Натонька,
Це моє.
Тихою ходою самотність підійшла,
ніжною рукою торкнулася крила.
Все,що в мене було,все чим я жила
миттю відібрала й далеко віднесла...

ІНЕСА, такий сумний віршик...

Я теж колись намагалась писати вірші .Правда, було це дуже давно...
Тільки в мене такі трохи філософські
Ось декілька з них

Стою над прірвою сучасних днів й майбутніх,
Вслухаючись в строкатий ритм життя,
Й порад чекаю від небесних сил могутніх,
Взамін віддавши власні почуття.

Що ж буде далі - хащі чи пустиня?
Любов - чи крок у вигнання?
Й чи може покоритися гординя
Химерній річці свого каяття...?

**********
Летять роки на дужих крилах часу.
Та так невпинно, мов чарівні сни,
Й на відстані життя показують мов казку,
Героями якої стали ми.

Чому так швидко,чом так невблаганно
Пливуть десятиліття у минуле?
Здається, дітьми були нещодавно,
Хоча давно вже й молодість минула.

А так б хотілось хоч на мить спинитись,
Й пройтись ще раз стежиною дитинства,
Крокуючи крізь юність закохатись,
Знайти у молодості радість материнства...

О, милий Боже, нам життя замало,
Щоби у клопотах щоденних не згубиться.
Й як би ж нам хоч одне ще було дано,
Ми б кожну мить прожили як годиться.

*****************
Чи можна словом зраджувати долю,
А думкою принизити життя?
Чи можна щастям закувати волю
Й забути про безмежні почуття.

Чи зможуть гроші замінити мрію?,
Нещирий сміх - душевну доброту.
Чи зможе гріх приборкати надію,
А смуток закохатись в самоту?

Чи зможе гордість ніжним другом бути,
А зла пиха уважним слухачем?
Чи зможе старість молодість забути
А ніжність стати грізним палачем?

Якщо це все є просто неможливо,
Бо зло й добро - два різні полюси,
Чому ж ми завжди ставимось дбайливо,
До того, що б любити не змогли?..

**************************

Вчувається мелодія у слові
Й у звуках пісні, зроджених дощем,
Журба ж бо грає нотами любові
На інструменті званому плачем.

Симфонія розлуки лине світом,
Їй шелестять у такт сумні дуби
Й немов навік прощаючись із літом,
Скидають тихо одяг свій вони.

Римує свої фрази дикий вітер,
У тишину вслухаються поля.
Складають оди молодості квіти,
А на щоці бринить гірка сльоза.

Життя співає спогадами долі,
В шаленім танці крутиться зима,
А почуття, в полон віддавшись болю,
Чомусь й не вірять,що прийде весна.

...Втекли усі надії у минуле,
У казці забарилася любов,
В зневіри морі мрії потонули
І серце смуток огортає знов...

А ці складала своїй любій мамі і бабці.

Всі квіти рідної землі
І сонця усмішку весняну
До ніг складаємо тобі,
Наша найкраща в світі мамо!

Пробач за клопіт, що тобі
Ми завдавали у дитинстві
Й пробач за ночі і за дні,
Які проводиш наодинці.

Дорослі стали ми уже,
Хоч ти про це не хочеш й чути,
Адже у пам'яті живе
Те, що ніколи не забути.

Ми залишаємось для тебе
Лишень малими пустунами
І щастя більшого не треба,
Ніж завжди бути поруч з нами.

Та де б у світі ми не були
І скільки б літ нам не було,
Проте ніколи не забудем
Ми твоє матінко тепло.

**************
Вибачайте, мамо, нам за безсонні ночі,
За дитячий крик та гам й заплакані очі.
Вибачайте за непослух і за непокору,
За неправду та образи й прогуляну школу.
Вибачайте нам за все, що ми витворяли,
Ми ж Вам дякуєм за те, що Ви нас повчали.

******************

Проходять дні за днями, наче миті,
Спливають тихо у минуле роки
Й вже Ваші скроні інеєм покриті
Та час не хоче сповільнити кроки.

Сьогодні Вас, бабусенько, вітати
Приходять усі правнуки і внуки
Спішать і діти ніжно обійняти
Й поцілувати материнські руки.

Спасибі Вам, бабусю, за добро,
Яке так щедро сієте нам в душі,
За Вашу чуйність, щирість та тепло,
Любов до ближніх і за хліб насушний.

Спасибі за дитинство кольорове,
Щасливу юність й веселкові сни,
За всі повчання й мудрі настанови.
За все, за все Вам дякуємо ми.

В цей день, бабусю дорога,
Ми щиро просимо пробачте
За всі ті вчинки і слова,
Що так тривожать Ваше серце.

Пробачте за безсонні ночі
Й за всі ці дні на самоті,
За повні сліз й тривоги очі,
За всі образи і жалі.

Пробачте, бабцю, нам за все,
За все, що було і що буде
Й благословення шліть своє,
Щоб хоронило нас усюди.