А в нас тепер такі в"їзди в місто

,і у нас такі,на благоустрої міста зекономила влада,дякуючи активістам та патріотам

Оксана Давидяк
У Львові Біженці Зі Сходу Закликають Путіна Вигнати Нас Зі Львова Вчора у 11:46 - Kitarticle675.jpgНа Львівському форумі обговорюють ставлення біженців зі сходу до Львівян: "Дівчата, маю розказати вам яка наволоч, бо зійду з розуму від напруги.Знайома моїх знайомих попросила мене дати пожити в квартирі сім'ї з Донецької області. Я їх зустріла на машині, нагодувала, дала ключі від квартири і поїхала ( я живу в іншому місці). Через кілька днів захожу , їх не було, вони вийшли за пивом ( як потім виявилось), на столі був ноутбук відкритий і там лист. Я прочитала- люди ж незнайомі, малолішо. Мене до сих пір тіпає, як згадаю. Господи, шо то за люди???? Як можна бути таким в час , коли війна іде???Там було про те, що я лохушка і взагалі бандери-лохи, їх можна розводити , бо вони наївні, що вони тут живуть в центрі як сир в маслі, все їм бескоштовно . Автор прикалувався з нашої вимови, розказував, шо классно би було покликати сюди путлєра і вигнати нас зі Львова. Бо у Львові реально круто- Европа. І щоб "пацани" не боялись сюди їхати - лохи все влаштують.І було б класно мою квартиру собі забрати. І ще купа-купа всього, що я не буду переповідати, бо зараз ще приб'ю когось через нерви.Потім вони прийшли і в нас була розмова типу - "Слиш ти овца, я те щас"Коротше, викликала я свого знайомого і відвезли ми цих сраних біженців на вокзал. Я купила квиток їм на поїзд до Вінниці і посадила у вагон.Господи, я не хочу щоб таке бидло жило в моєму місті. Хай краще думають, шо ми бандери людей їмо.Я не хочу більше допомагати ніяким біженцям з Донбасу, ні нормальним , ні ненормальним. НІЯКИМ. Вони привозили тітушок на майдан, вони покликали війну в Україну, Через них мої друзі мають воювати на Сході. Хай їдуть хоч на Марс, хоч в Москву.Хай несуть відповідальність за свої вчинки- може хоч тоді розуму навчаться.

Боже мій, ЗБЕРЕЖИ Україну!
Це славетна, прекрасна земля.
Милосердний, ВРЯТУЙ Батьківщину!
Чорна зграя накрила поля.
Українець не встав на коліна,
Не схилив голови і не впав.
Вигук "СЛАВА!" луна по країні -
То народ мій за волю повстав !!!

Darka,прочитала ту історію і зробила висновок,що ми занадто добрі,приймаєш чужих людей до своєї хати,годуєш,живуть за твій рахунок, у війні,яку вони самі ж спровокували участі не беруть,і ми ще виходить вівці? жах якись а не люди! І куди поділися ті робітники зі сходу,що забезпечували всю Україну? Чому тікають на захід а не до свого рятівника путлера? от і вір після такого людям

Всі люблять Польщу в гонорі і в славі.
Всяк московит Московію трубить.
Лиш нам чомусь відмовлено у праві
свою вітчизну над усе любить.

© Ліна Костенко, "Берестечко

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій."

"Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."

"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."

... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."
Оксана Федорук

ВКРАЇНО МИЛА
Вкраїно мила! Честь тобі і слава!
Ти народила стільки славних див!
Ти Лесі пісню лісу заспівала,
Франко в Тобі Пророка воскресив.

Дніпрові кручі і лани широкополі
Навіяли Тарасу «Заповіт».
Все відбувалося з Твоєї волі,
Щоб мати пам'ять ще на сотню літ.

Ми мали б жити гідно і правдиво,
І міг би поважати нас весь світ.
Чом лиш Павло відчув маленьке диво,
Збираючи той історичний цвіт?

Ростуть митці і творива герої,
Й багаті слуги, і убогі королі.
Родились всі в одному однострої,
Кінець їх теж на клаптику землі.

Тобі вклонятись, Україно мила,
Давно вже слід і в творах, і в душі.
Ти нам і слово, й пісню народила,
Щоб не зав’януть в гіркім спориші.

Поклін Могутньому Творцю за Тебе,
За вистраждане Слово в боротьбі.
На жаль, не всі кого Ти годувала,
Уміють бути вдячними Тобі…

Не всі цінують, те що Ти є друга мати,
Що Ти покута, визнання і здобуття.
Які б тут не проводились дебати,-
Без Тебе, Україно, не життя…

Коли під вечір ти побачиш,
мамо,
На небі зірку, то є я, твій син.
Пробач, що я пішов зі світу
рано.
Пробач, що був у тебе я один.
Ти не журись, не плач, я не
сумую,
Таких як я тут тисячі зірок;
І ми усі співаєм «Алилуя»
За мир, за Україну, за народ.
Ми гордо йшли і скоро не
вернемось,
Чекаємо на мить, коли ми всі
В Едемському саду зійдемось
І вмиємо обличчя у росі.
Я чую голос твій, твої молитви,
Які лунають навіть в твоїх
снах.
Я чую відгомін із поля битви,
Але відсутній в моїм серці
страх.
Ми йшли за волю, всі разом,
єдині,
За те, щоб діти в спокої росли,
За те, щоб Україну в злі години
Не тягали, повсюди, люті пси.
Пробачте нам, що мало так
зробили,
Що не усе замріяне збулось…
Не встигли ми, нас просто
вбили,
Вони ж бо захищали там
когось.
Живіть у мирі, в злагоді,
достатку,
Любіть Вкраїну і свою сім’ю.
Про нас у серці зберігайте
згадку,
А ми за вас запалимо свічу.
Минати будуть дні, минати
ночі,
У вас завдання на землі тепер:
Щоби не плакали в моєї мамки
очі,
Щоб знала - я не просто так
помер