«Онуку! Рідний, прокидайся!
Онучку, годі вже, вставай!...»
Так ветеран старий прощався
Із тим, кого приспала лютая війна…
Закрила очі міцно хлопцю
молодому,
І враження таке, що він ось просто
спить…
І не поясниш діду рідному, старому,
Що ці слова і сльози вже не
зможуть оживить…
«Онуку, нащо так зробив зі мною?
Навіщо змусив ти мене себе ховать?
Я ж так хотів не знатися з журбою -
Дітей твоїх малих хотів я доглядать!»
І душать сльози дідові старечі ясні
очі,
І чи для того він пройшов колись
страшну війну,
Щоб ось тепер на кладовищі
поховать онука,
Якого вбили «друзі-вороги» у
рідному краю?
Чи є тоді хоч десь у світі
справедливість?
Чи є тоді хоч крапля чесності й
жалю?
Тоді він воював за панування миру,
Щоб зараз втратити надію всю
свою…
20.08.2014
Світлана Пазиченко ©

Ирина Гулиева

Ти йшов, як Він, смиренно так ішов,
свого Хреста ніс на свою Голготу.
В глибоких ранах запеклася кров
під камуфляжем, що змокрів від поту.

Й тобі юрба кричала: Розіпни!
за те, що боронив свою Вкраїну.
А ти ішов проклятий без вини,
слова і камені летіли вслід у спину.

Не впадь, рідненький, під тяжким хрестом,
бо мусиш до кінця пройти страшну дорогу.
У відповідь на зло, не варто - злом,
в душі тихенько змов Молитву Богу.

...Ти так смиренно ніс свого хреста.
Юрба хотіла хліба і забави.
Це їх дорога, їх страшна ганьба.
Для тебе це була дорога - СЛАВИ!

Скажи солдате, як ти там на Сході?
У зиму цю, чи добре вдітий ти?
Що сниться у холодному окопі?
Як часто рідні шлють тобі листи?

Патронів та жилетів вистачає?
Годують чим на цій війні лихій?
Чи батьків хрест тебе оберігає,
Коли ти з ним ідеш в запеклий бій?..

Якби не ти, війна б дійшла до Львова,
До Києва, Одеси і Карпат.
Не можу навіть підібрати слова,
Як біди наші б множились стократ.

Ти відсіч дав і ворог зупинився,
Не знав він, як воюють козаки.
Ти вистояв і розклад сил змінився,
Безсилі їхні танки й літаки.

Безсилі їхня жадібність та зрада,
Скажена лють і злоба зокрема.
За нами Бог, нескореність та правда,
За ними ж і минулого нема.

Не плач, кохана, чуєш, я живий. Не міг тобі раніше подзвонити. То був страшний, запеклий, довгий бій, Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись. Утри сльозу й нарешті посміхнися, А ще молись, за нас усіх молись. І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт, Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді: Ми з хлопцями завчили «Заповіт», Під обстрілом читаємо відтоді.

Пробач, ріденька, знову мушу йти. І не питай, куди тепер рушаю. Мене чекають прокляті світи, Коли вернусь я й сам уже не знаю.

Вона в сльозах стискає телефон, Пусті гудки, в душі гроза лютує. Та він живий, то був поганий сон, Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні. Боронить свою землю від навали. Він вже давно не лічить ночі й дні, Він робить все, щоб ми війни не знали!

Дівчатка. доброго ранку! З Вербною неділею Вас! Знову прошу Вашої поради. Ми завжди на Паску збирали пасхальні дарунки для дітей в інтернаті (в нас в районі). Сьогодні коло церкви священник сказав, що на Паску цього року зберемо такі дарунки для воїнів АТО. В коробку складає кожен, що вважає за потрібне- паска, яйця, пару банок тушонки, ковбаса. Було б добре покласти пару шматочків пляцків, правда? Які спекти, щоб витримали дорогу і були свіжі і смачні? Правда, буде рефрижератор.

У Кіровограді відбулася Хода вишиванок (ФОТОРЕПОРТАЖ)
Із нагоди 24-ї річниці Дня Незалежності України в центрі Кіровограда відбулася традиційна Хода вишиванок.Україна – це ми! І від нас залежить наша доля, наше майбутнє, наша Незалежність! Тож будьмо мудрими, сильними і незламними! Разом зробимо більше!


З Днем Незалежності України!