Ластівка читала з захопленням Вашу розповідь Дякую за позитив який даруєте людям
І запитаннячко а що то за крабове масло?

дякую за відгуки і за те, що не дуже критикували)))) Крабове масло на канапки купувала у Сільпо, така кругленька баночка в відділі з селедцями, коштувала десь до 10 грн, а на роботу як носила могорич то купувала таке ж масло тільки писало лососеве, теж непогане було, під зубами бігала де-не-де ікра. Всі питались з чого я ту мастіку робила? А я шо? Я наливала і казала: ви пийте, я вам потім скажу))))А потім вже ніхто нічо питати не хотів))))
Катю, дуже той рулет мені подобається, але все ніяк не втрафлю з посудиною для випічки. То завелика бляшка, то замала і тоді рулет виходить товстий

ні, стоп...я ж фоткала лише початок, а далі вже не мала як фоткати...тому там не вся їжа...

...продовження розповіді п"ятої

Я ще не все порозказувала про ті святкування. Зараз буду хвастатись подарунками. Перший подаруночок був від нашої Олесічки, який прийшов на мою пошту, ну ви ж в курсі…на тоту пошту, де ніц не ходить і видко з того горба за полями Луцьк…Про солодощі я не розказуватиму, бо я їх влупила сама і соромно признатись, що ні з ким не поділилась. В тому пакуночку була така гарна тарілочка під оливки, з виделочкою!!!То я наклала в неї оливки і підсунула коло майбутнього (може) зятя, бо він ті чорні сливочки дуже любить. А ще на день народження зацвіла моя орхідейка
, а ось таку мені подарували тепер:

Мені чомусь на день народження завжди дарують подарунки для дому. Минулого року дуже класні і дорогі баняки кума подарувала, то посуд, то рушники, то постіль чи ще щось...ніби й дорогий подарунок, ніби й мені подарунок і так виходить що для всіх. Цього року я так скромно натякнула: дайте мені гроші!))) і я сама собі куплю щось таке...особисте...На роботі також гроші подарували...і ось який подарунок у мене вийшов на пам"ять:

а далі я отримала подарунок від Лануськи нашої, знову ж на тій француватій пошті. Я би може на ту пошту так не вуркала, навіть готова змиритись, що вона далеко, але коли я щодня дивлюсь до пошти, а там нема ніц, а потім десь виринає повідомлення і на ньому пише - повторне, прийдіть заберіть, я приходжу забираю, а вони мені пишуть ще одне повторне, бо відправимо назад, а я приходжу, а вони мені кажуть - та то ми помилились, ви його вже забрали...Повбивав би, як казав якийсь гуморист! Ага, щось я відволіклась, вибачте, просто так реагую на слово пошта. Так от Лануська вміє пробити на сльозу...Читала листівочку і аж морози шкірою йшли...вміє ж зачепити струни в серці...Після листівочки була книжка про вишиття, я такої ще не бачила і вже перечитала пару раз, бо є речі, які я не знала...а ще мені прислала цілу пачку євро, сердечок і підков на щастя)))Найбільше мені чомусь євро присмакували)))

а ще я отримала подаруночка від нашої Лінгродочки. Це взагалі була повна несподіванка. Вона мені зателефонувала і спитала чи отримала я подарунок? Вона дзвонила по поштах і шукала де він осів. Уявляєте? Людина йде на пошту, відправляє посилку,платить гроші, а потім ще нервується за доставку і за свої ж кошти видзвонює по Україні де поділи посилку...Я не буду вас втомлювати розповіддю про мій черговий похід(можна вважати політ на мітлі) на ту пошту, але скажу вам одне: ті поштарі мною не натішились...вони взагалі мені ніякого повідомлення не дали і посилку готували назад до відправки. А отримали її ще до Нового року 29 грудня..Лінгродочка мені вислала такий гарний набірчик до кухні, якраз мені пасуватиме по кольорам(сільничка, на перець, щось певно на оцет чи соус і ще один глечичок розбився - але не біда, при таких пригодах взагалі добре що то цілим прийшло), велику, як я, чоколядку, серветочки і листівочку...
Ви собі не уявляєте як це класно отримувати щирі привітання, подарунки!!Як важливо відчувати себе потрібним комусь чи бути тим, про кого згадують...відчувати, що в такий важкий час є на світі люди, які роблять цей світ кольоровим.
Дякую усім вам за привітання, дякую, що читаєте мене, дякую що ставите плюсики і тим самим ділитесь часточкою свого тепла, дякую що даєте снагу і бажання приходити сюди, творити і жити

Ластівко ,у вас так затишно на сторіночці,а розповідь про святкування... зачиталася- так художньо.
Орхідеї такі чудові. Я читала ,що вони розквітають лише в добрій оселі і у людей з чистим серцем.
Р.S. Дуже давно не залишала повідомлень на сайті,але перечитавши вашу сторінку не змогла мовчати...вибачте думки вголос

Для Ланочки рецепта моїх солодких драглів на десерт)))Кажуть люди, що то бите скло, а в мене ніц не б"ється, тому це просто Галяретковий торт
3-4 пачки галяретки(різати кусками і все в більшу миску), 0,5л сметани+0,5 склянки цукру=збити. 3 чайні ложки желатину+300гр води до набухання, нагріти, влити в збиту сметану, потім у миску з кусками галяретки, перемішати і все швидко розлити у тортівницю (в мене застигає дуже швидко). Приміточка: коли нарізала кусками галяретку то закидаю всякі ягоди які є: яблучко, мандаринку, ківі, морожені малини чи чорниці - політ фантазії ну а потім вже виливаю збиту сметану з желатином

Розповідь сьома Все бракує часу аби впорядкувати свої записи...
На сьогоднішню розповідь надихнуло свято, що наближається - День матері. Мама моя старенька і ще жива, і прошу Бога, щоб жила ще довго і при здоров"ї. Кликала її до себе на Паску, бо хто зна як життя обернеться завтра...Говорили-говорили і не могли наговоритись...отак по-домашньому сиділи на кухні: мамуся, я і мої дві донечки....Мама розповідала про дитинство, усілякі смішні випадки, я згадувала, діти слухала, затамувавши подих, або усі вибухали сміхом і я зловила себе на думці - я щаслива жінка! Мої найрідніші і найдорожчі зі мною, а я - з ними...А потім линула пісня...і то такі пісні, що навіть я їх не знала, а дівчата мої і поготів...отак і сиділи на кухні співаючи тихенько обійнявшись з мамою...а я плакала...і сама не знаю чого...чи то за роками, що втікають...чи то за тим, що рідко коли так сидимо...

Хочу запропонувати для перегляду уривок з статті до газети до Дня матері:

Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. Воно про найближчу, найдобрішу, найкрасивішу і наймилішу людину у світі. Її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах, материнська ласка гріє нас все життя аж до старості
Її створив Бог на цій грішній землі для краси і щастя, щоб вона дарувала життя і була продовжувачем роду людського.
У травні, коли прокинеться від сну природа, коли задзвенить у блакиті пташиний спів, коли травою і квітами замаїться земля, теплий весняний вітер принесе до нас Свято Матері. Увесь цивілізований світ святкує його кожної другої неділі травня.
Огляньмося в трагізм долі жінки в нашій історії. Починаючи від плачу Ярославни на валу, тугою за рідною землею королеви Анни, гордої і нескореної Насті-Роксолани, що протягом 40 років зупиняла орди турків від нападу на землю українську і завершуючи випробуваннями, що впали на неї у ХХ ст. (голодомори, війни, репресії, тощо). Українська мати подарувала світові таких велетнів як Г.Сковорода, Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко, С.Бандера, В.Стус та багато-багато інших. І в найважчий період звитяжної боротьби ОУН-УПА який визнаний історіографією світу, українська матір зазнала найбільших страждань. Перед очима зринають картини, коли зігнані окупантами для опізнання матері проходять повз ряди своїх синів і дочок, закривавлених і змордованих. І проходить українська мати з немовлям на руках повз свого мертвого сина, зціпивши зуби з пекельною мукою на серці але без сльози на обличчі, рятуючи свою кровинку. А інша, стоїть біля згорілої хати і благословляє найдорожче – сина на боротьбу за Україну.
І останній, найтрагічніший образ української матері – чорнобильський, коли вона в розпачі схиляється над своєю невиліковно хворою дитиною, заплакана і невиспана, як лебідка прикриває крильми, знаючи, що допомогти нічим не може.
То ж схаменись владо! Замовкніть мітинги! На календарі - Свято матері. Піднесіть її до небес і пам’ятник возведіть їй такий, щоби вкляк на коліна перед нею увесь світ, возвеличуйте її у свята і в будні, в поезії і в прозі, в піснях і картинах. Нехай вона буде щасливою, бо без неї нема життя на землі.
День Матері, повернувшись до нас нині, мусить стати відліком кращих справ родини і суспільності у ставленні до жінки-Матері. Не лише за їх безмежну любов і посвяту для своїх дітей, але й тому, що вони є матерями народу, від них залежить його майбутнє. Мати і родить, і творить рід людський. Ніхто і ніщо не може замінити її. Вона вдихає життя у свою кровинку. Колисковою піснею вливає в душу немовляти любов до свого рідного, разом з молоком наповнює його почуттям національної гордості й гідності, вчить зберігати святині і скарби, рідну віру, мову, пісню, звичаї.
Матері на своїх плечах (у прямому розумінні цього слова) винесли все: голод, холод, приниження, тяжку нелюдську працю, вигнання з рідних осель, поневіряння по мерзлотах чужих земель. Вони вистояли, передали нам віру у силу своєї нації, любов до Бога й України. вони зберегли те євшан-зілля, що повернуло пам'ять нашому народові, що в часи відродження державності допомогло йому голосно заявити: Ми – українці! Земля наша – Україна!
Дорогі милі, змучені жінки! Відновимо Свято матері. Самі для себе. Для наших родин. Подумаймо, може й ми винні, що опинились у такій безвиході?
Нехай весняне свято розморозить нас, об’єднає і згуртує! Щастя, здоров’я всім Вам дорогі Матері.
травень 1995

розповідь восьма, настроєва:
Ми переконуємо себе, що наше життя стане кращим, коли ми закінчимо
навчання, отримаємо фінансову незалежність, здобудемо кар'єру, коли ми одружимося, народимо дитину, потім іще одну. Потім ми бачимо, що наші діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, коли в нас буде красива машина, коли візьмемо відпустку, коли вийдемо на пенсію… Але істина в тому, що для нас не буде кращого часу, щоб бути щасливим, як зараз. Якщо не зараз, то коли?

Твоє життя завжди буде сповнене подіями, тривогами. Краще сприйняти все як є, і вирішити бути щасливим, незважаючи ні на що... Дуже довгий час нам здавалося, що життя от-от розпочнеться. Справжнє життя. Але завжди виникала якась перепона по дорозі, випробування, яке потрібно пройти, робота, яку треба зробити, час, який треба комусь присвятити, рахунок, який треба оплатити. От зробимо це, переживемо, а тоді і заживемо.
Щастя – це і є дорога. Тому насолоджуйся кожною миттю. Досить чекати закінчення школи, початку навчання, чекати, коли втратиш 10 доларів, заробиш 10 доларів, коли буде робота, до весілля, до вечора п'ятниці, до ранку неділі, чекати нової машини, до зарплати, до весни, до літа, до першого чи п'ятнадцятого числа, коли твою пісню прокрутять по радіо, коли помреш, коли народишся знову… перш, ніж вирішиш бути щасливим. Щастя – це дорога, а не пункт призначення. Немає другого часу для того, щоб бути щасливим, окрім як зараз. Живи і насолоджуйся кожною миттю.

А тепер подумай, і дай відповідь на ці запитання:

1. Назви п'ять найбагатших людей на планеті.
2. Назви п'ять останніх «міс світу».
3. Назви п'ять останніх лауреатів Нобелівської премії.
4. Назви п'ять останніх лауреатів кіно премії Оскар.

Важкувато, чи не так?
Аплодисменти стихають!
Призи вкриваються пилом!
Переможців швидко забувають.

А тепер дай відповідь на ці запитання:

1. Назви трьох вчителів, які зробили внесок в твою освіту.
2. Назви трьох друзів, які допомогли тобі у важкі часи.
3. Згадай кількох людей, які викликали в тебе особливі почуття.
4. Назви п'ятьох людей, з якими тобі було приємно проводити час.

Здійсненно? Значно простіше, чи не так? Люди, які щось означають у твоєму житті не в рейтингу «кращих», не мають більше грошей, ніж інші, не виграли найпрестижніших призів… Це ті, хто піклується про тебе, дорожать тобою, ті, хто, незважаючи ні на що, завжди залишаються поруч.

Задумайся про це на мить! Життя таке коротке! А ти, у якому ТИ списку?
Дозволь потиснути твою руку. Ти не серед «найзнаменитіших», але серед тих, про кого я згадала, коли відправляла це послання..................

Ніколи не шкодуйте за тим, що змусило посміхнутися:) Можете відправити цей текст усім, кого любите, цінуєте і не хочете втратити!

реву, як не знати хто..
Відношусь до тих, хто чекає, чекає на власну квартиру, на то, коли діти підростуть і на більші заробітки... Знаю, що не права.. Пішла я... жити нинішнім днем і тішитись життю... мене на таке деколи пробиває.. шо треба жити вже і сьогодні і у всьому находити щось позитивне.. але.. деколи я про то забуваю..

І ще.. найбільшим щастям було би знати, що я є в когось в тому останньому списку, бодай в когось одного..