РОЗКЛАД ПОЇЗДІВ
Я знав чоловіка, що тримав у пам’яті розклад прибуття і відправлення поїздів на одній дуже великій станції. Тільки тому, що залізниця подобалася йому, він увесь час проходжувався по тій станції.. З великим захопленням дивився на вагони, на потужні локомотиви і на всіх тих, хто обслуговував ті поїзди.
Він знав кожний поїзд, знав, звідки той прибував, куди прямував. Знав кількість поїздів, вагонів, знав, скільки коштували квитки до різних міст, навіть за кордон.
Не ходив він ні в кафе, ні у кіно. Не мав він ні велосипеда, ні радіо, ні телевізора. Не читав ні часописів, ні книжок. I якби одержав якогось листа, то і того не прочитав би. Для цього всього він не мав часу. I тільки коли в травні та у вересні змінювали розклад поїздів, то протягом двох тижнів його не було видно на станції.
Тоді сидів удома і вивчав усе напам’ять, читав новий розклад, порівнював з попереднім і був здивований, якщо не було багато змін.
Бувало, що дехто питав його, коли виїжджає якийсь поїзд. Яким веселим він ставав! I хотів тоді знати мету подорожі. Він називав не тільки годину, але й номер поїзда, і перон, і кількість вагонів, і можливі сполучення, бо не розумів, що це все людей не цікавило.
Коли хтось полишав його на півслові, то він гнівався і кричав услід: “Ви не маєте жодного поняття про залізниці!”
Особисто він жодного разу ніяким поїздом нікуди не їздив. Це було би безглуздо, казав він, тому що вже заздалегідь знав, о котрій годині прибув би туди.
(Петер Біхсель)
Багато людей (серед яких є і славні вчені) знають про Біблію все, навіть пояснення незначних речень, навіть значення незрозумілих слів, і навіть те, що священний автор справді хотів сказати, хоч усе виглядає навпаки.
Але вони особисто не живуть тим, що знають з Біблії.
“Будьте мудрі, як змії” (Мт 10:16)

ЛИСТОК-ЛІДЕР
Росло одне деревце, з великими надіями.
Мало воно чотири листки. Чотири гарні лист¬ки, що виблискували росою на сонці..
Ті чотири листки були приятелями і часто балакали між собою.
Одного дня найбільший і найгарніший листок (а був він лідером у групі) заявив, що не хоче мати нічого спільного з водою.
Інші листки були такі слабодухі, що пристали на рішення свого товариша.
Вони створили щось на зразок парасолі: коли була гарна погода, парасоля закривалася, коли падав дощ — відкривалася.
На жаль, бідне деревце без води почало в’янути і засохло.
Листки пообпадали, і вітер поніс їх куди хотів.
Коли всі думають однаково, — ніхто не думає ні багато, ні глибоко. Є люди, що “вартують” багато, навіть якщо кажуть тільки дурниці. Є люди “великі” тільки тому, що люди “малі” не беруться суперечити їм або не є такі відважні, щоб твердо відстоювати свої думки.
Така забава дуже небезпечна!
Ісус каже: “Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним. А хто ж Мене зречеться перед людьми, того й Я зречусь перед Отцем Моїм Небесним”
(Мт. 10, 32-33).

ЛАМПА ШАХТАРЯ
Один чоловік щодня сходив у надра землі видобувати сіль. Брав зі собою джаґан і лампу.
Одного вечора, коли він піднімався на поверхню через звивистий і незручний тунель, лампа впала й розбилася.
У першу хвилину шахтар був дуже вдоволений: “Нарешті! Ця лампа вже мені набридла. Треба було завжди носити її зі собою, зважати, де ставити, думати про неї під час праці… Тепер —однією турботою менше… Тепер почуваюся вільніший! А цю дорогу знаю вже кілька років і не можу заблудитися.,.”
Але дорога невдовзі зрадила його. В темноті — легко помилитися. Шахтар зробив кілька кроків і вдарився об стіну. Здивувався: як міг так скоро заблукати? Спрбував повернутися назад, але зайшов в озерце.
“Воно не дуже глибоке, — подумав він. — Але якщо піду дальше у темряві, то, напевне, втоплюся”. Отож нагнувся і почав рачкувати, та поранив собі руки і коліна. Сльози стали йому в очах, коли подумав, що пройшов тільки кілька кроків…
I безмежна туга за лампою огорнула його серце. Чекав, упокорений, щоб хтось зійшов шукати його та вивів на світло, хоч би і з маленьким огарком.
“Слово Твоє — світильник перед ногами в ме¬не, світло на моїй стежці”
(Пс. 119, 105).
“Слова Твої, відкрившись, просвітлюють, дають розум простим”
(Пс. 119, 130).
“Я — світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя”
(Йо. 8, 12).

ЛЮБОВНА ПОЕЗІЯ
Одну з найгарніших поезій останніх часів написала одна американська дівчина. Заголовок вірша: “Але ти цього не зробив”.
Пам’ятаєш той день, коли я взяла твій новий автомобіль і побила його?
Я думала, що ти мене вб’єш, але ти цього не зробив.
Пам’ятаєш день, коли я потягнула тебе на пляж якраз перед зливою?
Я думала, що ти докорятимеш мені, але ти цього не зробив.
Пам’ятаєш день, коли я кокетувала з усіма, щоб викликати в тебе ревнощі, і так сталося?
Я думала, що ти покинеш мене, але ти не зробив цього.
Пам’ятаєш день, коли я обляпала салон твого автомобіля сметанним кремом?
Я думала, що ти наб’єш мене, але ти цього не зробив.
Пам’ятаєш день, коли я забула сказати тобі, що ми підемо на бенкет, і ти прийшов у джинсах?
Я думала, що ти покинеш мене, але ти цього не зробив.
Так, є дуже багато речей, яких ти не зробив!
Ти був терпеливий зі мною, ти любив мене й оберігав.
Було стільки речей, за котрі я просила б твого прощення, коли б ти повернувся з В’єтнаму.
Але ти не повернувся.
Золоте правило:
Всі ми живемо тільки один раз.
Отож, все добро, яке можемо вчинити, або чулість, з якою можемо ставитися до будь-якої особи, виявляймо зараз.
Не відкладаймо на пізніше, не занедбуймо, тому що живемо лише один раз.

ЦІКАВІ МЕТЕЛИКИ
Навколо нічної ватри кружляло кілька цікавих метеликів. Всі вони були трохи філософами і, літаючи навколо полум’я, що їх зігрівало й освітлювало, питали одне в одного:
— Що таке вогонь?
— Це річ, що освітлює, — казав один.
— Це річ, що гріє, — казав другий. Але ці відповіді їх не задовольняли. Врешті один метелик кинувся стрімголов у полум’я. На мить він сам став полум’ям.
— Тепер він знає, що таке вогонь, — сказали інші метелики.
Один молодий китаєць вирішив навчитися гончарному ремеслу. Отож пішов до найкращого на цілий Китай гончаря і попросився до нього в учні..
Першого дня учитель дав йому в руки уламок вази і сказав:
— Тримай сильно в руках.
Цілий день хлопець навіть не поворухнувся, тримаючи цей уламок.
На другий день гордо прийшов до свого учителя, переконаний, що навчиться чогось іншого. Але той дав йому в руки інший уламок вази і сказав:
— Тримай добре!
I цілий день він знову стояв, тримаючи той уламок.
Так тривало щодня протягом цілого року.
Одного ранку молодий китаєць прийшов, як завжди, очікуючи наступного уламка. Але учитель дав йому камінь.
Побачивши, що це — камінь, хлопець вигукнув:
— Та це ж не ваза! Майстер усміхнувся і сказав:
— Тепер знаєш, що таке ваза!

Дарка дякую тобі за дописи. Я купила книгу "365 коротких історій для душі Бруно Ферреро" насолоджуюся.

Роксоланочко, вірю що насолоджуєшся книжкою.Сама дуже люблю книжки,буду дома то тоже собі куплю таку книжку

ЦИСТЕРНА З ТРІЩИНАМИ
Дві цистерни стояли на відстані кількох десятків метрів одна від одної. Вони переглядалися і деколи розмовляли між собою.
Але цистерни були дуже різні.
Одна — добротна, зроблена з міцного каменю, так, що навіть крапля води не витікала з неї.
У другій були щілини, як довгі вузькі рани, через котрі стікали струмочки води.
Перша, горда зі своєї досконалості, високо підносила свої гладкі боки. Тільки комаха чи пташка мали відвагу прилітати до неї.
Друга — поросла квітучими кущами, в’юнками й ожинами, що пили воду, яка витікала з її щілин. Комахи постійно кружляли коло неї, а пташки сплітали свої гнізда в її кущах.
Хоч не була вона досконалою, але почувалася дуже щасливою.
Потрібно вірити в досконалість і мати відвагу бути недосконалим.
Ми живемо в такому світі, в якому досконалість плутають із намаганням бути “вищими”, “першими”, “в центрі”, “бути кимось”…
А єдиною досконалістю є любов. Тільки так можемо зрозуміти слова Ісуса Христа: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий” (Мт. 5, 48), котрі Він сказав по блаженствах: блаженні вбогі духом, ті, що плачуть, голодні, спраглі справедливості, чисті серцем, миротворці, переслідувані за справедливість.
Хто живе з розпростертими обіймами, звичайно, не зробить кар’єри, але може обняти багато людей.

ОКО ЛІСОРУБА
Один лісоруб ніяк не міг знайти свою найкращу сокиру. Перекинувши все у своєму господарстві, він уже почав думати, що хтось її вкрав.
З такою думкою став біля вікна і почав дивитися на вулицю. Раптом він побачив, що якийсь чоловік переходить дорогу. Приглянувся і впізнав сина свого сусіда.
“Йде, як злодій сокир… — подумав лісоруб. — I очі в нього, як у злодія сокир… Навіть волосся, як у злодія.,.”
Через кілька днів лісоруб знайшов свою сокиру і пригадав, що колись сам поклав її на це місце.
Ставши біля вікна, весело дивився на дорогу. Якраз тоді знову проходив той самий сусідський хлопець.
“Він іде зовсім не як злодій сокир, — подумав лісоруб. — I очі в нього ясні, як у чесної людини… I волосся.,.”
Є дуже багато різних ярликів, з якими ми живемо. Вони пришиті, приклеєні, намальовані на штанах, сорочках, шапках, черевиках, і навіть на чолі.
Ми сприймаємо світ як театральне дійство і кожному відводимо якусь роль: той має бути гарний, та — дурна, той — лихий, той — зрадник…
А що є вирішальним при визначенні, — хто має бути катом, хто жертвою? Переважно колір його краватки.
Ісус сказав: “Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відмірять. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш?”
(Мт. 7, 1-3).

СКИБКА ХЛІБА
Якось один чоловік, що вже двадцять років не ходив до церкви, приступив до священика. По хвилині вагання, майже з плачем, почав розповідати: “Мої руки забруднені кров’ю. Сталося це тоді, коли ми відступали на російському фронті.. Щодня хтось із нас помирав від ран або голоду. Нам дали наказ не входити до хат без рушниці і бути готовими стріляти при найменших рухах місцевих жителів…
У хаті, куди я увійшов, був тільки один старий і дівчина-підліток. “Хліба, дайте хліба!” — жадібно попросив я. Дівчина нахилилася… Я думав, що вона хотіла взяти якусь зброю, бомбу… Я вистрелив… Вона впала…
Коли я підійшов, то побачив, що вона тримала в руці скибку хліба. Я убив чотирнадцятилітню дівчину, яка хотіла дати мені хліба…
Повернувшись додому, я почав пити, щоб забути все це… Але не можу… Чи простить мені Бог?”
Хто ходить із зарядженим крісом, той вистрелить. Якщо єдиним знаряддям, яке ти маєш, є молоток, і ти носиш його зі собою, то інші люди будуть для тебе цвяхами: цілий день будеш бити по них.