Так, було діло. Недарма кажуть, що студентські роки найкращі
Дякую дівчатка

Іра, гарні та від душі написані вірші. Дуже добре, що поділились з нами.Так приємно читати та повертатись на хвилю в минуле.

Терміново потрібно розбудити музу. Будемо чекати продовження.

Сьогодні – Всесвітній день поезії
Відзначати Всесвітній день поезії 21 березня вирішили на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО. Перший Всесвітній день поезії святкували в Парижі, де розташована штаб-квартира ЮНЕСКО.
Вітаємо наших поетес з гарним святом!!
Поезія - це завжди неповторність, якийсь безмежний доторк до душі... (Ліна Костенко)
Не було епохи для поетів, але були поети для епох! (Л. Костенко)

ЛІТНЯ КОЛИСКОВА

Солодко спи. моя донечко,
В ніч цю останню весни...
Завтра прокинеться сонечко-
Літо внесе на росі!
Літо здарує нам яблука,
Вишні-черешні рясні...
Місяць в віконечко стукає!
Спи, моє ладо. засни...
В снах обійме тебе сонечко
Теплим промінням ясним!
Ранок здарує намистечко
З крапель дощу голосних...
Солодко спи, моя зірочко,
Літо чекає уже!
В лузі калина і квіточка
Ніжно цілують тебе...
Спи, моя крихітко!
Спи, моє ладо!
Спи, моя донечко,
Літо вже йде...

Саша Моїсеєнко

А як вам такий вірш - http://tryguba.vn.ua/batkiv-nema.html

Такий трохи егоїстичний вірш

Ти ,мов,весняне сонце у вікні-
Торкаєш мене ніжно промінцями.
Немов яскрава зірка у руці,
Що падає із неба лиш ночами.
Як прохолодний в спеку вітерець
Пригорнеш мене лагідно за плечі.
І дощиком легеньким під кінець
Ти будеш цілувати мої очі.
Веселкою малюй життя моє,
Відлунням грому розмовляй зі мною
І блискавка підкаже,що ти є,
Ти мій тебе я не віддам нікому.

Чому я досі плачу віршами?
Чи буду ними я коли сміятись?
Мої слова стають дедалі гіршими,
Але кого й чого тепер мені боятись?
Я вільна! Пахне все свободою,
І темний ліс, і береги заплав.
І небо сіре, що перед негодою,
І твоє серце, що мені віддав.
Іти до тебе, бігти диким полем,
Щоб бачить волі з іскорками очі.
Й навіки розпрощатись з болем,
Який не відпускав мої безсонні ночі.

Змагайся з болем наче воїн грізний,
Души його пануючу пиху.
Стрілу вжени, хай проштрикне наскрізно
Не серце - камінь, доленьку лиху.

Життя одне, не треба марнувати,
Не треба тратить швидкоплинні дні.
Ще стане час камінчики збирати,
Коли посивієм й залишимось одні.

Я розсипалась друзками в полі
Де ромашки духмяні цвітуть.
Не шукай, там нема тої долі,
Лише трави густі ростуть...

Вже мене не збереш, як весною
У пучок з польових квіток.
Птахи сіли на мене юрбою,
Й понесли там де вись, до зірок.

Розмиті акварелі мого життя
Так й не створили радості картину.
Тулюсь до твого серця мов дитя
Навіть тоді, коли дивлюсь тобі у спину.

Минулого прогорнем сторінки
Його нема, для нас вже не існує...
Йому прощальні вже сплели вінки
Його й у лісі темнім Дикий не почує.

Самотньо тільки у моїй душі...
На нитках-нервах біль моя згорає.
І тільки сум мій тихо уночі
По тому лісі тінь Твою шукає...