Рідна мова Д. Павличко Спитай себе, дитино, хто ти є, І в серці обізветься рідна мова; І в голосі яснім ім’я твоє Просяє, наче зірка світанкова. З родинного гнізда, немов пташа, Ти полетиш, де світу далечизна, Та в рідній мові буде вся душа І вся твоя дорога, вся Вітчизна. У просторах, яким немає меж, Не згубишся, як на вітрах полова. Моря перелетиш і не впадеш, Допоки буде в серці рідна мова.
Мова Максим Рильський Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хан буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає - Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово - це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Мово моя українська — Батьківська, материнська, Я тебе знаю не вивчену — Просту, домашню, звичну, Не з-за морів прикликану, Не з словників насмикану. Ти у мене із кореня — Полем мені наговорена, Дзвоном коси прокована, В чистій воді смакована. Болем очей продивлена, Смутком багать продимлена, З хлібом у душу всмоктана, В поті людськім намокнута, З кров'ю моєю змішана. І аж до скону залишена В серці моїм.
Що то, діти за країна – Неба синього блакить, На ланах у серпні жито Стиглим золотом блищить?
У якій, скажіть, країні Клімат лагідний, м’який? Бог відводить буревії, Негаразди всіх стихій?
Люди мудрі, працьовиті У країні тій живуть. На чуже не зазіхають І свого не віддадуть.
У якій іще країні Так земля родить охоча? Наче пісня солов’їна – Мова ніжна і співоча?
Гори є і полонини, Є моря, річки, ліси… Загалом, то є країна Невимовної краси!
Гордо, голосно, дитино, Ти назви ім’я країни, У якій, хвалити Бога, Народився і живеш. Їй дочкою є чи сином І, коли ти підростеш, Будеш їй творити славу, Розбудовувать державу.
Отже, зветься ця країна, Незалежна і єдина – Наша ненька – Україна!
Не розказати про ці грані! Це - треба чути. Жити цим. «Ей, жєньщіна!» і «Прошу, пані!»… Земля і небо. Два світи. Збіднілі мовою на Сході Говорять люди в цьому дні, Як квітка гожа по природі, Живу в колючім бур`яні…
Моя чарівносте! О ладо! Ти – гімн всього мого життя. Тобою дихаю, як садом, Тебе повік не зраджу я. Розстріляну й знівечену Сховаю в серці я своїм Побиту і згвалтовану- Я підніму тебе з руїн. Хіба безсмертя можна вбити? Ти хоч катуй його, хоч бий... Приречена навічно жити, О, рідна мово! Світе мій… Праматір`ю ти мовам світу Була колись. Як і в цю мить. Хіба безсмертя можна вбити?! Моє вкраїнство буде жить!...