цікаво почитати - письменниця з Дніпропетровська родом.

Питання на засипку до читаючих - подивилася на книги Книжного клубу, так там серія Анжеліки має лише одного автора - Анн Голон - відколи це, хто скаже? Завжди вказувалися два автори - Анн і Серж де Голон.

Мала прекрасне ілюстроване видання давньогрецьких міфів (Б. Куна), двотомник 1959 р.. На жаль, "зачитали". Причому цього разу навіть пам"ятаю, кому дала, але .... Коли зрозуміла, що мені повертати її ніхто не збирається, "утерла скупу сльозу" та й купила сучасне видання. Це якийсь жах Міфи невиправдано усічені, помилка на помилці. А скільки сучасних дитячих видань береш у руки- прекрасна поліграфія, чудові ілюстрації, а змісту ніякого ( хоча пишуть, що це енциклопедичні видання). Таке іноді враження, що це всього- навсього виклад корткого змісту. Уперше я прочитала "Анжеліку" до того, як вийшов на екрани фільм. Тоді було перекладено тільки 2 книги. Це було щось неймовірне!!!! Після виходу на екрани її ("Анжеліку") почали тиражувати. Відразу ж з"явилися переклади 12, а може й більше книг..Хоча то були якісь брошурки за обсягом, наповнені мутотою. З тих пір на " Анжелік" я більше не дивлюсь...
Звісно, це всього лиш ложечка дьогтю у великій бочці меду і все ж....

Дійсно, якісну дитячу літературу пізнавального характеру знайти важко, особливо по доступній ціні. В кращому випадку це книги у які накидано уривки з різних "радянських" енциклопедій, або невдало перекладені. Звичайно є і хороші, але попадаються рідко, а іноді за такі гроші... В дитячих нових казках багато суржику. Чи це я уже стара і чіпляюся до слів
Ми з меньшою донькою зачитали до дірок Всеволода Нестайка "Дивовижні пригоди в лісовій школі" Видавничий дім "Школа". Гарні ілюстрації, якісний папір і ціна доступна. Але основне, що донечка любить їх читати.

Ланочко, Олюсю, я цілком з вами згідна. Поліграфія, як і харчова промисловість, в погоні за яскравою обкладинкою, наплювали і на зміст, і на якість - я чимало дитячих книг не купляла через жовто-сірий папір, який неприємно гортати. Про сам зміст також говорити тяжко - старі вірші, які починають перевидавати, приємно читати, є небагато нових гарних дитячих авторів, але в основному це щось типу енциклопедичних видань, абсолютно беззмістовних, але з купою малюнків, або якісь нерозумні віршики, авторами яких міг би бути Незнайко.
Проблема полягає також в тому, що молоді письменники повинні друкуватися за власний кошт, а потім самі продавати свої книжечки - та й з малим накладом вони дорого коштують - деколи купую їх на книжковій ярмарці з автографами для підтримки нашого письменства - діти такі книжечки із задоволенням читають.

чи не могла б ти поділитися досвідом звідки скачуєш бо у нас також немає можливості купляти а читати ох як любимо

УРААА! Похвалюся вам, що я сьогодні дочитала останню книгу трилогії Стіга Ларссона "Міленіум". Від книг, як і від фільму, я просто у захваті. Читається на одному подиху.
Раджу усім:

Ліна Костенко: І все-таки парад потрібен...
Субота, 20 серпня 2011, 20:28
.


Равнєніє на трибуну
І все-таки парад потрібен. Державне свято, 20-ліття Незалежності, як же без параду? Це ж фактично перша така урочиста дата — повноліття молодої держави. Люди повинні побачити її честь і славу, її оборонну міць, її провідників і достойників, відчути ритм карбованих кроків у самому серці столиці. Досі ж так і було, а на ювілей не буде?!
Отже, треба споруджувати трибуну. Там, де й завжди, під величавим монументом Незалежності. На трибуні мають стояти всі чотири президенти нашої держави і приймати парад.
Не хочуть військовий, на військовий немає коштів, — то в нас же є ціла армія державотворців. 20 років працювали, здійснювали реформи, творили демократичну правову державу, яка посіла гідне місце у світі.
Стрункими рядами мають пройти депутати всіх скликань на чолі зі спікерами, помічниками й заступниками, зі всім штатом й апаратом Верховної Ради, фракціями й комітетами, тушками й перебіжчиками. Секретаріати й Адміністрації всіх президентів із відділами й колегіями, нацрадами й консультантами, речниками, радниками й референтами. Міністри всіх урядів на чолі з прем’єр-міністрами, судимими й несудимими, тут сущими й деінде. Усі розлогі гілки влади, на яких рясно повсідалися керівники й управлінці всіх рангів і спеціалізацій. Словом, усе те воїнство, завдяки якому Україна тріумфально здобулася на четверте місце серед найгірших економік світу й за різними показниками доганяє як не Гвінею, то Гондурас. Щоб народ міг побачити, кого він годував й утримував 20 років, чиї засідання, пільги й закордонні вояжі, державні дачі й курорти так щедро оплачував. І замислився, урешті, чи варто годувати таку армію ще й наступні 20 років.
Має продемонструвати свої досягнення судова гілка влади, генеральні прокурори й заступники, судді, слідчі, а також міліція, Служба безпеки, усі розділи й підрозділи державної охорони, — теж ціла армія, що стоїть на сторожі законів і покликана вбегти суспільство від внутрішніх і зовнішніх небезпек. Високо над собою вони мають пронести портрети Ґонґадзе й Александрова, Чорновола й Гетьмана, усіх убитих і закатованих у відділах міліції, померлих і зниклих за нез’ясованих обставин. Та й самовбитого двома пострілами в голову Кравченка, і Кирпу, і Кушнарьова, чиї загадкові загибелі багато чого б прояснили в чорних кросвордах нашого правосуддя.
Конституційний Суд у червоних мантіях мав би нести перекинуту догори дриґом Конституцію, інтерпретовану в різний спосіб залежно від поточних потреб влади.
Мають пройти судді-колядники з торбами грошей на плечах, спіймані й не спіймані на гарячому функціонери й корупціонери, кожен із тавром свого злочину, тримаючи рівняння на президентів своєї країни, які теж стоять на трибуні з вивісками на шиях, — хто що здав за ці 20 років. Хто флот і ядерну зброю, хто промисловість і стратегічні об’єкти, хто помаранчеву революцію, хто взагалі Україну.
Так що, мабуть, це було слушне рішення — скасувати військовий парад, бо то ж було хоч приїде президент якої із сусідніх держав, привітає султан Брунею. Все ж таки міжнародний рівень. А тепер навіть президент Росії навряд чи приїхав би. Бо ж як не здавай Україну, все одно братній державі хочеться, щоб її просто не було. І в Європі тепер ми — ізгої, пристойні політики із тутейшими на трибуну не стануть.
Та й народ у нас несвідомий. Ще прихопить із собою помідори чи яйця й закидає трибуну, незважаючи на зростаючу дорожнечу, або змиє кого потужним струменем із бранспойта. А так стоїть мовчки обабіч Хрещатика аж до Майдану, спостерігає цей парад, який давно вже на часі, і робить свої висновки.
Окремою колоною мають пройти заслужені люди України, у всьому блиску орденів і медалей, мабуть, похнюпивши голови, бо дехто ж таки совісно працював, а результату не видно, перемололо в пащі системи. Інкорпоровані в цю колону, мають пройти Герої України, бажано — пронумеровані, бо якщо Україна має стількох Героїв, то ця кількість повинна ж колись перейти в якість і представити переконливі приклади героїзму.
Мають пройти рейдери в чорних масках, озброєні ломами й пістолетами.
Директори шахт із тисячами трун загиблих за ці роки шахтарів.
Банкіри, угинаючись під вагою грошей ошуканих вкладників.
Промчати мажори, давлячи всіх на своєму шляху.
Має пройти маршем п’ята колона з транспарантами «Руки прочь от русского языка!» Слідом — кликуші й попи з кадилами і прокльонами на всіх, хто не вони. Мав би вивести на парад свій «Всеукраинский союз воинских сил» тезко автомата Калашникова, що надало б парадові особливого військового шарму. А також мали б продефілювати всі видимі й невидимі блоки «русского единства», шовіністи і ксенофоби всіх мастей і на повен голос нарешті відверто озвучити своє кредо: «Украина для русских!»
У всьому розмаїтті знамен мають пройти повз трибуну всі принаявні в Україні партії, скільки їх є, щось до двохсот, великих і малих, і зовсім мізерних, з авторитетними лідерами на чолі, навіть якщо якийсь лідер очолює сам себе.
Гордо й піднесено повинні пройти «противсіхи» з осатанілою натхненницею «противсіхства» на мітлі.
І над усім цим у київському небі пролітають яскраві повітряні кулі — оранжеві, біло-сині, біло-червоні, синьо-жовті й зовсім червоні. Із них приязно виглядають олігархи і з батьківською усмішкою махають народові рукою.
Насамкінець із космосу спуститься київський мер, обвішаний амортизуючими пакунками з китайською гречкою, приземлиться на сходах мерії і поспіває улюбленому електорату в мікрофон. Це буде художня частина параду. Дехто з журналістів виконає заячий зиѓзаѓ по пеньочках президентської резиденції. Прес-секретарка Гаранта станцює граціозний пірует із тортом, а Генпрокуратура дасть лиха закаблукам під «Мурку». Підписанти вірнопідданських листів зроблять акробатичний номер — собачу стойку сервілізму. Депутати-кнопкодави програватимуть віртуозні етюди голосування за відсутніх колег. Депутати-костоломи демонструватимуть мистецтво бойових прийомів. Міністр освіти жонглюватиме підручниками з української історії. Каріатида гуманітарної політики підпиратиме плечем падаючу стелю нашої духовності. Зірка української естради, народна артистка України проспіває новий популярний хіт «Я дєвочка твоя в шикарном авто». Парламентський диригент однією рукою здиригує ораторію «Україна для людей», і нинішній наш прем’єр зіграє соло на газовій трубі.
Завершує всю цю святкову феєрію сірий автозак, обклеєний портретами Юлії Тимошенко, який пропихають крізь протестуючий натовп «Беркути» і «Грифони», обліпивши його, як чорною ікрою, своїми касками, кому ламаючи ребра, кого збиваючи з ніг, кого волочачи по асфальту.
За цим автозаком, як у Росії колись Пугачова, везуть заґратовану клітку із членом попереднього уряду, екс-міністром внутрішніх справ. З інших кліток виглядають ще кілька фігурантів сюрреальних судових процесів.
Молодий перспективний суддя Родіон Кирєєв підморгує народові бровою.
Вєрка Сердючка співає свій інваріант державного гімну: «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!»
Чотири президенти на трибуні прикладають руки до серць.
Країною проходить всеукраїнська акція «Україна — 20». Це, очевидно, якийсь новий тип відзначення державних свят. Судячи з рекомендацій радіо, це виглядає так: люди збираються у містах і селах біля пошт, у святкових національних строях, намалювавши на обличчях, руках чи й просто на папері цифру 20. Співають, танцюють і обмінюються побажаннями.
Неважко здогадатися, якими.
Ліна Костенко, газета «День »

Ланочко! Дуже сильно! ...І дуже правдиво... на жаль....

Дякую , що донесли загалу ... Дуже сильно ...

Страшно але правдиво!!!
А у нас відзначали День Незалежності.Біля меріі підняли Український прапор (він там був цілий день).Також був мітинг присвячений Україні.Люди були у вишиванках короче кажучи ми святкували.......