«Веселе серце — ліки добрі, а дух прибитий висушує й кості», — каже нам книга Приповідок . Пропоную читачам підлікуватися християнським гумором. Є анекдоти, складені літературно, а бувають історії, просто взяті з життя.

Рай. Лежать на моріжку двоє, розмовляють. Тут раптом з’являється чоловік, накидається на яблуню і починає жадібно й похапки їсти соковиті фрукти. Двоє запитують:
— Брате, ти куди поспішаєш, у тебе ж ціла вічність попереду?
Той у відповідь:
— Це у вас ціла вічність попереду, а мені зараз до реанімації повертатися!
*
Під час різдвяної вистави, коли в перерві між діями парафіяльний хор заспівав чергову колядку, маленький хлопчик обурено вигукнув:
— Знову рекламна пауза!
*
Лікар до космонавта:
— Операція буде важка, давайте помолимося.
Космонавт:
— Я скільки в космос літав, жодного разу Бога не бачив!
Лікар:
— А я скільки робив операції на мозку, жодного разу не бачив думки…
*
Якось їхав я з другом, він за кермом. На одному з перехресть нас сильно «підрізав» інший водій. Він був неправий, але ми, дякувати Богу, встигли загальмувати. А мені сподобалося, як мій друг на це відреагував:
— А щоб тебе Бог благословив… мудрістю, а мене — любов’ю!
*
Говорячи про Адама, один старець сказав:
— Адам був першим чоловіком, який нарікав на якість їжі, отриманої від жінки…
*
Одна сестра вміла у всіх бачити тільки хороше. Її питають:
— Може, ви і в сатані бачите щось хороше?
— Так, — відповіла вона. — Дуже вже він трудолюбивий…
*
Одного разу наснився жінці сон, що за прилавком крамниці стояв Господь Бог.
— Господи! Це Ти! — вигукнула вона з радістю.
— Так, це Я, — відповів Бог.
— А що у Тебе можна купити? — спитала жінка.
— Все, — пролунало у відповідь.
— Ну то дай мені, будь ласка, здоров’я, щастя, кохання, успіх і багато грошей.
Бог приязно посміхнувся й пішов у підсобку по товар. За деякий час Він повернувся з невеликою паперовою коробочкою.
— І це все?! — вигукнула здивована й розчарована жінка.
— Так, це все, — відповів Бог, і додав:
— Хіба ти не знала, що у Моїй крамниці продається тільки насіння?
*
Мудрий запитав учня: в чому полягає найжахливіша трагедія людського життя?
— Певне, в тому, що людина не знаходить відповідей на свої питання? — сказав учень.
— Ні, — відповів мудрий. — У тому, що вона не знаходить питань, на які слід шукати відповідей.
*
Прийшов якось чернець до свого наставника, і каже:
— Отче, скільки разів я ходжу до тебе й каюся, скільки ти давав мені порад, але я не можу виправитися. Яка користь мені приходити до тебе, якщо після наших бесід я знову впадаю у гріхи?
Авва відповів:
— Сину, візьми два горщики: один із медом, інший порожній.
Учень так зробив.
— А тепер перелий кілька разів мед з одного горщика в інший.
Учень знову послухався.
— Тепер, сину, подивися на порожній горщик і понюхай його.
Учень подивився, понюхав і каже:
— Отче, порожній горщик пахне медом, і на денці трохи залишилося.
— Ось так, — сказав учитель, — і мої настанови осідають у твоїй душі. Якщо ти заради Христа засвоїш у житті принаймні частину чеснот, то Господь у милості своїй доповнить решту і спасе твою душу для життя у раю. Бо й на землі хазяйка не сипле перцю в горщик, який пахне медом. Отак і Бог не відкине тебе, якщо збережеш у душі хоч би трохи праведності.
*
Прийшли учні до старця і спитали його: чому погані схильності легко заволодівають людиною, а добрі — важко, і залишаються нестійкими в ній.
— Що буде, якщо хороше насіння залишити на поверхні, а погане закопати в землю? — спитав старець.
— Хороше насіння, залишене без ґрунту, загине, а погане проросте, дасть хворе стебло й поганий плід, — відповіли учні.
— Отак люди і вчиняють: замість того, щоби потай робити добрі справи і глибоко в душі зрощувати добрі начатки, вони виставляють їх напоказ і тим гублять. А свої недоліки та гріхи, щоб їх не бачили інші, вони ховають глибоко в душі. Там воно проростає і губить людину в самому її серці.
*
Один молодий чернець запитав у старця:
— Отче, чи маю я тепер повністю зректися світу?
— Не тривожся, — відповів старець. — Якщо твоє життя буде справді християнським, світ сам тебе зречеться.
*
Електричка.
— Люди добрі, вибачте, що звертаюся до вас по допомогу, але іншого виходу не маю. Дім згорів…
— Де дім згорів? Я працівник страхової компанії, ми зможемо виплатити шкоду. Яка адреса?
— Ну… це під Вітебськом, село Кирничі…
— Земляк! Я саме звідти. Щось не пам’ятаю, щоб у нас дім горів… на якій вулиці, кажеш?
— (крізь зуби) Мужик, вгамуйся. Згорів і згорів. (До інших) Документи всі згоріли…
— Ой, шкода! Знаєте, я в паспортному столі працюю. Можу допомогти з документами. Приходьте завтра, погорільцю зробимо безкоштовно.
— (вбік) Та що за день такий! От спасибі тобі, добра жіночко. Не документи зараз головне… (голосно) Хірургів серед пасажирів немає?
Шепіт по салону.
— Немає хірургів.
— Я сам дуже хворий, потрібні гроші на операцію на хребті…
— Знаєте, я уролог за спеціальністю. Але я головлікар у клініці. Можемо допомогти з операцією. Поїхали просто зараз зі мною, я все влаштую якнайкраще. Хіба ми не люди? А люди мають допомагати один одному.
— (в істериці) Не люди ви! Безжальні потвори ви! Грошей мені треба — ГРО-ШЕЙ!!! З похмілля я — дуже хочу похмелитися. Грошей дайте!
— А в мене тут чекушка, грамів сто залишилося… Будеш?
— Буду.
Канюка випиває, нервово смикає кадиком і забирається геть, буркочучи: «Самаряни кругом… зарррази!!!»
*
Адам жив у раю досить довго і щасливо, але нарешті йому стало самотньо й сумно. Бог це помітив, покликав Адама і сказав:
— Сину мій, бачу, що тобі самотньо. І Я збираюся створити для тебе Ідеальну Подругу Життя. Вона буде ідеально красива, вона кохатиме тебе без пам’яті, виконуватиме найменшу твою примху, і кожен твій день вона перетворить на свято.
— Ого! — сказав Адам. — Оце так так! Дякую!
— Одначе, — строго сказав Бог, — аби мій план здійснився, від тебе чимало буде потрібно… Ідеальна Подруга має бути плоттю від плоті твоєї, тож тобі доведеться позбутися ноги, руки й частини грудної клітини.
Адам подумав, зітхнув і запитав:
— Так, ну а що я зможу отримати за одне ребро?



Джерело: CREDO

Якось мали розмову з цікавою людиною про лінь в житті жінок. І як вона взагалі проявляється і звідкіля береться? А тут натрапила на досить цікаву статтю. Багато чого прояснює і доступненько викладена думка. гарно можна пояснити й дітворі. І питання з вчасними прибираннями та вивченнями уроків мали б забутись)..

Лінивство – останній плід гордості. Як боротися?

Щодо того, що таке лінивство, є багато фальшивих уявлень. Лінивство як головний гріх не означає бездіяльності. Навпаки, воно може бути дуже активним, може приховуватися за великою працьовитістю. Але воно є бездіяльністю в тому, в чому людина повинна бути діяльною, тобто в найглибшій течії свого покликання – віддавання життя за тих, кого мені доручив Бог.

. У відношенні до цього гріха існує багато фальшивих пересудів. В сучасному світі активність і успіх – це принципова мірка, якою міряють людину. Майже всі ми живемо у величезному поспіху. Висловлювання: „Час – це гроші”, „Шкода часу” або „Не маю часу” належать до щоденного словника усіх середовищ, не виключаючи церковних. Людям, які відстають від цього, які завжди мають час, які ніколи не спішать, наклеюють ярлик „лінивий”. Ми часом маємо докори сумління, коли віддаємося солодкій „бездіяльності”, і то тоді, коли повинні би працювати. Очевидно, що за тим можуть приховуватися якість учинкові гріхи, але це може бути також і наліг працеголізму, для якого хвилини відпочинку, рефлексії і солодкої „бездіяльності” відразу вважаються лінивством. Забігана Марта з Євангелії не може погодитися з тим, що її сестра Марія „дармує” у стіп Ісуса. Але Господь захищає Марію і її уявну пасивність, говорячи, що вона „вибрала кращу частку – ту, яка від неї не відбереться” (пор. Лк. 10, 38-41). Ісус захищає контемпляційну пасивність перед різними християнськими активностями, які зводять християнське життя до зовнішньої діяльності. Ісус підкреслює, що саме з цієї пасивності у Його стіп, зі слухання Його слова черпається вічне життя. Ще задовго до Ісуса псалмопівець перестерігав вибраний народ: Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму! (Пс. 127, 2). Християнська активність, яка є втечею від молитви, від цього дуже конкретного способу втрати часу для Ісуса, є одним з найбільших симптомів постави лінивства як головного гріха. dyvensvit

Що таке лінивство?

Останнє місце, яке лінивство займає як головний гріх, є дуже вимовним. Це останній зрілий овоч гордості, своєрідна психо-фізична нерухомість, що своїми коріннями сягає глибокої духовної фрустрації. Якщо постійна нестача в заспокоєнні важливих психічних потреб викликає в людині фрустрацію, то наскільки більше таку фрустрацію викликає нестача в заспокоєнні, що стоїть в основі людської природи – потреби Бога і Його безумовної любові. Попередні головні гріхи були поставами, що виражалися в різноманітній активності, метою якої була компенсація (на різних рівнях людського життя) браку Божої любові або – як у випадку гніву – бунт проти конкретної дійсності, в якій цей брак відчувається. Гріх лінивства є поставою пасивності, відмовою, своєрідним нехтуванням любові, якої так хочеться.
Святий Августин говорить, що тільки ті, яких любили, можуть любити. Відсутність досвіду любові зі сторони інших спричинює брак любові до інших. Людина не є лінивою по своїй природі. Вона прагне бути коханою і кохати. Дуже добре ми бачимо це в дітях. Здорова і кохана дитина аж пашіє енергією. Вона так цікавиться світом і людьми, що її необхідно стримувати – щоб не перейшла слушну границю. Натомість не люблені і не бажані діти апатичні – їм бракує мотивації до навчання і творчості. Цю проблему дуже добре знають вихователі дитячих будинків.
Подібний механізм приховується в лінивстві як головному гріхові. Людина без Божої любові в якомусь моменті життя втрачає мотивацію до справжньої любові, що була об’явлена в Ісусі Христі. Вона не розуміє, чому повинна так любити, що більше – не має для цього сили.
І тому лінивство в духовному значенні – це культ святого спокою, небажання ризикувати собою (своєю особою, своїм іменем – тим, що дає почуття безпеки) в наслідуванні Ісуса. Це небажання ступити на Христовий шлях в контексті свого покликання, коли необхідно ризикувати своїм життям, здоров’ям і кар’єрою. А в кожному християнському покликанні потрібно вийти поза власну безпеку, поза ділянку, контрольовану своїм розумом і почуттями. Християнство має пасхальну природу: є вмиранням і воскресінням разом з Ісусом. dyvensvit.

№3 Добрі наміри

Ліниві, в найглибшому розумінні, – це люди, які часто мають добрі наміри, але не роблять нічого, щоб реалізувати їх. Для них добрі наміри – це ліки для заспокоєння свого сумління, бо таким чином почуваються добрими, хочуть добра, але завжди знаходяться великі перешкоди, які не дають їм можливості реалізувати ці наміри. І тому можуть жити спокійно і вигідно, не наражаючись на неприємності. Такі люди внутрішньо роздвоєні між бажанням чинити добро, вірно любити і небажанням щось втрачати. Вони хочуть мати постійний контроль над своїм життям, не віддадуть його комусь іншому. Не вірячи в любов Бога вони неспроможні ввійти в ситуацію, де могли би для Ісуса щось втратити. Приказка: „Добрими намірами вимощене пекло” стосується саме їх. В даному випадку добрі наміри стають димовою заслоною для розуму, щоб нічого не робити і мати добре самопочуття. І тому Боже Слово підкреслює, що нас будуть судити по вчинках, і то не будь-яких, а вчинках любові. Св. Яків напише, що віра без вчинків мертва, бо є виправданням лінивства. Очевидно, що важливі не самі вчинки, а перебування у виноградній лозі, в Ісусі, вираженням чого є учинки любові за прикладом Ісуса Христа.

№4 Постава серця
Втома і лінивство – це різні речі. Втома – це брак сили, необхідної для виконання чогось, лінивство – це небажання щось робити. Втома – це тимчасова слабкість, лінивство – це стійка постава серця. Звичайно, що одне може збігатися з другим, і лінивство можна виправдати втомою або приховувати його під покривалом втоми, але духовне розпізнання повинно допомогти нам відкрити цю поставу. Св. Павло говорить: ... хто працювати не хоче, нехай той не їсть! (2 Сол. 3, 10). Звернімо увагу, що ключовим словом є не „бездіяльність”, а небажання працювати. Йдеться не про факт невиконання чогось, тобто не про сферу вчинків, а про небажання працювати, тобто про сферу серця: про поставу щодо праці. Лінива людина не хоче свій час втрачати для інших.
Лінивство як головний гріх не означає бездіяльності. Навпаки, воно може бути дуже активним, може приховуватися за великою працьовитістю. Але воно є бездіяльністю в тому, в чому людина повинна бути діяльною, тобто в найглибшій течії свого покликання – віддавання життя за тих, кого мені доручив Бог.