Пушиночко!
Мені чогось боляче таке читати!
Можливо це дійсно криза у стосунках, таке буває після народження дитини. Може просто ти замало уваги приділяєш чоловікові, а вони це люблють!
Я не є професійним психологом, але на мою думку вам потрібно просто сісти гарненько і просто поговорити...

Яруська, marjana, дівчатка, дякую за слова підтримки. Я просто вже не задумуюсь над тим до чого ми котимось, а насолоджуюсь дитиною яка в нас є і на ній концентруюю всі зусилля, щоб в нього все було. Мабуть і в тому вся проблема що я працеголік, а він хоче таку жінку як його мама, яка з роботи на роботу і тільки по хаті бігає все під ніс кладе і зхоплюються, я і приготую і попрасую і приберу , але не так надмірно клопочу над тим всім як він хоче.

може ось так тут все вискажу і мені легше стане, бо бачу що щось почало з мене це все на верх лізти. Читаєш тут що в сім"ях і через 10 років говорять такі слова, а в нас тільки 3 роки спільного життя і все якось тупо. Таке враження що чужі зовсім стали. А хочеться трошки інакше. Будні з"їли мабуть.

Пушинка,
а ви проводите час з чоловіком окремо від дитини?


в дитини повинні бути люблячі один одного батьки. От на тому увагу сконцентруй.

Чесно признаюсь, може я погана мама, але я більше приділяю уваги і часу чоловіку, ніж дітям. Як казала ще моя прабаба, що діти рано чи пізно підуть з хати, а з чоловіком тобі все життя жити.

Це правда і я це розумію, але наразі я бачу що дитина мене більше любить, то їй і натомість віддаю стільки ж любові.



А ми проводимо час разом, колись було класно, а тепер він також намагається мене виправляти і виховувати, що я то не
так танцюю то не так поводжусь. Ех, якось воно буде :(

Пушинко, дуже мені тебе шкода!!! Уявляю, як то важко жити з людиною, як в комунальній квартирі з сусідом. Але моя порада - головне поважати СЕБЕ, не принижуватись, а робити те, що тобі подобається. Ти любиш працювати? Це прекрасно. Жінка не зобов"язана сидіти дома і обслуговувати чоловіка. І що це за чоловік, який не цінує таку роботящу жінку? Може, поговори з ним, що у тебе трохи інші пріоритети в житті - ти хочеш професійно розвиватись, робити кар"єру. Хай дасть тобі на це час, бо, повір мені, років через 5-10 ти сама захочеш змінити обстановку і засісти дома з дітьми і упаданням біля чоловіка. Поки молода - розвивайся, прагни чогось, вдосконалюйся. Баняки-прасування-прибирання-куховарення нікуди від тебе не дінуться, а от отримати ще одну освіту чи просто на курси якісь піти з віком буде складніше.

Дуже розумна у тебе прабабуся, Натонько.І правильно казала. Але, з другого боку, чоловік нам (по крові) - чужий, а дитина - твоя кровна рідня. Я більше дитину люблю, і у мене весь світ навколо неї крутиться. Хоча останнім часом я взагалі основну увагу приділяю СОБІ. І чим менше біля них всіх кокаєш, тим більше тебе люблять і поважають)))))

Погоджуюсь з Оксанкою повністю,на собі перевірила.



у мене,навпаки,після народження дитини стосунки з чоловіком покращились,став більш уважнішим і турботливіше відноситись до мене.


Пушинко,а ти спробуй поменше на це уваги звертати і брати близько до серця і побачиш,що легше стане.

Бог нам говорить, що цитую "покинет человек мать и отца своего и прилепится к жене своей и станут одной плотью".

Чоловік і жінка - це одна плоть і кров і тіло і все в вас тепер спільне!!!!

Поламайте це тіло - розлучіться і побачите, що буде - все життя рани. Нові сімії - нові проблеми і старі хвости минулого.

Бог вчить не розлучатися.. І відповіді щодо сімейного життя треба шукати в Біблії, а не в психологів - це теж люди. а в людей як відомо в кожного свої бачення на ту чи іншу ситуацію.

По-перше, Біблію теж люди писали, і всі релігії теж людьми створені, як і наука. І кожен має право вірити в те, що йому ближче. Щодо розлучень, то тут ситуація неоднозначна: іноді краще розійтись, ніж продовжувати мучитись разом. Такі рани загоюються досить швидко. Це ж не смерть когось рідного!