Дякую,що кожна по своєму але ви відгукнулись та внесли зернинку істини в цю тему.Доповнюючи одна одну ми на хвилю розвіюємо те,що підкрадається зненацька до кожного з нас хоч на мить але буває.
Але хочеться вірити,що можливо якісь слова зможуть зачепити і людина розчинить свій внутрішній світ у круговороті задушевних бесід господинь dreamfood .

дівчатка, прочитала я все від корочки до корочки, і хочу сказати одне, дипресія це не болячка до з якою можна піти до лікаря, і випивши пігулку виздоровіти, це душевна хвороба, яку потрібно обережно і вміло!!!! лікувати, депресію дійсно лікують місяцями чи роками, вона часто дає рецедиви, і такі люди дійсно є важко хворими, які частіше лікуються у стаціонарі, вони схильні до всяких рапдикальних вчинків, в тому числі і до самогубства, так шо до депресії потрібно ставитись зі всією відповідальністю і серйозністю.А те що ми більша половина дівчат, і я в тому числі, називаєм дипресією то є , навіть незнаю як сказати, перепад настрою, гормональний збій, чи ше щось, і дійсно як сказала Лана, не дай нам Бог дізнатися про ту депресію ближче! а так наш настрій можна підняти поговоривши з подрогую, чи тут на форумі, мені наприклад то помогло, поговорила з дівчатами, і якось лекше стало, не дарма кажуть, що якшо розказати про свою проблему, то вона стає як мінімум в двічі неважливою, і легшою до виконання!

Наталя.Добре сказано.Тому як добре,що тут так багато однодумців.Ми можемо зробити життя один одного хоч на краплю але легшим.

Можливо, я помиляюся, але для мене депресія - то вже кінцевий результат усіх наших переживань та нервів. І щоб не докотитися до кліничної стадії))), завжди згадую Мюнхаузена, який сам себе за волосся з болота витягнув - бо НІХТО, окрім тебе самої це не зробить!!! Поговоривши з подругою, може стати легше, але остаточний вибір - за тобою, чи лишатися в тому болоті внутрішніх негараздів з усіма можливими наслідками, чи гнати геть ті всі погані думки. а от якою дорогою іти до виходу - то вже у кожного індивідуальне - комусь церква, комусь салон краси))))

Ксенічка,
Дійсно багато написано - важко все переосмислити. Часто ми "спекулюємо" словом "депресія" і вживаємо його тоді , коли просто поганий настрій, погода чи ще якась фігня... Тому треба розрізняти, коли справжня депресія - велика втрата, хвороба когось з близьких, психічні розлади, а коли депресія вигадана - чоловік не купив 5 шубу чи не повів до ресторану, чи критичні дні...

В мене багато друзів і знайомих, але нікому з них я не відкриваю душу до кінця...Бо люди є різні - хтось вислухає, зрозуміє, щось порадить, а дехто ще й по-злорадствує... Коли мені погано на душі - я намагаюся проаналізувати ситуацію, вияснити для себе - чому мені погано? Що я не так зробила? Що треба було зробити по-іншому? А, може, і не треба було по-іншому робити? - роблю висновок для себе і мені стає легше.
Дуже люблю різні мудрі афоризми. Недавно прочитала таку фразу: У кожної людини є вибір - нарікати на своє життя і жалітися, що нема того чи того, або радіти тому, що в нас є і дякувати за це Богу. Я вибрала для себе - другий варіант і намагаюся себе перестроїти. Звичайно, треба ставити перед собою життєві цілі, працювати над їх досягненням, не зупинятися... Але не нарікати...
Бажаю всім нам позитивних емоцій і завжди хорошого настрою! Цінуєте - все, що маєте...

Дівчата! Хочу вам сказати, що вчасна темка. На дворі зима воює з весною, а ми у своїх головах воюємо самі з собою. Мені теж дуже знайома ця "хандра", як я називаю цей стан душі. Погодьтеся зі мною, як тільки пригріє сонечко, розтопиться сніг, і ми одягнемося у весняний одяг, здавалось нашій "хандрі" і сліду немає. Таке воно життя. А щодо до депресії. Ми звикли вже до цього слова і вживаємо його як щит, яким прикриваємо всі свої душевні переживання. Буває так, що от депресія тебе поглинула повністю, так думаємо ми, а насправді варто послухати, напрклад, як твоя дитина розповідає вірш. і ти вже сама щаслива мама на світі. Це, правда, все відносне. В кожного з нас своя біль, свої переживання і своя історія тим чи іншим переживанням.

Klybnichka,
Абсолютно поділяю вашу думку, особисті проблеми на те і особисті, що ми тільки самі можемо знайти вихід із них. Більше того, я вважаю(це моя думка) свого роду, навіть егоїзмом, свої проблеми згромаджувати на інших людей. З друзями ділюся оптимізмом і хорошим настроєм. Але коли мене просять про допомогу-обов"язково допомагаю, що в моіх силах. Все залежить від характеру, є люди , котрих найменші проблеми морально паралізують і їм вкрай необхідна підтримка. Отак і живемо як "+" і" -", доповнюючи один одного. А депресія як клініка, не дай Господи нікому, це дуже важке психічне захворювання, тут порадами не поможеш.

О, яка в нас філософська темка вийшла :) А я все чекала тут на Ланочку, вже й панікувати трошки почала. Ото ще б Лінгродочку почитати - геть заспокоїлась би, а так не спатиму...
Щодо отих розмов на рах. "комусь пожалітись". В мене є така парочка- третя жалільниць, що я від них тікаю як тільки побачу. Є такі знайомі постійні скиглики, ну все у житті не так: і свекруха, і невістка, і внуки, і продавщиця, і на роботі - ото послухаєш таку з пів-години і відчуваєш, що голова тріщить по швам у прямому значенні. Ото слухаєш і дивуєшся як людину нічого не тішить, ні сонечко, ні перша квітка...але цьому є пояснення, я називаю їх енергетичними вампірами і намагаюсь уникати спілкування

дійсно, не все з людиною вгадаєш, до якої можна пригорнутися серцем і душею, хтось насправді тебе підтримає, а від когось тільки погіршиться настрій,

На моє щастя, в моєму житті є тільки хороші та добрі люди. Ніяких вампірів я просто не бачу. І не вірю в них. Я з радістю підтримую того, хто потребує допомоги, а деколи і мені хочеться поплакати, хочеться, щоб хтось послухав, сказав, щоб не брала собі дурного до голови бо я така, що дуже люблю з мухи робити слона)))) і дуже невпевнена в собі))) От деколи надають мені коліжанки по чолі тай мені легше стає і тішусь і першим квіточкам, і сонечку, і всьому підряд))