Лідер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук звернувся із листом до молодих українців.

Відповідний пост він зробив на своїй сторінці у Facebook.

У листі, Вакарчук звертається до "щирих молодих українців, тих, хто народився в Україні і тих, хто абсолютно природньо відчуває цю землю Батьківщиною незалежно від місця народження".

"Звернення до молодих"

Звертаюся саме до Вас, хлопців і дівчат, приблизних ровесників нашої Незалежності. До молодих людей, чиє активне життя тільки починається. І буде пов’язане з цією країною. Більшість з Вас тут буде жити, працювати, створювати сім’ї, будувати своє майбутнє.

Звертаюся до Вас — до тих, кому зараз плюс-мінус 20-25. Саме до Вас іще й тому, що не зовсім упевнений, що старше покоління добре почує мене й до кінця зрозуміє. А от за Вас чомусь я впевнений!

Останні події, які умовно можна об’єднати словом "Євромайдан", спонукають мене поговорити з Вами максимально відверто. Так, як говорять з близькими друзями, віч-на-віч. Називаючи речі своїми іменами. Розуміючи: дещо з почутого може комусь і не сподобатися.

Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!

Побачивши те, що сталося в суботу 30 листопада на Майдані, я написав емоційного листа до жителів Півдня і Сходу України. Я справді писав його, стримуючи сльози. І звертався до всіх не мовчати. Не мовчати про те, що сталося в Києві. Про те, що на Сході і Півдні, як виявилось, багато хто чомусь вважав проблемою лише Києва, до того ж штучно створеною все тим же Києвом і Західною Україною.

Я отримав реакцію на свій лист. Багато хто почав наводити мені аргументи. За і проти вступу в Євросоюз...
Я сидів і думав... До чого тут взагалі Євросоюз???

Невже Ви думаєте, що я не написав би такого ж листа, якби силою розігнали майдан, що стояв за вступ до МС з Росією?

Невже Ви думаєте, що я можу розділяти студентів, побитих кийками "Беркута" на "своїх" і "чужих"?

Невже Ви вірите, що я зміг би мовчати, коли б до в’язниці кинули мирних мітингувальників, які вийшли до адміністрації президента, що мав би інше прізвище або інші політичні погляди? Невже Ви, молоді люди, справді відчуваєте себе розділеними на Схід і Захід? Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!

Це Ви на концертах "Океану Ельзи" заповнюєте стадіони Львова і Луганська, Дніпропетровська і Сімферополя, Донецька і Вінниці. Я сам бачив. І Ви бачили.

Це Ви вільно говорите і російською, і українською одне з одним. Я сам чув і розмовляв з вами обома мовами.

Це Ви співаєте Гімн України разом з нашою збірною з футболу, яка теж, нарешті (!!!), повним складом співає його вголос. Я чув це.

Я був поруч з Вами на стадіоні в Стамбулі і гордо кричав "Ура!", коли донецький "Шахтар" виграв Кубок УЄФА. А потім передзвонив директору клубу з пропозицією від "Океану Ельзи" просто, без жодних умов, виступити на привітанні клубу в Донецьку.

Це Ви у Фейсбуці, Твітері і Вконтакті давно розвалили стіну між Сходом і Заходом, яка досі існує між представниками старшого покоління. Я знаю. Я сам спілкуюся з Вами там.

Не Ваше покоління стало солдатами у цьому абсурдному протистоянні. Генерали від політики зробили "гарматним м’ясом" покоління ваших батьків і дідів. Розділяючи і володарюючи відповідно до відомого принципу.
Українська чи російська? УПА чи Червона армія? Голодомор?

Тепер черга нової теми: ЄС — Митний союз?

Але ж найбільше від цієї "війни" страждаєте Ви, молоді люди.

Поки Ваші батьки в кухонних розмовах нападають одне на одного, Ваших ровесників б’ють палицями на вулицях. Б’ють і кидають до в’язниць, не розбираючи, звідки вони і якою мовою розмовляють.

Тих, хто віддає накази, не цікавить, звідки Ви і за кого голосували. Ви для них — так, використаний матеріал. Матеріал для цементування нелюдських законів.

Поки шахтарі з Червонограда й Донецька сперечаються, хто з них більше годує країну, чиновники без переконань і з гербом у вигляді грошових знаків успішно обкрадають і перших, і других.

А щойно напруга спадає — кидають нову кістку погризтися. Невже Ви справді будете вестися на це? Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!

Тільки не мовчіть, заради Бога, не мовчіть!

Я усвідомлюю, що покоління Ваших батьків залишиться таким як є. Їхні погляди навряд чи сильно зміняться. Але хіба їм розбудовувати нашу країну в майбутньому? Хіба не Ви завтра визначатимете долю України? Ви, і тільки Ви. Більше нема кому.

Я не знаю, що би роз’єднувало Вас сьогодні. Студентів Харкова і Львова, курсантів Києва і Севастополя. Шанувальників музики з Донецька і Тернополя.

Просто щирих молодих людей. Тих, хто народився в Україні, і тих, хто абсолютно природньо відчуває цю землю Батьківщиною незалежно від місця народження.

У Вас одна Батьківщина — Україна! Ви просто не маєте іншої Батьківщини.

Ні в минулому, як Ваші діди і батьки, що живуть спогадами та ностальгією.

Ні в майбутньому, як "ваші" політики, котрі тільки й думають, як би вивезти звідси своїх дітей.
Не дайте політикам розвести Вас.

Не дайте кухонним розмовам батьків розсварити Вас.

Не дайте підступним міфам жадібно їсти Ваші молоді душі.

Я бачив Ваші очі!!!! В кожному місті України!!! Вони яскраві! І усмішки Ваші щирі!

Ваша енергія — це те, що об’єднує нас по-справжньому!

Візьміть відповідальність на себе просто зараз — і Ви перетворите цю землю на діамант. Безмежно твердий і невимовно сяючий.

В ЦЕ Я ВІРЮ! Тільки не мовчіть, заради Бога, не мовчіть!", - Святослав ВАКАРЧУК.

Україна МАЄ ТАЛАНТ!

Україна МАЄ ТАЛАНТ! Знаєте, що відбулось у Вільнюсі? Нам сказали не проявляти толерантності до євро-геїв, а просто потерпіти власних підарасів. Тепер дивуються – чого не терплять? Чому геїв з Євросодому готові – тьху,слово огидне! – толерувати, а своїх підарів терпіти не хочуть? А как жа наша «вілікая духовнасть»?!

«Вілікая духовнасть» тхне засиканими деревами Маріїнського парку. Вона коштує чотириста гривень за «падєржать флах». ЇЇ служителі виганяють тебе з церков за те, що ти неправильно хрестишся або маєш сорочку з короткими рукавами. Та духовність висить у їх храмах у вигляді прейскуранта на треби. Та духовність падає від яйця і втікає від писанки. Вона товче лобом у ікону і молиться на «йолку». Та духовнасть дуже туго може висловити свої думки без артикля «бля». Та духовнасть стріляє кабанів і носить святити на Пасху «кулічі і двє бутилкі водкі». Та духовнасть має свій мір. І він дуже важко відпускає когось у інший світ.

У той світ, де рак не вирок. У той світ, де якщо хочеш жити – умій працювати, а не «вєртєтса». Туди, де за церковними мурами можна рятуватися від оскаженілої зграї державних убивць, голоду, холоду і спраги, а в церкві можна спати, сидіти, молитися, їсти і ЖИТИ. У той світ, де аборти поза законом – у чотирьох країнах Євросоюзу аборти заборонено!

Вілікая духовнасть має заслужених і народних артистів. Вона має героїв труда і вайни, передовиків якихось змагань, дійсних членів, членів-кореспондентів, професорів неіснуючих академій і нагород за існуючі злочини.

А Україна має Талант. Вона талановита у всьому, що робить. Вона не хоче більше героїв і Сашко Положинський, не є її героєм. Він – Людина. Це звання, яке не треба завойовувати – його Господь дає нам всім при народженні. Знаєте, що найважче? Не втратити це звання. У Сашка вийшло.

Вийшло і у тих, хто поруч з ним там, де несамовитий егрегор нації вибухнув тим, чого від нього ніхто не чекав – Любов’ю. Зниділий мокрий асфальт Хрещатика в поєднанні з ослизлим гранітом Майдану породили несамовиту енергію Любові. Подивіться на тих, хто там стоїть. Подивіться на тих, хто туди приходить. Подивіться на тих, хто там ЖИВЕ. Вони – Люди. У них немає звань. У них є ВЗАЄМОПОВАГА. Вони співають, як не співають на жодному талант-шоу, бо «Гудаки» - Голос цієї країни. Хіба що, може, той хлопчина з гітарою, біля входу в метро, крутіший?




Вони куховарять, як не куховарить жоден мастер-шеф, бо Аділь вже три дні варить плов для Країни і немає смачнішої страви! Хіба що, може, печиво, яке роздають дівчатка біля Київської міськради?




О, мій прекрасний парадоксальний народе! Ти вмієш на камені сіяти свято, ти вмієш організувати побут тисяч людей, військову дисципліну і зразковий порядок у всьому – від харчування до лікування, від охорони до прибирання. Ти не крадеш і не нищиш і ти з нічого твориш Історію. Чому ж ти роками не можеш зробити дорогу?! Чому ти не можеш лікувати так добре, як на Майдані? Працювати так добре, як на Майдані? Захищати так добре, як на Майдані?

Які риторичні у мене виходять питання. Бо відповідь у тих мільйонах очей, які стежать за Майданом, у вправних руках Аділя, який непоспіхом ріже овочі до плову і щиро дивується дурному запитанню: Чому ви приїхали сюди, Аділю? - Как почему?! Для народа помочь…

Відповідь у шаленій експресії Сашка Положинського, у справжньому подвигу тих міліціонерів, які рятували людей, виводячи з-під кийків пернатих мєнтяр в ніч з п’ятниці на суботу, у дикій енергії Руслани, яка вела своїх Дітей рятуватись до Храму.

Ви бачите у Сашкові страх? Ви не відчуваєте в тих міліціянтах відповідальності? Ви чуєте фальш в Руслані?!

Вони прекрасні, ті, хто там, на Майдані. Вони перестали бути слугами невірними, слугами лукавими, слугами лінивими, тими, хто закопує свій талант. Кожен з них повністю використовують найдорожчий дар Творця – своє життя – на благо іншого. Свою волю, свої вміння, свої знання, свій ТАЛАНТ. Іншому – тому, хто поруч. Тому, хто любить тебе, так, як і ти любиш його.

Бо вони – ВІЛЬНІ.
Бо там співають - «Гудаки», бо там – Аділь варить плов.
Бо там Україна. У неї є талант.
А тепер буде – ВОЛЯ!!!

"Мурка" для Януковича

Архиєпископ Любомир (Гузар) на Майдані закликав до молитви та праці

Архиєпископ-емерит Любомир (Гузар) у неділю 8 грудня виступив перед багатотисячним мітингом на Майдані Незалежності. Єрарх зазначив, що Україна нині потребує великих змін і закликав українців до праці та молитви.

«Працюй так, як би все залежало від тебе, а молися до Господа, якби все залежало від нього», - сказав він.

Блаженніший Любомир зазначив, що лише важкою працею ми зможемо «осягнути те, про що мріємо, що нам потрібно».

«Як ви знаєте, якраз за тиждень від сьогодні мають відбутися вибори у п’яти округах. Я певний, що між нами тут є жителі із тих округів. І я хотів би їх запитати: Що вони зробили, щоби вибори у їхніх округах були чесні? Що вони зробили, щоби усунути фальсифікації? Що вони зробили, щоби вибирати гідних кандидатів, людей, які можуть віддано служити громаді? Якщо вони щось зробили в тому напрямі, то їм честь і слава», - сказав першоєрарх.

«Чому я згадав такий конкретний випадок? Бо я хочу, щоби ми всі були переконані, якщо будемо працювати, то осягнемо добрий результат», - додав він.

Архиєпископ Любомир також зауважив, що майбутнє наше залежить від Господа.

«Молись до Господа так, як би все залежало від нього. Це правда. Від Бога залежить наша майбутність. Наша молитва - це не є прохання до Бога, щоби Він щось змінив. Наша молитва - це є прохання до Бога, щоби Він те здійснював, що від споконвіку призначене для нас. Молитва - це є прохання до Бога здійснити те, що Він постановив, коли ми починали бути самостійним народом». – наголосив екс-глава УГКЦ.