Притча про жінку
Маленький хлопчик запитав маму: "Чому ти плачеш?"
- Тому, що я жінка!
- Я не розумію!
Мама обійняла його і сказала "Ти не зрозумієш цього ніколи".
Тоді хлопчик запитав у батька: "Чому мама іноді плаче без причини?"
"Усі жінки іноді плачуть без причини", - відповів батько.
Згодом хлопчик виріс, але не припиняв дивуватись: "Чому жінки плачуть?"
Нарешті він запитав у Бога...

І Бог відповів: "Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі, такі сильні, щоб тримала цілий світ, і такі ніжні, щоб підтримувала дитячу голівку. Я дав їй дух, настільки сильний, щоб стерпіти будь-який біль. Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають. Вона піклується про хворих і втомлених не скаржачись. Я дав їй доброту - любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я зробив її з ребра чоловіка, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що хороший чоловік ніколи не завдасть їй болю навмисно, але іноді випробовуватиме її силу й рішучість стати поряд з ним без вагань. І нарешті, Я дав їй сльози. І дав право проливати їх, де і коли вона забажає. І тобі, сину Мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її одязі, зачісці чи манікюрі. Краса жінки в очах, які відчиняють двері до її серця, де живе любов".

Darka, дуже гарна притча, прочитала два рази, зворушливо і так воно є ...

Darka, дякую , дуже гарна притча. Дійсно, так іноді тяжко у цьому житті, потрібно бути сильною, терпеливою, мудрою, і за будь-яких обставин залишатися доброю. залишатися жінкою. І так хочеться бути щасливою.

Із виразів про життя
1. Я люблю тебе не за те, хто ти, а зе, хто я, коли я з тобою.
2. Ані одна людина не заслужила твоїх сліз, а ті, хто заслужив, не змушують тебе плакати.
3. Справжній друг це той, хто тримаючи тебе за руку, відчуває твоє серце.
4. Те, що хтось не любить тебе, так як тобі хочеться, зовсім не означає, що він не любить тебе цілою душею.
5. Найгірший спосіб тужити за людиною це бути з нею, а одночасно розуміти, що вона ніколи не буде твоєю.
6. Ніколи не переставай усміхатися, навіть коли тобі буде сумно, хтось може закохатися у твою посмішку.
7. Можливо в цьому світі ти тільки людина, але для когось ти цілий світ.
8. Не витрачай часу на людину, котра не намагається провести його з тобою.
9. Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрічали не тих людей до того часу, як зустрінемо ту єдину людину. Щоб, коли це станеться, ми могли бути вдячними.
10. Не плач через те, що це закінчилось. Усміхнись, тому що це було.
11. Завжди знайдуться люди, котрі спричинять тобі біль. Однак, потрібно продовжувати довіряти людям, але при цьому бути трішки обережнішим.
12. Краще зупинись і сам зрозумій - хто ти, перш ніж зустрінеш людину і будеш надіятися, що вона тебе зрозуміє.
13. Не прикладай стільки старань, все найкраще стається несподівано.

Габріель Гарсія Маркес

Кола на воді
Літній спекотний день. Тихо мріє маленький ставок, ніде ні шелесне. На листку латаття сидить лінива жаба й уважно стежить за довгоногою комахою, що безтурботно ковзає по воді. Якби вона захотіла поласувати комашкою, то це навіть не коштувало б їй великих зусиль. Трохи віддалік якийсь джмелик пристрасним поглядом прикипів до прекрасної мушки. Але йому не вистачає мужности висловити своє кохання, тож він задовольняється тим, що тихо милується нею здаля.
А на березі, коло самісінької води, гине від спраги маленька непоказна квіточка. Її корінці аж надриваються від зусиль, але дотягнутися до води, хоч як вона близько, – неспромога…
Онде потопає комарик. Він впав у воду через власну необачність. Крильця намокли й обважніли, тому він ніяк не може злетіти в повітря. Вода вже починає його поглинати.
Дика слива схилила над ставком своє віття. На кінчику найдовшої гілки, що сягає майже середини ставка, самотньо висить зморщена і потемніла перестигла сливка. Раптом вона відривається від гілки й падає у воду. Серед монотонного гудіння мух чується чудернацький легковажний звук: «Плюск»! З того місця, де урочисто й гідно впала маленька сливка, по воді пішли кола – за першим одразу ж друге, третє, четверте…, вони маєстатично ширяться, немов розквітаючий цвіт.
Хвилькою віднесло від жаби довгоногу комашку, яку та саме збиралася злизати своїм спритним язиком. Джміль, від поштовху хвилі, ненароком упав на прекрасну мушку. Навзаєм вибачаючись, вони навіки закохалися одне в одного.
Перша хвиля, дійшовши до берега, оживила маленьку квіточку. А ще вона піднесла вгору потопаючого комарика. Йому вдалося вчепитися за травинку, що росла на березі, похилившись над водою. Комарик висушив крильця на цій травинці й полетів.

Як багато доль змінили майже непомітні кола на воді!

БРУНО ФЕРРЕРО

Щастя…

Коли вмієш любити людей і маєш з ким поділитись емоціями. Коли знаходиш однодумців. Коли при зустрічі тобі дарують усмішку, а не презирливий погляд. Коли відчуваєш за спиною крила, хоча ніколи не зможеш злетіти. Коли тебе не залишають у спокої. Коли дощ плаче разом з тобою. Коли ніколи не відчуваєш себе самотнім. Коли тебе впізнають ті, хто не бачив років з десять. Коли в душі не буває зими, а тільки тепла весна чи жарке літо. Коли віриш у казки.

Щастя…

Коли йдеш босим по траві, не боячись загнати в ступню скалку. Коли перебираєш руками теплий пісок. Коли стираєш восковий наліт з яблука. Коли бачиш, як пасуться коні. Коли поруч пролітає лелека. Коли сідає сонце, залишаючи за собою рожевий слід. Коли в полі ловиш вітер. Коли перші квіти показуються з-під снігу. Коли слухаєш вечірнє кумкання жабок. Коли золоте колосся гнеться додолу. Коли п’єш воду з джерела. Коли молишся по-дитячому щиро. Коли кажеш: «Я люблю тебе» і чуєш у відповідь: “Я тебе теж люблю”.

Щастя…

Коли плачеш. Коли в хворобі про тебе піклуються. Коли віриш. Коли вмієш зупинитись і перевести дух. Коли знаєш, що чиниш правильно. Коли живеш у мирі. Коли не знаєш, хто такі лікарі. Коли миєш руки у фонтані. Коли отримуєш листи. Коли спізнюєшся, але все одно приходиш вчасно. Коли дякуєш. Коли час не має значення. Коли гладиш сусідського собаку і він тебе не кусає. Коли знаєш, що дочекаєшся. Коли про твій день народження не забувають. Коли даруєш квіти. Коли приносиш добрі новини.

Щастя…

Коли свіча в твоїх руках не гасне. Коли в темряві немає страху. Коли не думаєш цифрами. Коли розгортаєш шоколад із фольги. Коли знаходиш загублене. Коли маєш що фотографувати. Коли відчуваєш запах свіжого сіна. Коли не бракує слів. Коли можеш допомагати безкорисливо. Коли тобі довіряють. Коли знаєш, що недарма прожив день. Коли можеш протистояти системі. Коли взуваєш кросівки після туфель на каблуках. Коли не сумніваєшся. Коли маєш вибір. Коли можеш бути добрим і милосердним. Коли відчуваєш краплі сонця на шкірі.


Щастя..., коли хтось дякує Богові за те, що ти є…

Сьогодні був якийсь меланхолійний настрій. "Лазячи" інтернетом натрапила на blogs.bashtanka.info/viewdn.php?id_d=107&id=3


"Роздуми про життя (читати всім)" [u][/u]


Маючи невиліковне захворювання відомий письменник Габріель Гарсія Маркес розіслав своїм друзям листа «Якби Бог подарував мені трішки життя…» Вважаю це потрібно читати і не забувати ніколи, усвідомлюючи, що потрібно цінувати тих хто поряд, використовувати кожну хвилину, тому що ніхто не може знати, що буде ЗАВТРА.

Якби Бог на хвильку забув про те, що я маріонетка, і подарував мені кусочок життя, я б використав цей час найкраще як тільки б зміг.
Напевно не сказав би всього, про що думаю, але точно продумав би про все, що сказав.
Оцінював би речі не за їх вартістю, а за значенням.

Спав би менше, мріяв би більше, знаючи, що кожної хвилини при замкнутих очах втрачаємо 60 секунд світла. Йшов би тоді, коли інші зупиняються, прокидався б тоді, коли інші сплять.
Якби Бог подарував мені трішки життя, вдягнувся б у простий одяг, кинувся б до сонця, відкриваючи не лише тіло, а й душу.
Переконував би людей в тому, що вони так сильно помиляються, коли вважають, що не варто закохуватися на старість. Адже вони не розуміють, що старіють саме через те, що уникають кохання.
Людям похилого віку сказав би, що смерть приходить не зі старістю, а з забуттям.
О, скільки навчився я від вас, люди…
Навчився, що всі люди хочуть жити на піку гори, забуваючи, що справжнє щастя криється у процесі сходження на гору. Навчився, що людина має право дивитися на іншу людину згори лише в тому випадку, коли хоче допомогти їй піднятися.
Якби знав, що це останні хвилини, коли тебе бачу, сказав би «люблю тебе», а не думав би, що ти і так про це знаєш.
Завжди є якесь завтра і життя дає нам безліч можливостей для того, щоб зробити щось добре, але якщо подумати, і якщо сьогодні є всім, що в мене залишилося, хочу тобі сказати, як сильно я тебе люблю і ніколи не забуду тебе.
Завтра не гарантоване нікому, ні молодому, ні старому. Можливо сьогодні дивишся востаннє на тих, кого ти любиш. Тому, не зволікай, зроби це сьогодні, бо, якщо з'ясується, що не доживеш до завтра, шкодуватимеш за тим днем, коли забракло тобі часу на одну посмішку, один поцілунок, бо ти був занадто зайнятим, щоб передати свої останні вітання.
Будь завжди близько біля тих, кого любиш, кажи їм голосно, як сильно ти їх потребуєш, як їх любиш і будь добрим з ними, май час аби сказати їм «мені так жаль», «вибач», «прошу», «дякую» і інші слова любові, які знаєш. Ніхто тебе не пам’ятатиме за твої таємні думки. Тому проси в Бога сили і мудрості, щоб допоміг їх виразити. Покажи своїм друзям і близьким те, як сильно ти їх потребуєш.
Отож, намагаймося знаходити щось особливе в кожній секунді життя і цінувати тих, хто поруч."

Колись вже це читала, давно, але сьогодні чомусь взяло за душу особливо.