Притча про батька, сина і онука Українська народна казка Бойківщини
Був батько і мав сина. Вигодував його на великого, виучив його, дав йому хліб у руки і оженив його. В сина тоже повелися діти, і тоже ріс у него син. А батько старівся, не годен уже був. Син і каже йому:
— Що ви, тату, будете тут мені заважати? Ви вже не маєте в хаті бути, мені вже бридко від вас.
І поставив син ліжко у стайни, там, де худоба.
— Ви вже будете там, у стайни.
Вивів тата до стайні і прийшов до хати. І каже до свого сина:
— На тобі, сину, верітку і йди вкрий діда.
Син вийшов на подвір’я, приступив ногою на верітку і дере. Тато побачив, що син таке робить, та й питає:
— Що ти, сину, робиш? А син каже:
— Деру наполовину. Одною половиною діда вкрию, а другу оставлю для тебе, щоби я мав і тебе чим укрити. Бо де ти діда положив, там я й тебе положу.
Батько настрашився, забрав свого тата до хати і більше його до стайні спати вже не посилав.
Одного разу батько пізно ввечері повернувся з роботи, як завжди втомлений, і побачив, що на порозі його чекає п’ятирічний син — Тату, а можна щось запитати? — Звичайно, що трапилося, синку? — Тату, а яка в тебе зарплатня? — Це не твоя справа! — обурився батько — і потім, навіщо тобі це знати? — Ну, татку, скажи будь ласка, скільки отримуєш за годину? — Ну, десь 30 гривень А що? — Тату, — син подивився на нього знизу дуже серйозними очима — тату, можеш мені позичити 20? — Так ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на якусь іграшку? — обурився батько — негайно йди до себе в кімнату й лягай спати! Хіба можна бути таким егоїстом! я працюю цілий день, а ти так нахабно себе поводиш! Малюк тихенько пішов до себе А батько трохи заспокоївся й почав міркуватти: може йому й справді потрібно купити щось важливе Грець з ними, тими 20 гривнями, він же ще ніколи не просив у мене грошей! — ти ще не спиш, синку? — запитав батько — ні, татку — я, мабуть, занадто суворово повівся У мене був важкий день Вибач мені ось візьми гроші, які ти просив Хлопчик підхопися й посміхнувся — ой, дякую тобі, татку! Потім заліз під подушку й витягнув звідти ще декілька зім’ятих банкнот батько, побачивши, що в сина вже є гроші, обурився: «навіщо ти просив гроші, коли в тебе вже є?» А малюк склав усі гроші разом, перерахував купюри — тепер мені точно вистачить! татку, тут рівно 30 гривень! Можна я куплю годину твого часу? будь ласка, прийди завтра з роботим раніше, я так хочу, щоб ти повечеряв разом з нами і погрався зі мною!
Якось під вечір, коли мама поралася на кухні, до неї підійшов одинадцятилітній син з аркушем паперу в руках. Прибравши вигляду офіційної особи, хлопчик подав списаний лист мамі. Витерши руки до фартушка, мама почала читати: РАХУНОК ЗА МОЮ ПРАЦЮ: За замітання подвір'я - 5 грн. За порядок у моїй кімнаті -10 грн. За купівлю молока - 1 грн. Догляд за сестричкою (три полудні) -15 грн. За дворазове отримання найвищої оцінки- 10 грн. За винесення сміття щовечора - 7 грн. Разом - 48 грн. Закінчивши читати, мама лагідно глянула на сина, її вираз заполонили спогади. Вона взяла ручку і на зворотньому боці аркуша написала: За те, що носила тебе у своєму лоні 9 місяців — 0 грн. За всі ночі, які провела коло твого ліжечка, коли ти був хворий - 0 грн. За ті всі хвилини, коли заспокоювала і втішала тебе, аби не сумував - 0 грн. За всі сльози, що витирала з твоїх очей - 0 грн. За все, чого тебе вчила кожного дня - 0 грн. За всі сніданки, обіди, підвечірки і вечері та канапки до школи - 0 грн. За життя, котре присвячую тобі кожного дня - 0 грн. Разом - 0 грн. Закінчивши писати, мама, ніжно посміхаючись, подала листок синові. Хлопчик уважно прочитав написане, і дві великі сльози покотилися по його щоках. Він перегорнув листок і на своєму рахунку написав: "Заплачено", потім обхопив маму за шию і притулився, ховаючи обличчя. Коли в особистих і родинних стосунках починають з'являтися розрахунки, все закінчується недобре. Любов — безрозрахункова, інакше її не існує.
…Жила в одному селі сім’я: батько, мати і двоє діточок - дівчинка і хлопчик. Жили дружно, у злагоді, не ледарювали - то й усе велося в господарстві. Аж якось тяжко занедужав хлопчик. Не відходять від його ліжка рідні, ладні небо йому прихилити, а зарадити біді не в силі. Нелегко батькові дивитися на муки своєї дитини. Вийшов він надвір, ходить по садку. Аж раптом побачив дивну білу постать і впізнав у ній Смерть. Вона прийшла, щоб забрати його сина. Почав чоловік просити: “Не бери мого сина! Візьми краще мене! За моїми плечима немало літ, а його життя тільки починається”. Погодилася Смерть і простягнула до нього кістляві руки. Та враз відчув чоловік, як б’ється його серце, як біжить по жилах гаряча кров… А смерть уже й квапить… “Я ще не готовий”, - буркнув чоловік і зник у хаті. Та не посмів синові в очі глянути; сів край столу і скрушно схилив голову. Вийшла надвір сестричка. Побачила, що в саду хтось стоїть, чекає. Підійшла ближче, а Смерть і каже: “Не бійся мене! Я прийшла по твого братика”. І дівчинка теж попросила взяти її замість недужого братика. Та коли Смерть простягнула свої довгі руки, дівчинці здалося, що зорі на небі ніколи не світили так ясно, а потічок не співав так весело… І подумала вона: “Моє життя ще тільки починається. А братик ще малий, знає мало і йому не так шкода помирати…” І дівчинка втекла до хати. А над ранок на двір вийшла мати. Не бачила вона нічого, бо очі їй заливали сльози. Та Смерть сама озвалася: “Я прийшла забрати твого сина”. Ні хвильки не вагалася мати: “Забери мене. Дозволь тільки з сином попрощатися”. Мати повернулася в хату, і довго-довго дивилася на сина. Та подумала, що її кровинка буде жити, і так легко стало їй на серці… Вийшла надвір - а довкола нікого не видно, тільки по дворі хтось дибає геть. “Зачекай!” - гукнула мати. Але Смерть навіть не оглянулася, зрозуміла, що проти материнської любові навіть вона безсила. Мати знову забігла в хату. Бачить: син її, усміхнений, здоровий, простягає до неї руки…
Дочка, знаючи про ювілей матері, довго думала про дарунок для неї. Він мав бути такий, щоб приніс радість і був незабутнім на ціле її життя. Порадилась із подругами, посиділа в інтернеті, почитала оголошення і наважилась запропонувати найкращий варіант.
– Мам, … давай тобі зробимо “Ліфтинг” (це це косметична операція, націлена на ліквідацію зморшок і надлишків шкіри, утворених у результаті вікових змін.) Можеш себе уявити без зморшок? Будеш молоденька і ніхто тобі вже не дасть всіх цих ювілейних років. Всі витрати я покрию сама, ось, це і буде подарунок для тебе. Мама лагідно усміхнулась, мило подивилась в очі доньки, а потім стрімко відвела погляд. Донька зрозуміла, що пропозиція викликала трудність, тому мовчала. За якусь мить тремтячий голос матері перервав натягнуту тишу: – Пробач, що не зможу прийняти твій дарунок. Я ніколи не соромилась своїх зморшок і не хочу їх позбутися. Вони для мене – це пам’ять про ті недоспані ночі, які провела біля тебе у дитинстві і також тоді, коли виглядала тебе із пізніх розваг. Зморшки – це пам’ять про операцію, коли була небезпека смерті, а також переживання про твоє поступлення. На моєму обличчі відбилась вся історія твого життя і моя участь в ньому. Якщо добре придивитися, то можна запримітити також морщини від радості і сміху, від підморгувань і уважного вислуховування твоїх історій життя. Пробач, але я не хочу це все стерти із свого обличчя. А ще, кожного ранку, коли дивлюся у дзеркало, то згадую тебе і, навіть, якщо тебе немає поруч ти завжди є в мені.
Дочка несміливо підійшла до матері, зігнулась на коліна і поглянула в материнське обличчя, яке було зволожене, немов росою, краплями сліз. Одна сльозинка відірвалась від щоки літньої жінки і впала на долоню молодої. Та в свою чергу її притиснула до грудей, до серця і прошепотіла: – Матусю, прости за мою недотепність. Але аж тепер я зрозуміла, чому ти інколи так довго тримаєш фотографію нашої бабусі і вдивляєшся в її обличчя, а потім згадуєш про своє життя. І мабуть, я щойно зрозуміла, що за подарунок ти очікуєш від мене.
Дуже часто по своїй наївності шукаємо якусь оригінальну новизну і при цьому забуваємо, що є те, що випробувано вже віками, а зараз на жаль забуте, хоч дуже потрібне, бо не заміниме.
Повідомлення відредагував ОЛЕСЯ - 26 липня 2015 15:04
-------------------- смачно як в матусі
Бабуся намагалася заспокоїти малого внука: – Якщо ти будеш добре поводитися, то підеш до раю! Якщо ж поводитимешся погано, підеш до пекла! Тоді онук запитав: – А як я маю поводитися, щоб піти на футбольний матч? Мудрість байок! Поставити себе на місце іншої людини – це найперша умова для встановлення стосунків. Надто часто дорослі говорять самі до себе і не зауважують потреб дитини.
Повідомлення відредагував Darka - 26 липня 2015 23:12
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.
Мого татуся немає з нами вже 8 років, але як мені бракує його поради... як багато я йому не сказала... Будучи занадто гордою - ніколи не казала, як я сильно його люблю! Не робіть помилок і не засмучуйте батьків!... ЇХ не повернеш...
Моліться за дітей своїх і, чим можете, допоможіть. Вони ще не навчилися жити і не знають справжніх цінностей життя, а тому і поради ваші їм зараз мало чим допоможуть, а от молитва, яка твориться потай від них, і зле серце пом'якшить.
Архімандрит Іоанн Крестьянкін
--------------------
Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце.