№5 Прояви лінивства
Лінивство, хоч є поставою серця, але завжди виражається конкретними вчинками, оскільки любов конкретна, а не абстрактна. Св. Ігнатій говорить: „Любов полягає більше в учинках, ніж у словах” (ДВ 230). Лінивство, як і любов, може виражатися різноманітними формами. На противагу любові, лінивство не є творчим само по собі, але людина, що відмовляє любові, відмовляється жити для інших і може проявляти велику творчість у формі свого захисту і втеч. Вона хоче любити, нічого при цьому не втрачаючи, і тому відмовляє любові. Але також не хоче нічого втратити, не кохаючи, особливо доброї думки про себе, і тому створює різноманітні запобіжні позірні виправдання й інтриги – щоби в кінці кінців було так, як вона хоче. Отже справжнє лінивство дуже часто буває заплутаним і замаскованим. Але ті, хто в своєму житті і розвитку здані на ліниву особу, відчувають це відразу і безпомилково.
Парафіяни дуже швидко бачать, чи парох живе своїм покликанням. Також дуже швидко починають розуміти це подружні пари у взаємовідношенні до себе, діти – до батьків, учні – до вчителів, хворі – до лікарів і медсестер тощо. І тому дуже важливо вміти слухати тих, кого ми повинні любити, до кого якимось способом послав нас Бог. Треба, щоб парох слухав без страху свою парафію, чоловік – жінку і навпаки. Бог промовляє до нас через людей, яких Він поставив на нашому шляху, щоб ми їх любили; часом Він навіть кричить. І не можна втікати і затикати собі вуха, а слухати і почути, що ці люди хочуть, щоб їх любили так, як любить Бог. Правда, що прагнення такої любові переростає нас, що любити як Бог ми не спроможні. Але якщо в покорі відчиняємо серця на Божу любов чи на Святого Духа, то Він приходить допомогти нашій слабості. Тоді Христос починає любити в нас і через нас, бо, як каже Апостол: „Сила вдосконалюється в слабості” (див. 2 Кор. 12, 9). І людська слабість є привілейованим місцем об’явлення сили і любові Бога.
Одним з особливих проявів лінивства в західній цивілізації є відмова передавати життя, брак відкритості на нове життя в багатьох подружніх парах і родинах. В таких випадках дуже виразно видно як лінивство – дозрілий плід гордості – провадить до поступового вимирання суспільства. Життя починається, коли його дають іншим. Відмежування від перспективи Ісуса, що породжується Божою любов’ю до нас, остаточно спричинює смерть.
Лінивство не стосується виключно християн – як це могло би здаватися. Імператив любові, що віддає своє життя за інших, носить в собі кожна людина. Він виникає з фундаментальної гідності людини, яка має коріння в акті творення на образ і подобу Бога. А лінива людина вже відмовилася від цієї подоби і не хоче її реалізувати.
Цінною допомогою в наших роздумах може бути філософський аналіз проблеми лінивства, зроблений отцем Йосифом Кожуховським. Він пише: „Суттю лінивства є неприйняття виклику реалізації своєї людської природи і негативна відповідь. В гріху лінивства людина не приймає вимогу, яка дана їй разом з її гідністю. Вона відмовляється бути духовною істотою, що має право вибирати... Одним словом, людина не хоче бути тим, ким не може не бути: духовною особою, що може заспокоїтися лише в Бозі”.

№6 Лінивство і закоханість
В житті людини існують стани, які, здається, ліквідують лінивство. Одним з них є закоханість. Закохані не ліниві. Цей стан виявляє найчудовіші людські прагнення, відчиняє нові горизонти і дає надзвичайно сильну мотивацію до позитивних дій для коханої особи. Але закоханість – це перехідний стан, а не тривка постава, що сягає глибини серця. Це показує фрустрація при закоханості, яка веде до цілком протилежного. Ми бачимо, що закоханість тільки на короткий час ліквідує симптоми лінивства, але не його найглибшу природу.
Згідно з загальноприйнятою безкритичною думкою любов кінчається з початком подружнього життя. Але для християн повинно бути навпаки. Сакраментальне подружжя відчиняє браму правдивої любові на взір Ісуса, любові, яка повинна зіткнутися з глибокими покладами власного лінивства і, спираючись на благодать Христа, жити вже не для себе, а для тих, кого мені дав Бог. dyvensvit

№7 Блаженство милосердних і переслідуваних

Блаженством, кинутим як виклик гріху лінивства, є подвійне блаженство милосердних і переслідуваних. Людина, лінива в духовному значенні, захищається від любові, особливо від милосердної любові, тобто такої, яка не дивиться на себе і живе для іншого – навіть тоді, коли інший не заслуговує цієї любові – в людському розумінні. Така постава є суттєвою для милосердної любові. Ісус говорить, що такі люди зазнають милосердя. Чому саме вони, а не інші? Бо ж Бог є милосердною любов’ю, як говорить потверджене Церквою об’явлення, дане св. сестрі Фаустині. Чи Бог не є нескінченним у своєму милосерді? Чи уділяє його лише окремим особам? Ні! Проблема не в Бозі, а в людині. До людського серця ведуть лише одні двері. І якщо вони зачинені на любов до брата і сестри, а людина не робить навіть мінімального зусилля, щоби відчинити ці двері, якщо не хоче нічого втрачати з огляду на ближнього, тоді милосердна любов Бога не має доступу. Св. Петро пише: Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! (1 Пт. 4, 8). Але це не відбувається автоматично. Витривала любов – це любов, яка не покладає рук, не втікає, отже нелінива любов відчиняє нас на любов Бога.
Друге блаженство, направлене проти лінивства, – це блаженство переслідуваних. Воно говорить про переслідування ради Ісуса і ради справедливості. Якщо перше переслідування можна віднести виключно до християн, то друге – до всіх, хоча по суті зміст той самий, оскільки Ісус є Божою справедливістю, отже тим, хто виправдовує і повертає людині стан праведника. Але термінологічний поділ має велике значення, оскільки в випадку невіруючих відноситься не безпосередньо до особи Ісуса, але до глибокого, прищепленого Богом прагнення, яке носить в собі кожна людина.
З моменту первородного гріха світ занурився в духовну боротьбу. Стоячи по стороні Ісуса і Його справедливості неможливо не зустрітися з переслідуваннями. Він є першим переслідуваним. Отці Церкви наголошують, що ми піддані подвійному переслідуванню. По-перше, зазнаємо переслідування з боку своєї людської природи, зіпсутої первородним гріхом, отже переслідуємося усіма своїми кривдами і браком любові, чим користується диявол. По-друге, зазнаємо зовнішніх переслідувань, які приймають різноманітні форми: від найсуворіших – тортури і мучеництво, що й по сьогодні існує в багатьох країнах, до дрібних: осміювання, кпини, критика, труднощі на роботі тощо. Піддаватися цим переслідуванням з огляду на Ісуса і Його Євангеліє означає протидіяти гріхові лінивства, оскільки таке піддання виникає з любові, пов’язаної з виконанням нашого покликання.
Учень Христа не шукає переслідувань і не втікає від них – якщо вони пов’язані з християнським виконуванням свого покликання. Тих лінивих, які зречуться Ісуса перед людьми, Він також їх зречеться перед Отцем небесним. Цього не слід розуміти як помсту чи кару, але як ствердження факту, що Ісус не є їхнім Господом. Вони були самі по собі панами. Натомість тих, які наражалися на переслідування, Він називає щасливими і обіцяє їм, що, так як вони наслідували Його земне життя, так теж стануть учасниками Його небесної слави.dyvensvit

Йшов дощ над морем... «І навіщо я йду тут? - дивуючись, нарікав він. - Тут і без мене он скільки води! Невже Бог не розуміє, що набагато корисніше було б направити мене в пустелю... або туди, де горять ліси?» Так думав зверхньо дощ. А далеко внизу, посеред безкрайнього моря, на дивом вцілілому після корабельної аварії плоту лежали люди. Вони ловили пересохлими губами цілющі краплі дощу, збирали, як безцінний скарб, прісну воду, щоб її вистачило до рятівного берега. І невтомно дякували Богові за те, що він послав їм цей дощ, який не дасть їм тепер померти від спраги. ": КОЛИ ЗА НАС БОГ ,ТО ХТО ПРОТИ НАС?". (РИМ.8;31)..

Дівчата дуже дякую за чудові дописи!

Ксенічка, дякую за теплі слова.