Рецепти
 
Ми на FaceBook | Ми в Pinterest |
 
логін :
пароль :
Реєстрація на сайті
Нагадати пароль?
 
Рецепти
 


Відповісти
 "Гормон щастя" або життя без депресії., Українки живуть без депресії чи не так?
Ксенічка
21 листопада 2015 15:00
Повідомлення #281


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1068
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3209
Реєстрація: 18.10.2011

ICQ:--

Бали: 1656
Перейти на початок сторінки
Ксенічка
21 листопада 2015 15:01
Повідомлення #282


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1068
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3209
Реєстрація: 18.10.2011

ICQ:--

Бали: 1656
Перейти на початок сторінки
Darka
12 березня 2016 02:41
Повідомлення #283


Файна господиня
  • 51

Репутація: 621
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 1319
Реєстрація: 12.11.2012

ICQ:--

Бали: 712
СЕНС ЖИТТЯ ХРИСТИЯНИНА...†

Не в тому, щоб тобі самому мати щастя,
а в тому, щоб зробити інших щасливими

Не в тому, щоб усі тебе любили,
а в тому, щоб ти всіх любив і був для них благословенням

Не в тому щоб завоювати авторитет,
а в тому, щоб відкинути самого себе

Не в тому, щоб знайти в житті задоволення,
а в тому, щоб приносити радість іншим

Не в тому, щоб Бог виконував твої бажання,
а в тому, щоб тобі виконати волю Божу

Не в тому, що думають про тебе люди,
а в тому, ким ти насправді є перед Богом

Не в тому, за кого ти себе вважаєш,
а в тому, ким ти є насправді

Не в тому, щоб тобі не потрібно було терпіти,
а в тому, щоб твої терпіння досягали своєї мети

Не в тому, чи будеш ти довго жити,
а в тому, яка ціль твого життя

Не в тому, коли ти помираєш,
а в тому, чи готовий ти до зустрічі з Богом


--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Перейти на початок сторінки
Ксенічка
19 березня 2016 22:28
Повідомлення #284


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1068
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3209
Реєстрація: 18.10.2011

ICQ:--

Бали: 1656
Зачепило..
Історія львівського перекладача.



З сайту tvoemisto.tv
«Попри «довічну» проблему зі здоров’ям (наслідки ДЦП), майже ніколи не сумую і вмію тішитися життям. Переважно тихо-мирно, наче той Толкінів гобіт, сиджу собі за комп’ютером, пообкладавшись книжками та поринувши у черговий переклад, але часом, коли надто вже засиджуся, можу зненацька встругнути якусь авантюру й опинитися, приміром, у човні в гирлі Дунаю або на найвищій дзвіниці Чернігова», – так характеризує себе Андрій Маслюх. Нині він затребуваний у літературних колах перекладач, а друзі знають його як жартівника та вболівальника футбольних «Карпат». Спеціально для Tvoemisto.tv львів’янин розповів, як повірив у себе і попри вади здоров’я навчився жити повним життям.
«Це для мене і хобі, і професія»
Перекладацька робота – це для мене і хобі, і професія, і навіть, я би сказав, покликання. Я навчався на англійській філології і одразу знав, що буду перекладати, тільки тоді не знав ще, що саме перекладатиму. Я, чесно кажучи, чогось іншого робити не дуже й умію.
Коли закінчив університет, то ще не мав роботи, наміри ще не дуже викристалізувалися. Саме тоді мама десь почула, що у видавництві «Свічадо» можна взяти на пробу якийсь текст. Мені не було чого втрачати, то вирішив спробувати. Взяв тоді у видавництві кілька невеликих текстів і переклав їх. І вже за кілька місяців мені зателефонували та запропонували книжку до перекладу. Фактично після того проблем із роботою у мене не виникало, бо попит на перекладачів є.

От так і склалося, що я вже 17 років перекладаю. У цій справі подобається, зокрема, те, що ти постійно натрапляєш на щось нове і фактично ціле життя вчишся. Тільки­-от недавно підрахував, що переклав уже 43 книжки: з них 7 – з італійської мови, решту – з англійської, а іноді взагалі незрозуміло з якої саме, бо за джерело могли правити вкупі латинський чи іспанський оригінал і англійський чи італійський переклад. Першою роботою була «Молитва жаби» – збірка духовних притч Ентоні де Мелло, які він збирав протягом усього життя серед різних народів. Здавна мріяв про переклад художньої літератури і от тепер щораз частіше її перекладаю. З останніх знакових для мене перекладів – «Мій дідусь був черешнею» Анджели Нанетті; саме з цієї книжки почалася моя співпраця з «Видавництвом Старого Лева».
Також працюю перекладачем у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи, перекладаю англійською історію львівських кам’яниць. Маю власний сайт, де можна більше прочитати про роботи.
«Батьки допомагали не лише фізично»
В університеті я навчався на заочному відділенні, тому особливих проблем у мене не виникало. Дуже допомагали батьки, бо тоді мені ще досить складно було ходити по місту самостійно. Тому вони мене забезпечували усіма книгами і навіть часом привозили додому викладачів, щоб я міг скласти іспити.
Батьки допомагали не лише фізично. Саме завдяки їм я навчився не робити різниці між собою й іншими. І тепер я не бачу себе іншим – я є звичайна людина, живу звичайним життям.

Із майбутньою дружиною ми познайомилися через спільних друзів. Спочатку бачилися зрідка, у 2010-му почали ходити на каву, зустрічатися і через рік одружилися. Нині виховуємо доньку Анну-Марію.
«Мені стала у пригоді моя природна впертість»
У всіх людей є комплекси, але у мене їх свого часу було набагато більше. Мені було складно на людях: було таке враження, що от ніби шкірою відчуваєш погляди інших. Але мені вдалося це подолати. Допомогла природна впертість.
Найважче було зламати якийсь внутрішній бар’єр і вийти, як я це називаю, «в місто». Десь до 15 років я більше сидів удома. У той час я, правда, перечитав купу книжок, що й позначилося потім на виборі шляху. Одна річ, коли ти десь виходиш із батьками, і зовсім інакша – коли ти сам. Я був упертий, і в цьому випадку це стало моєю перевагою. Хоча батьки інколи кажуть, що моя впертість їм дорого коштувала (ред. – усміхається). Словом, я почав їздити у громадському транспорті, ходити у кав’ярні та магазини і спілкуватися з людьми. Спочатку це було важко, але я адаптувався і вже нині почуваюся у місті, як риба у воді.
Мені пощастило, що попри все я почав виходити у місто і відкривати для себе Львів ще до теперішнього напливу туристів, десь у середині 90-х років. Я завжди цікавився історією: любив, наприклад, узяти «Історичні проходи по Львові» Крип'якевича і гуляти так рідним містом. Мені подобається цілий Львів. Дуже люблю Вірменську церкву. Це взагалі одне із найкращих місць, де я був.

«Для дітлахів, які сиділи переді мною, я став великою атракцією»
Я завжди цікавився футболом і в якийсь момент вирішив подивитися футбол наживо. До того часу я вже трохи освоїв міський транспорт. Мені тоді було років 18. До стадіону дістався дуже навіть непогано, купив квиток. Але на кілька рядів нижче сидів гурт дітлахів, років по 9-10, і я став для них великою атракцією, футбол вони вже практично не дивилися, бо ж значно цікавіше було дивитися на мене... то було тяжко, направду. Коли повертався додому, то думав, що ніколи більше не піду на стадіон, бо був цим дуже виснажений. Але вдома відпочив, випив кави і зрозумів, що перейматися так через тих шибеників не варто. І тоді пішов ще раз, і ще раз, і ще… У результаті я відвідав близько 120 матчів.
«Між Львовом і Римом не відчув різниці у пересуванні»
Я навчився пристосовуватися до міської інфраструктури. У моїй ситуації це цілком логічна річ, якось мені вдається. Особисто я не маю особливих проблем, коли виходжу в місто. Інша річ, коли людина на візочку, це незмірно складніше. Я примудрявся якось впихатися навіть у ті перші маршрутки, переобладнані з вантажних фургонів, то тепер узагалі проблем нема. Був трохи у Римі і не відчув особливої різниці у плані пересування порівняно зі Львовом. Можливо, відіграє роль те, що обидва міста старі. У Римі трохи складніше хіба тому, що там багато сходів. Звичайній людині сходи не будуть великою завадою, а я маю трохи фобію перед ними.

«Спілкуватися треба якомога більше»
Не знаю, як так склалося, але друзів у мене доволі багато і переважно – коліжанки (ред. – усміхається). Дружина частенько жартує з цього приводу. Куди б не приходив працювати – «Свічадо», «Видавництво Старого Лева», Центр міської історії – незмінно знаходив там друзів. А якщо згадати ще про «Фейсбук», то це взагалі купа люду.
Я завжди намагався вийти у відкритий простір і спілкуватися з усіма. Як на мене, то помилка – людям з інвалідністю замикатися в собі і не виходити зі звичного середовища. Бо чимдалі, тим важче потім вийти на інший психологічний рівень, не всі можуть перелаштуватися. Тому я вважаю, що спілкуватися потрібно з якомога більшою кількістю людей і якомога частіше.
«Мрію перекласти книгу, яку ніхто й ніколи ще не перекладав»
Хочу ще трохи помандрувати світом. Визначити, куди я не хотів би поїхати – то дуже складно, хіба кудись за Урал... і то там, мабуть, багато цікавого (ред. – усміхається). Мені пощастило на запрошення Папського Східного Інституту пожити два місяці в Римі – і це було щось. Коли я був маленький, мої батьки, думаю, навіть уявити собі не могли, що колись я зможу самостійно дістатися до Італії. Також досить поїздив Україною, зокрема – Кримом, доки він ще був наш. Сумуємо тепер трохи з дружиною за кримським морем – нам там було добре. Після того, як народилася донечка, більше тримаємося хати, але традицію подорожувати бодай маленькими містечками Галичини чи Закарпаття плануємо відновити вже незабаром.

Також хотілося б перекласти щось таке, що ніхто й ніколи ще не перекладав... У мене здавна є думка перекласти книжку Марко Поло про його мандри на Сході, але поки що не можу для неї знайти видавця, а перекладати просто у шухляду не виходить – дуже багато поточної роботи.
«Слухай, а в чому річ?»
В Україні людей з інвалідністю часто не сприймають як рівних. Я теж стикався з таким ставленням, і хотілося відразу запитати: «Слухай, а в чому річ?». Мені здається, що на Заході проблеми на такому рівні не існує. У спілкуванні просто не треба робити різниці і шукати якісь відмінності. Це такі самі люди, як усі. І особливих секретів спілкування із тими, хто має вади здоров’я, немає – просто треба ставитися до них як до рівних.
Спілкувалася Наталія Середюк
Фото – Дарини Романець
(посилання : http://tvoemisto.tv/exclusive/dtsp_uspihu_i_shchastyu_ne_perepona_istoriya_lvivs

kogo_perekladacha_76966.html)


Повідомлення відредагував Ксенічка - 19 березня 2016 22:30
Перейти на початок сторінки
Darka
12 червня 2016 02:09
Повідомлення #285


Файна господиня
  • 51

Репутація: 621
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 1319
Реєстрація: 12.11.2012

ICQ:--

Бали: 712
ГАРНОГО ВСІМ НАСТРОЮ!


--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Перейти на початок сторінки
Darka
17 червня 2016 20:36
Повідомлення #286


Файна господиня
  • 51

Репутація: 621
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 1319
Реєстрація: 12.11.2012

ICQ:--

Бали: 712
Знайдеться той,хто не згоден.

Батько зі своїм сином і мулом в полуденну спеку подорожував по курних провулках міста. Батько сидів верхи на мулі, а син вів його за вуздечку.
– Бідний хлопчик, – сказав перехожий, – його маленькі ніжки ледь поспівають за мулом. Як ти можеш ліниво сидіти на мулі, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил?
Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з мула і велів сину сісти на нього. Незабаром зустрівся їм інший чоловік. Гучним голосом він сказав:
– Як не соромно! Малий сидить верхи на мулі, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом.
Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на мула позаду нього.
– Люди добрі, бачили ви щось подібне? – Заголосила жінка, що йшла їм на зустріч. – Так мучити тварину! У бідного мула вже провисла спина, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, начебто він диван, бідна істота!
Не кажучи ні слова батько і син, осоромлені, злізли з мула. Щойно вони зробили кілька кроків, як зустрівся їм старий дід і почав насміхатися з них:
– Чого це ваш мул нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе когось з вас на собі?
Батько сунув мулу повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина.
– Що б ми не робили, – сказав він, – обов’язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згодний. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, що нам робити.


Повідомлення відредагував Darka - 17 червня 2016 20:37
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Перейти на початок сторінки
Тереза
20 червня 2016 23:52
Повідомлення #287


Файна господиня
  • 51

Репутація: 465
Група: Кондитер
Повідомлень: 841
Реєстрація: 18.03.2012

ICQ:--

Бали: 1621
Цитата: Darka
Я думаю, ми самі повинні вирішувати, що нам робити.

Золоті слова! Я коли була мала,приходила зі школи і бабусі розповідала,що мене образили,або ще щось,вона мені завжди казала, щоб я жила так,як мені потрібно,а не як їм добре,тоді я не зовсім розуміла її слова, а зараз я бачу,що це істина! Дякую за такі життєві історії.

Повідомлення відредагував Тереза - 20 червня 2016 23:53
Перейти на початок сторінки
Darka
24 серпня 2016 22:20
Повідомлення #288


Файна господиня
  • 51

Репутація: 621
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 1319
Реєстрація: 12.11.2012

ICQ:--

Бали: 712
Жінка - дивна пташка! Встає з ранку, як синиця, працює як дятел і лягає пізно, як сова.При цьому повинна воркувати, як голубка і блищати як жарптиця, залишаючись для чужих чоловіків журавлем в небі, а для свого - синицею в руках.




Повідомлення відредагував Darka - 6 вересня 2016 21:55
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Перейти на початок сторінки
Darka
6 вересня 2016 21:56
Повідомлення #289


Файна господиня
  • 51

Репутація: 621
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 1319
Реєстрація: 12.11.2012

ICQ:--

Бали: 712
Бог промовляє до тих , хто здатний Його почути .Найкращим способом до розважання , є спілкування з Господом у молитві .Будь з ним завжди , будь такою відвертою , якою прагнеш. Бог знає всі проблеми твоєї душі . Він зуміє захистити тебе і від недобрих планів і від наступаючого лиха




Повідомлення відредагував Darka - 6 вересня 2016 21:59
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Перейти на початок сторінки
Darka
22 листопада 2016 20:58
Повідомлення #290


Файна господиня
  • 51

Репутація: 621
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 1319
Реєстрація: 12.11.2012

ICQ:--

Бали: 712
Сьогодні, перш ніж випустити шпильку з вуст, подумайте про тих, хто не може говорити. Перш ніж поскаржитися на смак своєї страви, подумайте про тих, кому нічого їсти. Перш ніж поскаржитися на свого чоловіка або дружину, подумайте про тих, хто на самоті молить Бога про супутника життя. Сьогодні, перш ніж поскаржитися на життя, подумайте про тих, хто занадто рано пішов з життя. Перш ніж скаржитися на своїх дітей, подумайте про тих, хто не може їх мати, незважаючи на величезне бажання. Перш ніж поскаржитися на безлад і бруд у будинку, подумайте про тих, хто живе на вулиці. Перш ніж побиватися з приводу відстані, яку належить проїхати, подумайте про тих, хто проходить її пішки. Перш ніж підняти палець і засудити іншого, згадайте про те, що кожен з нас грішний. А коли ви втомилися і скаржитеся на свою роботу, подумайте про безробітних, інвалідів і всіх тих, хто мріяв би про ваше місце. Коли ж похмурі думки переслідують вас, посміхніться і подумайте: "Я все ще живий і потрібен». Ваше життя - це подарунок!!! Тому навчіться сприймати його, як належне, і ніколи не думайте: "А може бути..." - може і не бути. Навчіться дякувати Богу за все, що ви маєте в цьому житті...





--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Перейти на початок сторінки
Быстрый ответ Відповісти




1 люд. читає(ють) цю тему (гостей: 1)
Користувачів: 0

  Зараз: 29 лютого 2024 09:26

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ
 
Оголошення
 
Нове на форумі
 
Вершки 33%
  Пише Натонька (14 лютого 2021 14:31)
Гарні книжки для дітей
  Пише ОЛЕСЯ (21 січня 2020 07:14)
Огірочки з кетчупом "Чилі"
  Пише ole4ka (30 січня 2019 23:32)
Миколая
  Пише ОЛЕСЯ (2 грудня 2018 03:47)
Дієтичне харчування
  Пише ОЛЕСЯ (20 листопада 2018 23:04)
Заробіток в інтернеті
  Пише Яруська (12 листопада 2018 20:24)
Сушка для фруктів, овочів
  Пише ole4ka (6 серпня 2018 14:35)
Запитання.
  Пише Натонька (28 червня 2018 22:20)
Східниця
  Пише Чуня (11 травня 2018 16:45)
Поможете голосами?
  Пише galalviv (27 квітня 2018 16:09)
Зараз на сайті
 
Всього на сайті: 13
Гостей: 5
Користувачі: - відсутні
 
 
  © 2009-2023 DreamFood.Ua Всі права дотримано.
   
bigmir)net TOP 100