Рецепти
 
Ми на FaceBook | Ми в Pinterest |
 
логін :
пароль :
Реєстрація на сайті
Нагадати пароль?
 
Рецепти
 


Відповісти
 Улюблені вірші
Koiren
5 травня 2011 13:47
Повідомлення #251



  • 0

Репутація: --
Група: Гості
Повідомлень: 0
Реєстрація: --

ICQ:--

Бали:
Ми часто говорим, як любимо маму,
і забуваєм про тата, як є він ще з нами.
Згадаєм тоді, як його вже нема.
І мама старенька лишилась сама.

У снах свого тата тепер зустрічаєм.
Побачити нас він не може і вже не спитає,
Як ми живем і як наші діти.
І лиш на могилі цвітуть сумні квіти…

Більш не відчуєм шорсткий дотик долоні,
Не побачим допитливий погляд, сиві скроні.
Не порадує нас його добра усмішка.
Бо життя закінчилось - прочитана книжка.

Не вийде на зустріч, не буде проводжати,
коли приїжджаєм до рідної хати.
Не зможе нікому він більше радіти.
Тепер ми йому носим свічки і квіти.

Сумно мамі самій стає у негоду,
коли в комені вітер так страшно гуде.
І гонить він листя сухе по городу.
А тата нема, він більш не прийде.......
Перейти на початок сторінки
lana
7 травня 2011 07:18
Повідомлення #252


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1764
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3240
Реєстрація: 3.01.2010

ICQ:--

Бали: 4355
Я душу спрятала в сундук,
Чтоб не нашли ни враг, ни друг,
Как ни старались, не искали....
Чтоб на ветру не полоскали.
Не билась чтоб, едва дыша,
В чужих руках моя душа.
Чтоб отойти она могла
От бед, предательства и зла.
Укрыла покрывалом белым,
Чтоб не страдала, не болела.

Но только вдруг раздался стук...
Открыла старенький сундук
И вижу, что едва дыша,
Там задыхается душа.
"Пусти меня, я полечу,
Я жить в неволе не хочу"...
"Тебе же больно..."
"Ну и пусть!!!!
Хочу чтоб были боль и грусть,
В покое если прозябать,
Так ведь и счастья не видать....

Перейти на початок сторінки
Karolina
8 травня 2011 15:24
Повідомлення #253


Файна господиня
  • 51

Репутація: 191
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 410
Реєстрація: 22.01.2011

ICQ:--

Бали: 712
Колись давно, в далекому дитинстві,

Що терпко пахне чебрецем і м'ятою,

Дрібочучи між травами за матір'ю,

І, дивлячись на неї знизу вгору,

До болю мріяла про ту жадану пору,

Коли до матері - до неба доросту.

О, як я згадую тепер стежину ту.

Літа нестримно линуть в високості,

І вже до мами приїжджаю в гості,

І, дивлячись в тривожні рідні очі,

Я бачу, як до мене мама хоче,

З'єднавши у собі усі світи,

Як я колись до неба, дорости.

Спасибі Вам, спасибі, найрідніша,

Не переймайтесь, хай воно болить,

Після грози завжди буває тиша

Незаймана, як одкровення мить.

Нелегкий шлях лежить у край дорослості.

Але у всесвіті тривоги і біди

Зорить усмішка Ваша і дві постаті,

У тім дворі, де ждуть мене завжди.

--------------------
Ви спитаєте чи працюю я? Так, я працюю 24 години на добу. Я МАМА! Я будильник, повар, двірник, вчитель, няня, лікар, будівельник, охоронець, фотограф, тренер, утішитель. Я не можу взяти лікарняне. Я працюю день і ніч. Зарплата моя - поцілунки і обійми!
Перейти на початок сторінки
Karolina
8 травня 2011 15:29
Повідомлення #254


Файна господиня
  • 51

Репутація: 191
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 410
Реєстрація: 22.01.2011

ICQ:--

Бали: 712
Пам”ятаймо, милі діти,
Пам”ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!
Нам маленьким і дорослим –
Все дають вони з любовью:
Ніжне серце, світлий розум,
Сили нашому здоровью.
Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був – до мами!
Радість маєм чи тривогу –
Серце мами завжди з нами.
Де сини її та дочки –
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово – мама!
Найдорожчі мамі діти,
Дітям мама їх – так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу,
І поїдете від мами
В інший край десь на роботу –
Хай усі запам”ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають,
Виглядають ваші мами!

--------------------
Ви спитаєте чи працюю я? Так, я працюю 24 години на добу. Я МАМА! Я будильник, повар, двірник, вчитель, няня, лікар, будівельник, охоронець, фотограф, тренер, утішитель. Я не можу взяти лікарняне. Я працюю день і ніч. Зарплата моя - поцілунки і обійми!
Перейти на початок сторінки
lana
8 травня 2011 21:31
Повідомлення #255


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1764
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3240
Реєстрація: 3.01.2010

ICQ:--

Бали: 4355
Наталія Май


Мов журавлі летять мої роки,
А я і досі спокою не знаю,
Я вишиванку мамину завжди,
До серденька до свого пригортаю.
Вона мене зігріє в холоди,
Її залишу синові і дочкам,
Врятує Україну від біди
Свята, як правда - мамина сорочка...



Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела.
Щоб я легких стежинок не шукала,
Щоб я завжди привітною була.

Виконуй, доню - мама говорила,
Життя закони істини прості.
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
А сорочка мамина - біла, біла,
А сорочка мамина серцю мила.
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.
Літа неначе птахи пролітають
Матусі коси димом зацвіли.
І я сорочку білу вишиваю,
Як вишивала матінко мені.
А сорочка мамина - біла, біла,
А сорочка мамина серцю мила.
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.



Когда мне было лет 17 - 20,
Казалась мама старенькой совсем.
И трудно мне сейчас вот здесь признаться,
Но не загладить той вины ничем!
Я думала: "Зачем ей платье, туфли?
Что в моде может понимать она?
Её удел - работа, ванна, кухня!
Ведь возраст уж не тот, она стара!
А маме было, вот как мне, лишь 40,
И ей хотелось, как и мне сейчас,
Ещё скакать, зимой кататься с горок,
И платье модное надеть подчас.
И вот ей 60! И я не знаю,
Где слов найти, чтоб от души сказать:
" Какая молодая ты, родная,
Моя любимая, единственная мать!




В далёком, чистом и безгрешном детстве
Шажок за шагом совершая путь,
Мы хныкали:
“Мамуля! Дай мне ручку!”
Чтоб лужу или ямку обогнуть.
И обхватив ручонками ладошку,
За пальчики счастливо теребя…
Мы забывали обо всём на свете,
Всецело полагаясь - на ТЕБЯ!
Промчались годы…дети повзрослели.
Стал твёрже шаг, суровее стал взгляд…
Но нет руки надёжней и теплее
Чем та, что нас водила в детский сад.
И часто по-над пропастью шагая,
Иль прозябая в горьком тупике,
Спокойна я…лишь потому, что знаю –
Ты, Мамочка – всегда поможешь мне!
Когда порою жизнь устроит взбучку,
И обручем стальным мне сдавит грудь,
Шепчу, как в детстве:
“Мамочка! Дай ручку!”
И легче вдруг становится мой путь.
Подай мне руку, мамочка родная!
Ведь я сейчас с бедой наедине!
А ты всё слышишь, ты всё знаешь…Мама!
И как спасенье тянешь руку мне…
Перейти на початок сторінки
lana
21 травня 2011 15:18
Повідомлення #256


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1764
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3240
Реєстрація: 3.01.2010

ICQ:--

Бали: 4355
^Мужская психология. Или как их понять?^_^_^

ОНА:


Когда мне будет восемьдесят пять,
Когда начну я тапочки терять,
В бульоне размягчать кусочки хлеба,
Вязать излишне длинные шарфы,
Ходить, держась за стены и шкафы,
И долго-долго вглядываться в небо,
Когда все женское, что мне сейчас дано,
Истратится, и станет все равно —
Уснуть, проснуться или не проснуться,
Из виданного на своем веку
Я бережно твой образ извлеку,
И чуть заметно губы улыбнутся…

ОН:
Когда мне будет восемьдесят пять,
По дому буду твои тапочки искать.
Ворчать на то, что трудно мне сгибаться,
Носить какие-то нелепые шарфы
Из тех, что для меня связала ты.
А утром просыпаясь до рассвета,
Прислушаюсь к дыханью твоему
Вдруг улыбнусь и тихо обниму.
Когда мне будет восемьдесят пять,
С тебя пылинки буду я сдувать,
Твои седые букли поправлять
И взявшись за руки по скверику гулять.
И нам не страшно будет умирать,
Когда нам будет восемьдесят пять
Перейти на початок сторінки
Ластівка
29 травня 2011 00:18
Повідомлення #257


Голова профкому
  • 51

Репутація: 916
Група: Модератор
Повідомлень: 1839
Реєстрація: 27.04.2010

ICQ:--

Бали: 2171
РОДИННІ СОРОЧКИ
Немає тата. Залишилася сорочка.
Одягав її він в дні святкові.
По білому — блакитні хрестики-рядочки —
Такі ж, як в нього очі, — волошкові...
А мама одягла сорочку чорну,
Ледь білим хрестиком мережану. Як доля,
Відкриє шафу, до грудей пригорне
Сорочку татову, таку рідну до болю.
По чорному — білі, по білому — сині
Хрестики, хрестики-дні,
Бачим в сорочці тій тата понині —
Сниться він мамі й мені.
Мов символ долі — сорочки родинні.
На полотні між хрестиками — дати.
А чорне й біле — то дні швидкоплинні:
Комусь лишатись, комусь — в небо відлітати.
...Немає тата. Залишилася сорочка:
На білім полотні — життя і колір неба.
Прохання тата в хрестиках-рядочках:
«Не сумувати! Далі жити треба!»
/Катерина Бутовська/

--------------------
Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу
Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу
і мудрість відрізнити одне від другого
Перейти на початок сторінки
lana
1 червня 2011 06:45
Повідомлення #258


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1764
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3240
Реєстрація: 3.01.2010

ICQ:--

Бали: 4355
Р.Гамзатов

Пісня, що її співає мати хворому синові

Димом з люльки затягайсь невпинно,
Пий вино й горілку, сину мій.
Не жалій мене, моя дитино,
Тільки піднімайся й не хворій.

Їдь собі далеко на чужину,
Не пиши листів мені, старій,
Тільки не журись, коханий сину,
Піднімайся й більше не хворій.

Оженися хоч би й на вдовиці,
Хоч би й на розпутниці міській,
Хоч би й на пропащій зведениці,
Тільки піднімайся й не хворій.
Перейти на початок сторінки
lana
10 червня 2011 18:46
Повідомлення #259


Досвідчена господиня
  • 68

Репутація: 1764
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 3240
Реєстрація: 3.01.2010

ICQ:--

Бали: 4355
Секрет
Он долгих двадцать восемь лет и двадцать восемь зим к тому ж,
Хранил в себе один секрет и был в семье примерный муж.
Всё было, вроде, как всегда: жена готовила обед...
Но приключилась вдруг беда: он взял и вспомнил про секрет.
Под шум и кислый запах щей, ворчанье суженой с утра,
Он вспомнил всё до мелочей, как будто было то вчера...

...Она сидела у окна, и мягкий чудный лунный свет
Окрасил в бледные тона её прекрасный силуэт...
Струились пряди по плечам, скользили змейками на грудь...
И он подумал сгоряча: "Женюсь на ней когда - нибудь!"
Он вспомнил всё до мелочей: изгибы линий, мягкость губ...
И жар её простых речей, и за окном огромный дуб.

Сплетенье рук... Слиянье тел... Каскад каштановых волос...
И то, как он её хотел до исступления, до слёз!
Признаний трепетных поток, как он на ушко их шептал!
Смешной над ухом завиток, что от дыханья трепетал...
Она смотрела на него глазами влажными, как ночь.
Слова пьянили, как вино: "Люблю тебя... Роди мне дочь..."

С утра он потерял покой: то суетился, то скучал...
Потом, закрыв лицо рукой, сидел на стуле и молчал.
Жена ворчала, как всегда. Ругала убежавший суп...
И он отметил, что года ей, постаревшей, не к лицу.
Как не идёт ей белый цвет и пряди крашеных волос.
И целых двадцать восемь лет всё как - то было не всерьёз...

Вдруг он вскочил, схватил пальто, забыл про шапку и носки.
Все двадцать восемь лет - не то... Все двадцать восемь зим - тоски.
Нашёл тот дом. У дома - дуб. Взбежал по лестнице стрелой...
Унять бы дрожь с холодных губ, и трусость гадкую - долой!
Наверное, она сейчас пьет чай и кутается в шаль...
И из её прекрасных глаз струится тихая печаль...

А может, принялась вязать? А может, кружево плести?
Так много надо ей сказать! А главное- сказать :
-Прости...
Открыла дверь... В глазах - вопрос. Ей было снова двадцать лет...
Каскад каштановых волос...Знакомый сердцу силуэт...
Над ухом - лёгкий завиток... Как много лет назад - точь в точь...
- Вы не ошиблись?
- Нет, не мог... Вы- Аня?
-Вера. Её дочь...

- А Аня?
- Мамы больше нет... Кто Вы?
Он повернулся вспять:
-Я шёл к ней двадцать восемь лет...
- Она ждала Вас...Двадцать пять...

Как закружилась голова... Как сердце ухнуло в груди!
И вспомнил он её слова с мольбою: "Ты не уходи!"
Он сгорбился. Поплёлся прочь. Сплетенье рук...Слиянье тел...
Люблю тебя... Роди мне дочь... А он ведь вправду дочь хотел...

Перейти на початок сторінки
natka04
28 червня 2011 14:36
Повідомлення #260


Файна господиня
  • 51

Репутація: 1155
Група: Vip-кухар
Повідомлень: 348
Реєстрація: 18.06.2010

ICQ:--

Бали: 2820
Маленькая девочка К церкви подошла, Перекрестилась рученькой, К алтарю прошла. Стоит и просит Боженьку Матери помочь: "Болят у мамки ноженьки, Не спит какую ночь..." А у самой слезиночки Сбегают по щеке, Как чистые росиночки... И свеченька в руке. Зажгла ее, поставила За здравие святым, Не говорит молитвою, А словушком простым. С престола, крест с распятием Ручонками взяла, И Боженькою миленьким -Иисуса назвала."Прошу тебя, мой миленький - Мне мамку полечи! Не откажи родименький! -Не помогли врачи..."Священник встал в стороночку, Слезу рукой смахнул -"Помочь бы чем ребеночку?" -И тяжело вздохнул. Ушла из церкви девочка, Неделю не была. Малая, словно белочка, А Богу знать дала... И вдруг ее на паперти Священник увидал, Стояла вместе с матерью -Господь - здоровье дал! А маленькая девочка Вбежала на престол, И положила розочку На дивный Божий стол."Спасибо милый Боженька, Что мамочке помог! Болеть не стали ноженьки, - Ты - настоящий Бог!"
Перейти на початок сторінки
 
« · Поезія · »
Быстрый ответ Відповісти




1 люд. читає(ють) цю тему (гостей: 1)
Користувачів: 0

  Зараз: 24 листопада 2024 05:49

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ
 
Оголошення
 
Нове на форумі
 
Вершки 33%
  Пише Натонька (14 лютого 2021 14:31)
Гарні книжки для дітей
  Пише ОЛЕСЯ (21 січня 2020 07:14)
Огірочки з кетчупом "Чилі"
  Пише ole4ka (30 січня 2019 23:32)
Миколая
  Пише ОЛЕСЯ (2 грудня 2018 03:47)
Дієтичне харчування
  Пише ОЛЕСЯ (20 листопада 2018 23:04)
Заробіток в інтернеті
  Пише Яруська (12 листопада 2018 20:24)
Сушка для фруктів, овочів
  Пише ole4ka (6 серпня 2018 14:35)
Запитання.
  Пише Натонька (28 червня 2018 22:20)
Східниця
  Пише Чуня (11 травня 2018 16:45)
Поможете голосами?
  Пише galalviv (27 квітня 2018 16:09)
Зараз на сайті
 
Всього на сайті: 12
Гостей: 8
Користувачі: - відсутні
 
 
  © 2009-2023 DreamFood.Ua Всі права дотримано.
   
bigmir)net TOP 100