Велике всім - ДЯКУЮ! Просто відпочиваю душею читаючи українську лірику! Не зупиняйтеся! Так хочеться знову поринути в світ чудової української поезії!

Є.Гісс.

мама, не ругай меня , родная,
что наверх не выплыл… не успел.
там вода глубокая такая…
мама, я же мультики смотрел.

мы смеялись, чипсы поедая,
кто же знал, что так случится вдруг...
а вода-то горькая какая...
мам, со мной остался и мой друг.

захлебнулись все... и, погибая,
звали МАМУ..........сколько мертвых тел...
а вода такая...... неживая,
мам,я мультик там не досмотре...

......посвящается погибшим детям на теплоходе 'Булгария'.....

Володимир Гнєушев

КОХАНІЙ ЖІНЦІ


Від усмішки твоєї сніг розтане,
Від сміху – в небі райдуга займеться,
Від твого суму тихим плесом стане
Гірська ріка, що у Карпатах в'ється.

Від подиху твого задухмяніє
Та квітка, що зів'яла на морозі,
Твій дотик зцілить того, хто хворіє
І заспокоїть того, хто в тривозі.

Твій голос - наче пісня на світанні,
Як вітерець легка твоя хода,
Твої вуста звабливі і жадані
Для мене, як для спраглого вода…

Твій докір – невагомий, як сніжинка,
Що тихо прилетіла з висоти…
Ти – жінка, ти – кохана жінка,
Так є. І буде хай завжди.

"Поетичні майстерні"

ех, оце то стимульнули
Не знаю чи закидала сюди, але один з улюблених:

БАЧИТИ

Я хочу тебе бачити
Ти не знаєш про це
Не здогадуєшся
Хоч може і на тебе якось діють
Хвилі мого настрою
Але то про інше
Лиш побачити
Ще раз переконатися
Що все у тебе звичайне
Ніс волосся вуха
Руки і ноги
Ось тільки очі
Щось є у твоїх очах
Дивлячись на них
Відчуваю полегшення
Дивлячись у них
Забуваю минуле
Розчиняюся в ночі
Вдивляючись у вікно літака
У межу між світлом і темінню
Таку виразну у нічному далекому леті
Згадую твій погляд
І полегшено зітхаю
Згадую твій погляд і мене охоплює тепла хвиля
І я хочу тебе бачити
Хоч ти ні про що й не здогадуєшся
А я
Здогадуюсь раптом сам
Про себе
Я здається вже люблю тебе
Я хочу тебе бачити
© Юрко ПОКАЛЬЧУК

БОГИНЯ (Зеновій Филипчук)

О, не сумуй, заплакана богине,
І від безодні відверни лице.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.

І жінка плакала жіночими сльозами,
Душа, як море, повна гіркоти.
Їй не судилось до ясної зали
На перший бал у сяєві прийти.
Романтики не слали їй конверти
Із пахощами наймиліших слів,
Лиш деколи хотілося померти,
Як приходила пошта чорних днів.

О, не сумуй, заплакана богине,
І від безодні відверни лице.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.

У самоті їй снилися пелюстки
Рожевих мрій, розвіяних колись.
Хтось промовляв їй лагідно, по-людськи,
І над душею вірою схиливсь.
І жінка плакала щасливими сльозами,
Шопен воскрес і грав для неї вальс.
І серед юності, мов золотої зали,
Хтось тихо мовив: "Я кохаю вас".

О, не сумуй, заплакана богине,
І від безодні відверни лице.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.

Жінка і сльози - нонсенс... Хіба, як сльози від щастя...

Любов Бенедишин

У ЛИПНІ


Густіє, наче мед, липневий вечір.
Під вишнею – вечеря на столі.
І як від остигаючої печі,
Пашіє й пахне сонцем од землі.

Ні шелесту… Лиш цвіркуни таємно
Римують звуки з тишею – в траві.
Так хороше навколо, аж богемно…
Солодка втома липне до повік…

Турботи дня і дихання задухи
У небуття вже спогадом пливуть.
Занурюються саду добрі духи
У сутінків ще теплу каламуть.

Здається світ казковим проти ночі.
…Зібрати посуд мати поспіша.
Розплющує будинок вікна-очі,
В яких родини світиться душа.


"Поетичні майстерні"

Майя Шутенко,
красиво...

Містраль, а Ви не хочете поділитись чимось таким...щоб аж серце ах...
- та ну)))я плакса, особливо коли передача якась на кшалт "Ключовий момент", чи файне старе індійське кіно.
Вмисне для Вас віршик, не впевнена чи правильно вказала автора, то вибачайте вже

Я не люблю стоять на задніх лапках
І зневажаю тих, хто так стоїть.
На чотирьох, як суджено собакам,
Нехай на перебитих, та своїх.

Я не люблю догідливо у вічі –
Принада цукру звабна і легка,
Ховаючи в очах голодний відчай,
Піду шукати чесного шматка.

Я не люблю – під дуду і у танець,
Де оплесків дешева хлюпота;
Манежу фейєричного вигнанець,
Піду ганять бездомного кота.

І мерзнуть взимку, і самотньо плакать,
І друга – не хазяїна – шукать...
Хай інший хтось стоїть на задніх лапках.
Якщо йому до цього не звикать. Олена Матушок.

о, це про мене