Зелені свята

Цього дня стародавні римляни святкували день предків — розалії. На думку дослідників, назва свята походить від назви квітки — троянди (рос. роза). Традиція святкування була перейнята давніми слов'янами, а пізніше, з прийняттям християнства на Русі, органічно злилася зі святом Трійці.
Тиждень перед Трійцею — зелений тиждень (інші назви — клечальний, русальний). Зелені свята зазвичай мають такі складові:
— три останні дні зеленого тижня;
— три перші дні троїцького тижня.
Відповідно до народних вірувань під час Зелених свят прокидаються небіжчики. Вважається, що цими днями можна зустріти русалок, які виходять із води.
У четвер, перший день зеленого тижня, незаміжні дівчата завивають вінки з конвалій, василька, чебрецю, полину й інших квітів у полі, у лісі, співаючи відповідних святу пісень. Потім вони ходять від хати до хати з цими вінками на голові.
У деяких регіонах України від самого ранку цього дня дівчата готують різні святкові страви. На обід обов'язково слід подати смажену яєчню на додачу до інших страв. Потім вони готують вибране для святкування подвір'я: ретельно прибирають, ставлять посередині молоде деревце, а під нього — посудину з водою.
Діти, переважно хлопчики, тримають у руках приготовлені дівчатами страви та відра на палицях, наповнені пивом. Одна з дівчат бере в руки деревце та починає співати. До неї приєднуються інші дівчата. Потім усі діти урочисто йдуть до лісу. Там розкладають принесену їжу та починають пригощатися.
Після пригощання дівчата розходяться лісом і вибирають одну або кілька берізок для завивання. Вінки в'ють прямо з гілок берези, не відриваючи їх від дерева. Коли берези вже «прикрашені», дівчата обирають старшу куму, підкидаючи вгору хустки: котра підкине вище — та й старша кума. А в день власне Трійці дівчата знову йдуть до лісу — розвивати берези. Стан вінка з березового гілля показує дівчині, яка його завивала, яким для неї буде наступний рік — вдалим чи не дуже.
Або ж так. Дівчата та хлопці парами завивали гілки на березі колом, обнімаючись крізь нього. Тоді хлопець зрізав цей «вінок», щоб гілки не розійшлися, а дівчина кидала його на воду, ворожачи на ньому, як у час купальських свят. Учасники обряду (чи це пара — хлопець з дівчиною, чи двоє дівчат) ставали кумами — найближчими друзями:
Ой кумочки, да голубочки,
Ми у ліс ідем, ми кумиться йдем!
І покумимося, й поголубимося!
А на дубочку два голубочки:
Вони купляться, обіймаються й пригортаються...
Трохи по-іншому виглядає обряд завивання берези в білоруському варіанті: дівчата розвішують на березах уже готові, заздалегідь сплетені з квітів вінки, а потім стрибають навколо дерев, ляскають у долоні та співають. Замість «старшої куми» дівчата обирають з-поміж себе «русалку», яка й верховодить у жартах і танцях з нагоди свята.
Українські дівчата за старих часів на Зелені свята «водили тополю». Серед дівчат обиралася найвища дівчина — «тополя». Обрану «тополю» прикрашали намистом, різнокольоровими стрічками, барвистими хустками. І ось «тополя» вбрана, тепер дівчата починали водити її по селу й по полях. Кожна людина, яка зустрічала цю урочисту процесію, повинна була чимось обдарувати дівочу громаду. Подібну традицію мають білоруси — «водіння куща», хорвати, естонці, німці, чехи та словенці водять убраного зеленими гілками хлопця — «зеленого Юрія».
Суботнього ранку, напередодні Трійці, і незаміжні дівчата, і молодиці знову йдуть збирати квіти й зілля, а ввечері цього ж дня уквітчують будівлі, ворота, дерева навколо оселі й господарських споруд. Клечанням називають зайві дерева та просто гілки, що зрубані саме в цей день, тому й виникла одна з назв святкового тижня — клечальний тиждень.
Не тільки українці мають звичай святкового уквітчування. Подібні традиції має Данія, Норвегія та Швеція: молодь із зеленим клечанням зі співами та музикою здійснювала урочистий похід від лісу до рідного міста або села. За старих часів англійці мали красивий звичай уквітчувати свої оселі. Певною екзотичністю відрізняється святкування індійців: двом дівчатам доручають принести з лісу гілку священного дерева. Дівчата, яким випала така честь, обливають обране дерево олією та вином і лише після цієї процедури відламують гілку. Принісши її в село, кладуть на заздалегідь приготовлений для жертвопринесення камінь на березі річки або хоча б струмка. Після жертвопринесення (зазвичай лиха доля випадає цапові) люди танцюють, співають і влаштовують ігри.
Надвечір господарі вносять у хату молоду осику. Це своєрідне ворожіння: якщо зранку все листя залишилося свіжим — усі члени родини будуть живі-здорові, а те, скільки листочків зів'яло або почорніло, віщувало, наскільки серйозні негаразди чекають на цю сім'ю. Отже, принесення зеленої гілки до хати вважається дуже важливим у різних народів, можливо, це пов'язано з закликанням урожаю та багатства, що вноситься разом із священною гілкою.
Та й у цілому давні слов'яни вшановували дерева, поклонялися їм, приносили жертви й інші обряди під їхніми вітами. Найбільше шанувався дуб, саме під ним виконувалися найважливіші магічні дійства.
Давні німці найбільше шанували липу, навіть проводили під нею суди; у пруссів липа вважалася деревом бога весни; ясен вважався деревом верховного бога західних слов'ян. Навіть із запровадженням християнства та, відповідно, запеклими спробами винищення найменших залишків язичницьких вірувань ці «зелені традиції» виявилися надзвичайно живучими.
Цей день — русалчин Великдень. Господині роблять жовті крашанки та роздають їх дітлахам. Ніхто не повинен працювати, оскільки русалки можуть розгніватися, що їх не вшановують, і наробити шкоди господарству, наприклад зіпсувати посіви. Щоб задобрити русалок, дівчата замішують тісто на свяченій воді, печуть хліб і відносять його на поле — пригощають мавок і русалок. За народними віруваннями, якщо сплести вінок для русалки й залишити його в лісі, то русалка на знак подяки пошле дівчині багатого нареченого.
Не можна на русалчин Великдень ходити одному до лісу, у поле або заходити у воду — русалки можуть залоскотати. Як «запобіжний засіб» можна використовувати любисток і полин: спочатку насипати їх у воду, а вже потім самому заходити. У більшості європейських народів є власні русалки, тільки називаються вони по-іншому, та й «обов'язки» їхні можуть дещо відрізнятися. Наприклад, сербські русалки — віли — жодних неприємностей людям не завдають, а тільки допомагають: готують грім і блискавку, збирають хмари, віщують майбутнє.
Субота Зеленого тижня — поминальний день. Оскільки, за народними, віруваннями, на Зелені свята прокидаються мерці, люди вважають за необхідне відвідати могили померлих родичів і друзів, згадати їх добрим словом. Перекази свідчать: якщо не обминути померлих своєю увагою в цей час, вони допоможуть уберегти поля.
Загалом русалчині свята тісно пов'язані з язичницьким ушановуванням води, її очисної, життєдайної сили.
Зелені свята нерозривно пов'язані з піснями. По-перше, це маївки. Маївки — твори календарної обрядовості, назва яких, можливо, походить від «май» (травень) чи «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духи лісу та поля). Ними супроводжувались усі обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов'язані з нею ігрища молоді. Найпоширенішим тут є мотив замаювання хат, подвір'їв:

Звеселіло подвір'я
Прийшло зелене іря...
...Везе Касійко бука,
Бука зелененького
Для ґазди молоденького.
Уся череда, уся,
Тільки скотаря нема.
Пішов скотар на зілля.
Нинька свята неділя.
Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв'язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву «пастуші пісні»):
Мене мама будила
І так мене просила.
Аби я збирав цвіточки
Худобі на віночки. —
І би-сте вінки вили
Худобу намаїли.
Як буде веселонька
Та й буде здоровонька.
Далі хлопці й дівчата сходяться докупи та радяться, як краще вити віночки, і, виплітаючи їх, величають корівок за молоко, сметану, масло, сир. У деяких піснях зустрічаються звертання до окремої корови:
Вийся, віночку, гладко,
Як червоненьке яблуко.
Та й вийся, увивайся,
На корову придайся.
Пасла Красечка, пасла,
Цебер каші принесла.
Ой ми вінки ввивали,
Щоби-сьмо Красю вбирали.
В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки: Стояла тополя край чистого поля. Рефрен:
Стій, тополенько, стій не розвивайсь,
Буйному вітроньку не піддавайсь...
Цей обряд, до речі, зберігає не лише зв'язок із анімістичними уявленнями, а й з Великодніми святами на основі вшанування культу покійників. В обряді «куста» також звучать мотиви проводів дівчини до зеленого гаю, її зустрічі з парубком чи козаком, розмова між ними. У цьому виявляється поєднання культу духів з ігрищами молоді під час Зелених свят.
Тема весняних молодечих ігор продовжується у маївках, якими супроводжувались ритуали «гойдалки» — гойдання дівчат та хлопців на «вербових колисках», що передували їх любовним забавам:
Ой у лісі, при горісі, при дубку,
Там повісив Іваньо гойдалку.
Та посадив Голяну — кохану.
Гойдайся, Голяно, високо,
Щоб було видненько далеко.
Щоб твої биндочки маяли,
Щоб твої перстені сяяли.
Часто така гойдалка називається колискою. Можливо, подібний ритуал очищення повітрям здійснювали і з покійниками, що дійшло до нас в окремих елементах казок, де мертву царівну підвішують у лісі у скляній чи кришталевій колисці (труні). Подекуди подібні ритуали відбувались на Великдень у зв'язку із культом померлих предків.
У маївках часто зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню зозулі, що споріднює їх із гаївками:
Іграла зіронька, іграла,
З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла?
— З тобою, хлопчичок, з тобою, і з тобою,
Під зеленою вербою, і вербою.
Над холодною водою, і водою,
Під колючою грушею, і грушею,
З тобою, хлопчик, з душею, і з душею.
Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.
Не менш цікаві русальні пісні — жанр календарно-обрядової лірики, пов'язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, русального Великодня). Оскільки це свято було пов'язане з духами землі й води, то в русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо.
Так, образ місяця в піснях-замовляннях є невід'ємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води й водять хороводи):
Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки,
Бо повинна вийти з води сестра-русалонька.
Розпрощалася вона зі світом, моя мила,
А сьогодні повинна вийти, бо зелена неділя.
Частий мотив цих творів — прохання русалками у жінок полотна, сорочок чи наміток:
Сиділа русалка на кривім березі,
Просила русалка у жіночок наміток,
У дівочок сорочок:
— Жіночки-подружки, дайте мні намітку!..
Щоб задобрити русалок, жінки у ці дні самі розвішували по деревах дарунки.
Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки можуть завдавати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою «на той світ». Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок людині, з якою вона зустрілась:
Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею та русалочка:
Та послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш — до батька пущу.
Не угадаєш — до. себе возьму.
Тут образ дівчини-семилітки перегукується із відповідним казковим персонажем. Усі ці загадки, як і їх відгадки, сягають корінням глибокої давнини, сповнені сакральним змістом, сприймаються як такі, які може відгадати лише посвячена людина:
А що грає — голос має?
А що плаче — сліз не має?
А що біжить без пригону?
А що світить в ясну пору?
А що в'ється круг деревця?
А що горить без полум'я?
А що росте без кореня?
— Хіба я не дівчина,
Щоб я того не відгадала:

Скрипка грає — голос має,
Сокіл плаче — сліз не має,
Вода біжить без пригону,
Місяць світить в ясну пору,
А хміль в'ється круг деревця,
Сонце горить без полум'я,
Камінь росте без кореня.
Але дуже часто ці пісні завершуються тим, що «Дівчина загадочок не вгадала, Русалочка дівчину залоскотала».
Завершувались Русалії урочистими проводами русалок із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води. Тема проводів русалок теж знайшла своє відображення у русальних піснях:
Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили.
Або:
Проведу я русалоньку до бору,
А сама вернуся додому.
Ми свою русалоньку проводили,
Гіркою осикою заломили.
Як у весняний період, під час Зелених свят та Русалій були і свої особливі ігри. Серед хлопців поширеними були бої, перебої та перегони. Бились один на один чи група проти групи. Ці ігри були дуже різноманітними за своїми правилами — учасники могли битись кулаками чи без рук (тільки грудьми). Можливо, ці ігри були символічним утвердженням повної перемоги літа над зимою, або ж були змаганнями між двома парубочими громадами. Деякі науковці вважають, що ігрища на тематику боротьби є замовляннями перед військовими діями, війнами.
Також парубки з дівчатами грали гру «Горюдуба», що теж є глибоко символічною: пара (дівчина з хлопцем) втікає від «ловця», який ловить дівчину, а всі в цей час вигукують: «Гори, гори ясно, щоби не погасло!» Ця гра була про віщенням купальських свят, щоб ясно горіло і сонце, і вогнище, яке воно уособлювало.
Отже, за тематикою, мотивами та образністю русальні пісні виявляють зв'язок із жанрами весняної обрядовості, із повір'ями, легендами, забобонами, а також містять казкові елементи та приказки.

Книга "Люба моя Україна" (2008)