ранок з щастя починається, щастя мамі усміхається!
Історії для душі, (вибірка міні-оповідань Бруно Ферреро)
9 вересня 2013 21:32
Навігація 
