Давайте помріємо разом… Грудень- незвичайний місяць…Скільки радощів та сподівань приносить він і дорослим, і малятам! Кожен чи кожна з нас, скільки б не мали років, віримо в казку, чекаємо дива, а новорічної ночі , мов малі діти, загадуємо бажання, котре ОБОВ’ЯЗКОВО має здійснитись! А давайте-но спробуємо скласти нашу спільну казку. Але казку не звичайну, а чарівну, НОВОРІЧНУ, в якій кожен чи кожна з нас розмістить свою мрію… Недарма ж говориться, що думка має здатність матеріалізуватися, а записана, сфотографована,намальована чи навіть проспівана-здійсниться ще швидше.
Отже, я починаю…
В одній прекрасній сонячній країні Дрімфудляндії жили красиві , світлі люди. Їх було дуже багато. Всі вони були різними. Але їх об’єднувало те, що вони уміли творити прекрасне .За що б вони не бралися-усе виходило з їх рук незвичайним: страви були найсмачнішими, торти-найкрасивішими, вишиванки-найчарівнішими, фото-найдивовижнішими…А ще ці люди були добрими. І кожна з них про щось мріяла… Свою мрію вони чіпляли до сніжинки(взимку), або до хмаринки чи листочка( іншої пори) і відправляли Доброму Чарівнику, котрий ці мрії дуже любив і завжди їх виконував!!! Жила в цій країні і дівчинка lana, яка теж, як і всі, мала багато мрій. І ось одного дня вона зрозуміла, чого б їй хотілося найбільше… Вона взяла красивий аркуш і написала на нім: «Любий мій Добрий Чарівнику! Як би було чудово, коли б у моєму саду виросла квіточка з чарівним-цілющим насіннячком. Проковтнула б те зернятко людина- і позбулася б тяжкого недуга, проковтнула б інша- і народилися у неї прекрасні дітки,про яких вона мріє, у третьої- одужали б і ніколи більше не хворіли діточки, ще у когось зникли б проблеми в стосунках з близькими… І тоді я б розіслала б усім мешканцям Дрімфудляндії хоча б по одному зернятку… І, звісно б, залишила зернятко собі. Допоможи мені здійснити цю мрію. І Тобі бажаю успіхів.»
Після цього lana акуратно склала листочок, причепила його до сніжинки, що кружляла в повітрі. І сніжинка полетіла до Доброго Чарівника…
...стежиною старого парку поспішала додому Natalyi...Все навколо було білим і в повітрі кружляли мережані дрібні сніжинки. Сміливий промінчик сонця прошмигнув через химерні гілки сумних дерев , впав на землю і розбився на маленькі іскринки-діаманти . Від цього сніг почав виблискувати всіма кольорами веселки...Дівчина на мить уявила себе в казці...От якби...Від мрій відірвав дзвінок мобільного: ''Мамусь, ти ще довго? А татко коли буде?'' І знову ці домашні нескінчені клопоти обрізають їй крила. І здається, чого їй ще треба? Хороша сім'я, коханий чоловік, гарна донечка...А поміж тим оті дрібні проблеми, з якими всі стикаються, якась несправедливість на кожному кроці, байдужість і невдоволеність людей навколо...От якби... І Natalyi знову поринула думками у свій світ мрій:...Якби ж я мала чарівне борошно !!!- думала Natalyi.- Я б напекла тістечок від поганого настрою, булочок для здоров'я, пряників від негараздів...Відкрила б чарівну крамничку і роздавала б усім ті чарівні солодощі. І люди всієї Дрімфудляндії від тих тістечок були б щасливі і здорові... Сніг поскрипував під гарними чобітками.Ось і вдома. Треба ще вечерю зготувати, уроки перевірити, і ще треба... І в душі защеміли оті мрії...Natalyi взяла листочок, написала свою мрію про чарівну крамничку і вийшла на вулицю. Вона прикріпила того листа до промінчика сонця і він поніс його до Доброго Чарівника... А тим часом на сусідній вулиці...
--------------------
Головне в житті - це СІМ'Я ! Кaр'єрa - не чекaє Тебе вдомa, гроші - не витруть Твої сльози, a слaвa - не обійме Тебе вночі ...
А тим часом на сусідній вулиці , на лавочці сиділа дівчинка,яка так любила малювати!і не могла відірвати очей від казкового зимового дня.Ім'я її LiLu. Сніжинки тихо кружляли, плавно опускаючись на вкриту розкішним срібним килимом землю .Навіть найлегший вітерець не порушував розміреного ритму їх танцю."А чому б і не намалювати таку казку!!"-вона зайшла у свою домівку, в якій уже стояла святкова ялиночка вмостилась у крісло, дістала свої краски , пензлик і почала свій малюнок
Та у її голові промайнуло!"а чому б і не намалювати чарівний малюнок, такий який б здійснив усі її бажання." Мріяла вона про казковий будиночок, у якому б хотіла створити свою сім'ю,Досі важким тягарем звучать у голові слова людей , які завдали її болючого болю, тож намалювала вона і думки їхні, які уже не завдавали цього болю, а тільки приносили сміх та радість, ще до свого малюнку, додала міцного здоров'я ,яке її ніколи б не завадило та рідним її людям.
А підписала вона малюнок Доброму Чарівнику, і так надіялась, що все це здійсниться .Вийшла на двір і прикріпила його до самої великої сніжинки, яка її трапилась І цей малюнок сніжинка забрала з собою...
А у той вечір у сусідній оселі ....
--------------------
Я сильна, а значить, я зумію Пройти по життю тисячу шляхів. Я смілива, а значить здолаю Своїх ворогів і підступи злих людей!
Лунали звуки скрипки..., вони легко огортали своєю ніжністю кожну клітинку цього буденного вечора в будинку Zagrajku і навіть надихали суворий морозець за вікном на його казковий візерунок. Як безтурботно звучала ця мелодія, вона нагадувала пісню життя.В якій було чути , то нотки радості, то жалю, то заклопотаності, то відпочинку. І скрипальці прийшла в голову думка, створити для кожного таку чарівну пісню життя, яка б стелилася своїми добрими нотками без краплини жалю чи нарікання, хворіб чи горя, ненависті чи заздрощів, самотності чи нудьги, бідності чи нужденності, а навпаки, зігрівала кожну душу добром, любов'ю, повагою, теплом, ввічливістю, мудрістю, доброзичливістю, оптимізмом, духом родинного вогнища.Zagrajka просто вірила, що її пісня зачепить тоненьку струну душі кожного жителя Дрімфудляндії, і вони заграють всі в один акорд, по казковому добру,вічну пісню життя. Тому вона швиденько витягнула клаптик нотного паперу, записала всі чарівні нотки тої омріяної пісні і вийшовши надвір, просто пустила його вдогін цікавої, дуже великої сніжинки, з надією, що саме вона донесе ці нотки до Доброго Чарівника. А за рогом тієї самої вулиці...
Как-то раз один человек вернулся поздно домой с работы, как всегда усталый и задёрганный, и увидел, что в дверях его ждёт пятилетний сын. — Папа, можно у тебя кое-что спросить? — Конечно, что случилось? — Пап, а сколько ты получаешь? — Это не твоё дело! — возмутился отец. — И потом, зачем это тебе? — Просто хочу знать. Пожалуйста, ну скажи, сколько ты получаешь в час? — Ну, вообще-то, 500. А что? — Пап… — сын посмотрел на него снизу вверх очень серьёзными глазами. — Пап, ты можешь занять мне 300? — Ты спрашивал только для того, чтобы я тебе дал денег на какую-нибудь дурацкую игрушку? — закричал тот. — Немедленно марш к себе в комнату и ложись спать!.. Нельзя же быть таким эгоистом! Я работаю целый день, страшно устаю, а ты себя так глупо ведешь. Малыш тихо ушёл к себе в комнату и закрыл за собой дверь. А его отец продолжал стоять в дверях и злиться на просьбы сына. «Да как он смеет спрашивать меня о зарплате, чтобы потом попросить денег?» Но спустя какое-то время он успокоился и начал рассуждать здраво: «Может, ему действительно что-то очень важное нужно купить. Да чёрт с ними, с тремя сотнями, он ведь ещё вообще ни разу у меня не просил денег». Когда он вошёл в детскую, его сын уже был в постели. — Ты не спишь, сынок? — спросил он.
— Нет, папа. Просто лежу, — ответил мальчик.
— Я, кажется, слишком грубо тебе ответил, — сказал отец. — У меня был тяжелый день, и я просто сорвался. Прости меня. Вот, держи деньги, которые ты просил. Мальчик сел в кровати и улыбнулся. — Ой, папка, спасибо! — радостно воскликнул он. Затем он залез под подушку и достал еще несколько смятых банкнот. Его отец, увидев, что у ребенка уже есть деньги, опять разозлился. А малыш сложил все деньги вместе, и тщательно пересчитал купюры, и затем снова посмотрел на отца. — Зачем ты просил денег, если они у тебя уже есть? — проворчал тот.
— Потому что у меня было недостаточно. Но теперь мне как раз хватит, — ответил ребенок. — Папа, здесь ровно пятьсот. Можно я куплю один час твого времени? Пожалуйста, приди завтра с работы пораньше, я хочу чтобы ты поужинал вместе с нами. Мораль Морали нет. Просто хотелось напомнить, что наша жизнь слишком коротка, чтобы проводить её целиком на работе. Мы не должны позволять ей утекать сквозь пальцы, не уделяя хотя бы крохотную её толику тем, кто действительно нас любит, самым близким нашим людям. Если нас завтра не станет, наша компания очень быстро заменит нас кем-то другим. И только для семьи и друзей это будет действительно большая потеря, о которой они будут помнить всю свою жизнь. Подумай об этом, ведь мы уделяем работе гораздо больше времени, чем семье.
lana, цілком згідна, я завжди свою сім"ю ставлю вище за свою роботу і додому з роботи завжди лечу мов на крилах (у мене правда державна робота, на ній у мене зазвичай чим більше працюєш, тим менше платять)
Давайте помріємо разом…, складаємо спільну казку
11 грудня 2010 13:20
І люди всієї Дрімфудляндії від тих тістечок були б щасливі і здорові...
вмостилась у крісло, дістала свої краски 
, пензлик і почала свій малюнок 
, вони легко огортали своєю ніжністю кожну клітинку цього буденного вечора в будинку Zagrajku і навіть надихали суворий морозець за вікном на його казковий візерунок
. Як безтурботно звучала ця мелодія, вона нагадувала пісню життя.В якій було чути , то нотки радості, то жалю, то заклопотаності, то відпочинку. І скрипальці прийшла в голову думка, створити для кожного таку чарівну пісню життя, яка б стелилася своїми добрими нотками без краплини жалю чи нарікання, хворіб чи горя, ненависті чи заздрощів, самотності чи нудьги, бідності чи нужденності, а навпаки, зігрівала кожну душу добром, любов'ю, повагою, теплом, ввічливістю, мудрістю, доброзичливістю, оптимізмом, духом родинного вогнища.Zagrajka просто вірила, що її пісня зачепить тоненьку струну душі кожного жителя Дрімфудляндії, і вони заграють всі в один акорд, по казковому добру,вічну пісню життя.
Тому вона швиденько витягнула клаптик нотного паперу, записала всі чарівні нотки тої омріяної пісні і вийшовши надвір, просто пустила його вдогін цікавої, дуже великої сніжинки, з надією, що саме вона донесе ці нотки до Доброго Чарівника.
Навігація 
