Легенда про Любов
Колись, дуже давно, на Землі був острів, на якому мешкали усі духовні цінності. Та одного разу вони зауважили, що острів почав опускатись під воду. Усі цінності сіли на свої кораблі і поплили світ за очі. Залишилась тільки Любов.
Вона чекала до останнього, але коли вже чекати було нічого, їй теж закортіло податися геть. Тоді вона звернулась до Багатства і попросилась до нього на корабель. Але Багатство відповіло:
– На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут не вистачить місця.
Коли повз пропливав корабель Суму, вона попросилась до нього, але той відповів:
– Вибач, Любове, я такий сумний, мені треба завжди залишатися насамоті.
Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі.
Поруч пропливала Радість, але вона така була перейнята веселощами, що навіть не почула, як її кликала Любов.
Тоді Любов впала у відчай. Але раптом вона почула голос десь позаду:
– Ходімо, Любове, я заберу тебе з собою.
Любов озирнулася і побачила старого. Він довіз її до суші, і коли старий поплив, Любов спохопилась, адже вона забула запитати його ім'я.
Тоді вона звернулась до Знання:
– Скажи, Знання, хто врятував мене? Хто був цей старий?
Знання подивилось на Любов:
– Це був Час.
– Час? – перепитала Любов. – Але чому він врятував мене?
Знання ще раз поглянуло на Любов, потім вдалеч, куда поплив старий:
– Тому що тільки Час відає, якою важливою в житті є Любов.

Про покликання.
Жив-був каменяр все своє життя він тільки довбав каміння.Йому було дуже важко.І одного разу проходив біля нього багатий чоловік.Каменяр модумав,що як би було добре помінятися з ним місцями.Господь його почув і зробив так як він хотів.Каменяр собі подумав,що вже кращим не можна бути.Тут вийшло сонце і йому стало дуже гаряче. Хотів би я бути сонцем,подумав він і так сталося.Раптом він помітив,що є щось вище за багатство і тепло сонця.Він поглянув у небо і побачив білі хмар,які закривали це сонце.Каменяр знову подумав як би було добре якби він став цими хмарами.Господь знову його почув і перетворив його на хмари.Ну все думає каменяр , кращого за мене немає.І тут зірвався сильний вітер і почав його нести у бік.На цей раз каменяр захотів стати вітром.І так сталося.Ну все,він думає,сильнішим за вітер вже немає нічого.Раптом перед ним виросла велика скеля,в яку наткнувся каменяр будучи вітром.І як він не старався її зрушити вона стояла непохитно.Тоді він захотів стати цією скелею.Господь знову його послухав і перетворив на скелю.Каменяр радіє,адже ні сонце,ніхмари,ні вітер йому не перешкоджають.Все би було добре,якби він не відчув,що його з-заду хтось довбає.Він оглянувся і побачив каменяра,який важко видовбував каміння. МОРАЛЬ:Господь знає твоє покликання і не треба старатись бути кимось іншим,ким ти є насправді.

Роксоланочка, дякую за чудові дописи Так повчально!!

Про землю.
Дві людини посварилися через земельну ділянку.
Вони не могли мирно вирішити суперечку і вирішили попросити допомоги у мудрого старця.
Вислухавши їх, подвижник запропонував їм пройти на ту територію.
«Ця земля моя», - кричав один. «Ні моя», - заперечував йому інший.
Тоді старець став на коліна і почав молитися. Потім піднявся і сказав:
- Я запитав у землі.
- І що вона тобі відповіла? - Поцікавилися сперечальники.
- Вона відповіла, що ви належите їй, а не вона вам.

Монах Гавриїл Карейський

Darka, дякую за хорошого та повчального дописа!!

Будьте щасливі!!!