Мово моя, ти для мене криниця,
Я навіки з тобою, допоки я є.
П’ю з твого джерела і не можу напиться,
Ти для мене любов і натхнення моє.
Ти і казка, і пісня чудова лірична.
Ти і дума, і правда, і мрія людська.
Неповторна і щира, ласкава й музична,
Українському серденьку завжди близька.
Ніби мати, така дорога і єдина.
Ніби Всесвіт — велика й велична для нас.
Ми з тобою — народ і велика родина!
І тебе берегти саме час, саме час!
Н Красоткіна

Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!
Красоткіна.Н.

Співай, моя мово
Співай, моя мово, у пісні чудовій
І смійся, у жартах звучи!
Світися щасливо у Зірці ранковій
І в побуті теж не мовчи!

Здіймайся у славі у небо високе,
Багатою будь, як земля.
Глибокою будь, наче море широке,
Щоб чули тебе звіддаля.

Квітуй, як весна, у чарівнім суцвітті,
Весело по світу йдучи.
Звучи, моя мово чарівна, у світі
І в серці людськім не мовчи!

Не дай занедбати себе і забути,
До кожного серця дійди.
У миті біди і найважчої скрути,
Як мати рідненька прийди.

І тихо-тихенько співай колискову,
Щоб серце в дитинство вернуть.
Щоб більше ніколи свою рідну мову
Не міг українець забуть.

Весь Всесвіт — в мові!
Весь Всесвіт в мові розмістився,
Весь світ чарівний в ній звучить.
У слові сонцем заіскрився,
Щоб у чудових звуках жить.

Усе своє звучання має,
Все-все одягнуте в слова!
У рідній мові все співає:
Пісок і камінь, і трава.

І нас єднає рідна мова
Всіх, хто живе у цім краю.
Вона прекрасна, світанкова,
Я в ній свою наснагу п’ю.

Бо наша рідна мова — мати,
Снагу і силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!

І, як гуртом, не поодинці,
Почнемо в світ її нести,
То й доти будем — українці
Поміж народів сміло йти!

А знехтуємо рідне слово,
Земля цього нам не простить.
То ж линь над світом, рідна мово!
Тобі в віках судилось жить!

Цвіти і сійся, рідне слово,
У серці щирому звучи!
Моя чарівна, рідна мово,
Лети над світом, не мовчи!
Красоткіна

Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ.
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.

І найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький шлях кудись зорить.

Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі...
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!
Красоткіна

Мова — душа народу
Так, рідна мова — це душа народу,
Його поезія і пісня, і казки.
Оспівує він нею всю природу,
Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе — і рушники з квітками,
І хліб та сіль, як гості на поріг.
Й свята Мадонна — мати з діточками,
І Матір Божа — вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,
Калини цвіт, дівочий ніжний спів.
Все те найкраще, що в душі народу,
Про що віками мріяв, що любив.

В садку вишневім засміялась хата,
З дитям за руку — мати молода...
О! Мово рідна, щира і багата —
Потрібна, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.
В тобі живуть такі п’янкі слова!
Любов і добрість, трепетне кохання,
Ти вічна, мово, щира і жива!

Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.

Бо ж вона така багата,
Українська мова.
Неповторна і крилата,
І така чудова!

І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками.
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі.
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.

Учись любити
Учись любити все навколо себе:
Траву і квіти, кущик, деревце.
Жучка і пташку, і блакитне небо,
І синьооке чисте джерельце.

Усе прийшло на білий світ, щоб жити,
Щоб дарувати радість і красу.
Учися дивуватись і любити
Чистеньку, мов перлиночка, росу.

Поглянь на світ — це дивовижна казка!
А квіти — це, мабуть, душа землі.
У кожній з них струмить любов і ласка,
Вони неначе діточки малі.

Яка земля! Чарівна, пречудова!
Вона нам мати. Ми — її дитя!
Летить на землю весняна обнова,
Бурлить, вирує на землі життя!

Весна! Весна в п’янкім цвітінні!
В промінні сонця золотім!
І стільки щастя в небі синім,
І стільки радості у нім!

Пташиний спів довкіл лунає
І будить душу соловей.
І кожне серденько кохає —
Любов приходить до людей!
Красоткіна

Бережімо
От прийшли ми у осінь чудову,
Душу радує, вабить краса.
Бережімо природу і мову,
Світ навколишній, всі чудеса,

Що оточують зразу людину,
Як з’явилася тільки на світ.
Не зривайте останню-єдину
Квітку осені, радості цвіт!

Бережімо природу і мову,
Щоби справжніми бути людьми.
Пісню мами, її колискову,
Що уперше почули дітьми.

Все робіть, щоб річки не міліли,
І ліси хай піснями звучать.
І щоб мовою рідною вміли
Україну свою оспівать!
Красоткіна