Щоб батьки зустріли разом чергову річницю весілля.

Ось ця пара з Волині зустріла діамантове весілля

Розмова без слів

БАТЬКОВІ ПОРАДИ
Народна притча
Жив в одному селі чоловік, і був у нього син. Якось батько й каже йому:
— Слухай, сину! Живи так, щоб ти мав у кожному
селі хату, на кожний день нові чоботи і щоб тобі всі
люди кланялися.
Задумався син над батьковими словами і питає:
— Як це, батьку, я можу поставити в кожному селі
хату, купувати щодня нові чоботи і примусити всіх
мені кланятися?
Засміявся старий і говорить:
— Дуже легко, синку! Матимеш у кожному селі
доброго товариша — будеш мати і свою хату.
Щоб кожний день були нові чоботи, треба їх щовечора чистити, і на ранок вони будуть як нові.
І вставай, сину, рано — раніше від усіх — і йди на роботу. А йтимуть до праці люди, то всі будуть тобі кланятися і вітатися.

Що люди роблять, те й ти роби
Батько лежить, помираючи на постелі. Син приходить до нього і, ревучи, каже:
— Батьку мій солодкий, що ж я буду робити, як ви умрете?
Батько каже:
— Не реви, сину! Що будуть люди робити, і ти те роби. Хліб все з медом їж, в кожному селі аби в тебе хата була, та й аби все у нових чоботях ходив. Так роби і нічого тобі не буде. Однак як тобі важко прийдеться, то візьми мотузку і на цей кілок (показує) повісся.
Батько був розумний і бачив, що сину тяжко буде на світі жить, Та що мав робити — умерти мусив.
Так і сталося. Батько помер, а син остався. Ось як поховали батька, син приходить додому і тяжко реве, зітхаючи, що він буде робити. І тут приходить йому на думку: «Гей, та ж батько, царство йому небесне, казав мені, аби я те робив, що люди роблять».
Ось бачить, а далеко у сусідів верх на хаті розбирають. А тоді наново вкривають. Він і собі так робить.
Так далі він дивиться та й робить те, що й люди. Раз, як зголоднів, думає: «Батько на прощання, коли умирав, наказав мені аби хліб з медом їв. Піду куплю собі меду і буду з хлібом їсти».
І так усе робив. Раз і те прийшло йому на думку, що батько казав, аби в кожнім селі хату робить. А щоб батьків наказ виконати, треба лиш у нових чоботях ходити.
Накінець так накупляв, що все батькове наслідство потратив, все, що було пішло.
Ось, як уже й не було нічого і прийшлося йому важко, купив собі мотузку і каже:
— Батьку, прощай, до того я дожився, що тепер нічого немає. Виконав я всі твої поради, виконаю й цю.
Так і зробив. Узяв мотузку, прив’язав на той кілок, що батько показував, повісив на шию і почав вішатися.
А мотузка взяла й обірвалась. Кілок витягся, а із дірки золоті монети сипляться, як полова. Він швидко розв’язав мотузку, зібрав монети у мішок. І тоді він зрозумів. Лиш тоді буде у нових чоботях ходити, в кожнім селі мати хату, і хліб з медом їсти, коли буде робити те, що й люди. Батько правду йому казав.
В чоботях нових буде, коли буде їх берегти. В кожнім селі хата буде, якщо будуть друзі.
Але батько знав, що син не дуже розумний і буде йому так важко, що захоче повіситися. От він і золоті монети у стелю заховав. Однак син, після того, як знайшов багатство, став так хазяйнувати, як батько. І тільки тому, що робив так, як батько радив.