Ну це вибачте маразм. То тре від такої подальше і все, бо то не є людина

то тільки, кажу, одна з історій,а їх ціла купа.розумієти коли її нема,коли вона закордоном все нормально,прїжджає і давай по новій,а я зараз поставила жирну крапку,чоловік нехай ходить то його батьки,як ми не можемо існувати на одній площині разом,то будемо жити по одному.

Мда в мне в коліжанки схожа ситуація, правда чоловік йде на поводу в мами, а вона з Португалії подзвонить накапає і біда вдома

та в мене такеж дзвінок і він вже міняється,походить подумає і просить пробачення,а перше подзвоне накаже йому,а потім ти тільки їй некажи,а він бере ляпне мені,я її тоді питаюся ,а вона та то ,син мій бреше я такого не казала.

Ого то в вас весело

не то слово,зараз вже сумніше,хоч книжку пиши. дуже гарна тема.

От не розумію я таких жінок, та чого ж тобі жінко добра пхатись в сім"ю сина, а такі ситуації не рідко приводять до розлучень. Саме через "матусь люблячих"

Я повністю погоджуюсь з цими словами. Зацепили таку болючу тему. Що не можу промовчати і вставлю свої " 5 копійок".
Я живу з чоловіком своїм уже 15 років, і коли ми одружувались , то я навіть і подумки нічого поганого про свою свекруху не думала.ВОНА Ж БУЛА МАМОЮ МОЮ КОХАНОГО. Але дуже бистро все помінялось. Як оказалось я вийшла заміж за маминого синочка. У мене у самої два сина і розумію те , що я кажу. Я дуже люблю своїх дітей. АЛЕ Б НІКОЛИ НЕ ЗРОБИЛА З ЇХНІМ ЖИТТЯМ ТЕ, ЩО РОБИЛА СВЕКРУХА З НАШИМ. Я 2 роки жила з свекрухою і то було не життя , а виживання. Я була молода і недосвідчена , і не знала як ЖИТИ З НЕЮ. Спочатку все мовчала і терпіла, але потім мій терпець урвався і почала потроху сваритись. Хоча те нічого не давало. Бо моє слово , а її 20. Я про постійні придирки навіть мовчу. Я постійно чула, що нічого не вмію і нічого не знаю, і взагалі хто я така і звідки взялась. Хоча то все не правда. Вона прямо в очі мені заявляла, що все одно розведе нас і в очі мені плювала. І таке було. А при синові казала, що то я брехуха і на неї наговарюю. Постійно мене принижувала. Дихнути боялась в її домі, не що кашельнути. Не дай Бог виделка з рук впаде, чи двері не так закриються. Могла і посеред ночі до нас в кімнату увірватись без стуку, бо їй срочно треба було щось у синочка спитати.Я була дуже виснажена і готова була поїхати на край світу , тільки щоб окремо. І ми таки уїхали далеко. Але і там вона нас доставала. Так склалосьь , що на той момент вона залишилась без роботи. І гостювати до нас вона приїжала на місяць-не менше. Командувала в моєму домі по своєму. В шафі перескладувала по своєму , все указувала що в мене все не так як треба. Дітей я не так виховую, не так одягаю, не так годую, і т.д і т.п. І постійно тільки я чула - Бідний мій синочок. Чоловік мені казав, що мовчи , терпи. Поїде , все по свому зробиш. Я і мовчала , тільки дні рахувала до її від"їзду. Коли родився старший син( а він дуже схожий на чоловіка), то свекруха приговарювала весь час, що все одно забере у нас дитину, і буде сама виховувати. І розказувала весь час дитині , що який хороший дит.садок і школа у неї. Але , звичайно, нічого у неї не вийшло, бо своїх дітей ми на виховання нікому віддавати не збирались. А коли народився менший.То вона його навіть не замічала , що така дитина існує. Обзивала постійно ще. Бо менший схожий на мій рід. Я вам не можу навіть передати того відчуття, коли воно мале плаче, тягнеться до баби, хоче щоб з ним також погралась, як з братиком, а баба робить вигляд, що цеї дитини не існує. Оказується можна ділити дітей і від одного сина. І от коли я уже другого родила, то свекруха зрозуміла, що розвести нас уже не вдасться. І заявила тоді мені- Що нащо ж ти його у мене забрала ( свого сина-мого чоловіка) я б його гляділа. Трохи на місце її поставило життя. Коли після чергового її доканування у мене стався сердечний приступ. І я попала на лікарняне ліжко. Тоді її трохи попустило, і навіть вибачення у мене попросила. Як ми живем зараз? зараз ми живемо не так далеко один від одного (80 км) . Бачимось часто, але не довго. Кухню не ділимо. Установилось таке правило, що коли у нас вона, то я сама на кухні хазяйную, вона мені не допомагає. А коли ми у неї, то вона стоїть біля плити готує. Зараз не сваримось, але і не живемо душа в душу. Зараз і рада б моя свекруха потягнутись до мене душею. І похвалить коли, і спасибі скаже, і коли подарунок якийсь приготує. Та осад все-одно залишився. У нас мирна неприязнь, якщо можна так сказати. Живе сама, дітей більш не має. Син з маминого синочка виріс у дорослого чоловіка. Хоч і допомагає все мамі, але не сюсюкається. Його теж усі ці доканування достали. Може і гаркнути уже до мами, коли та достає. Я уже кажу йому , що так з мамою не можна, треба колись і вислухати спокійно. То якби зразу прийняла мене, я не кажу, як дочку. Просто прийняти треба було вибір свого сина. То зараз, на старість і мала б собі дочку...
Вибачте, що стільки написала, просто крик душі. Хочеться , щоб почули свекрухи. Ви старші, досвідченіші своїх невісток, то ж будьте розумнішими, і не створюйте конфліктних ситуацій.

боженка,
В тебе прямо італійські страсті!!!Я в шоці!! Такого ще не чула!!

Золоті слова.