У одной бедной,старой женщины был сын ,который влюбился в одну месную красавицу .Она была очень тщеславная .У неё было очень много ухажоров которыми она крутила как хотела. Куда уж, этому бедному парню. Но один раз, когда этот молодой человек встретил ,её и был ослеплён её красотой, не сдержался, подошёл к ней и спросил:"Как я могу завоевать твоё серце ,красавица ?". И красавица ему ответила:"Убей свою старую мать и принеси мне её серце." Парень долго думал над словами красавици.Но так велика была его страсть, что он решил убить свою мать,всё равно она была старой и уже прожила свою жизнь.-- думал парень.И вот, вырезал он серце своей матери, взял его в руки и когда нес ,споткнулся и упал .Тут вдруг услышал голос:"Не ушибся ли ты мой сыночек ,не больно ли тебе?"Тут- то и осознал парень свой поступок и горько заплакал, но уже было поздно.Тогда он решил "мать уже не вернуть ,а красавицу я могу ещё завоевать и пошёл дальше.Но ещё горьче было ему ,когда пришёл он к красавице,а она была уже з другим и когда он показал ей материнское серце, она только засмеялась сказав:"Глупец,неужели ты думаешь ,что я дам тебе предпочтение ,оборванцу,перед другими богатыми женихами!"Больно было парню,тогда нашёл он самый высокий утёс и бросился с него вниз. Ни одна страсть или любовь не заменит преданной любви матери.

Девочки, извените ,что пишу на русском,у меня нету украинской клавиатуры,я обожаю свой родной язык и "свою любу Украину!Я благодарна вам за этот сайт. Это как глоток чистого воздуха для меня ,далеко живущей от своей родной любимой земли.

У пожилого мужчины был
единственный сын,которого он
любил больше жизни.На
старости лет после смерти
жены он остался жить с сыном
и его супругой.Но почему то
сын не относился к отцу с той
же теплотой.Он все время
обижал его,а отец не мог
ничего сказать любимому
сыну.Просто после каждого
такого случая отец уходил в
подвал.Сын заметил это и ему
стало интересно,что же он там
делает.Однажды он спустился
за отцом,и увидел что отец
вбивает гвоздь в доску.А на
этой доске далеко не один
гвоздь.И сын осознав свою
вину стал с добротой и
любовью относиться к отцу.Но
отец все же спускался в
подвал.Сын подумал что же он
снова делает в подвале,и в
очередной раз спустился за
отцом.Сын увидел что отец
вытаскивает эти гвозди,но
дыры все равно остаются.Доска
в это случае подобна сердцу,а
дыры ранам.Как часто мы
бываем не справедливы к
своим родителям сами не
понимая этого.ПОЖАЛУЙСТА НЕ
ДЕЛАЙТЕ БОЛЬНО
РОДИТЕЛЯМ.ЛЮБИТЕ И
УВАЖАЙТЕ ИХ!!!

а одного зимового та морозного ранку, Наталька вийшла на вулицю, і сонечко немов усміхнулося до неї, воно грало своїми ручками-промінчиками, махоючи по дахах будинків, по чорних димарях, по обмерзлих деревах та брудних витоптаних стежках, та Наталька непомічала всього цього, адже її увага була прикута до малесенької згорбленої від холоду жінки.Бабуся Катерина стояла біля криниці і немов би завмерла, необізвалася вона і після привітання з гарним днем
-бабусю, що трапилось-спитала Наталька.Бабуся немовби прокинулась від гнітючого сну, тяжко зітхнула, витерла задубілою долонею вже замерзлу гірку сльозу, і скривившись тихенько промовила
-небуде дитино цього року у мене свят, діти мої їдуть кудись на моря, а до мене старої нехочуть, кажуть що у селі їм нецікаво, що мої палянички нетак їм смакують як заморські смаколики, тож святкуватимемо удвох, я та мій старий кіт.
І розпоставшись, бабуся взяла своє неповне відро з водою і помаленьку пошкандибала слизькою стежкою до своєї хатинки

А Наталька як стояла так і залишилась стояти дальше.Їй враз стало так гірко і млосно на душі, що вона перестала помічати всю красу вранішнього дня.От якби Наталька могла написати чарівну книжку, на сторінках якої ми могли б загадувати бажання, добрі, щирі, людські, щоб старенькі напередодні свят неплакали, а тішились що і у них буде свято, приїдуть діти, внуки, а вони понапікають їм своїх марципанчиків, зроблять вареничків, натоплять хатку, і будуть весь день няньчити малечу та розказувати байки, щобмолоді незабували про своїх близьких і рідних, не залишали їх насамоті, особливо на свята, бо саме свята зближують родину.Постояла Наталька так трошки, посумувала бабиним горем і вирішила, що обовязково забере бабусю Катерину на святкові посиденьки до себе, і дітям буде радість, і бабуся самою не залишеться.А діти, маю надію, що вони опам*ятаються.І з такою думкою пішла Нталька дальше, де чекала її.............

Притча про Любов і Кохання

В одній звичайній людській душі жили Любов і Кохання.
Вони були схожі, як близнюки, але вели себе чомусь по-різному. Кохання було від природи сліпим. Любов мала стовідсотковий зір.
Коли Кохання впритул не помічало наслідків, Любов чудово бачила їх, беззаперечно приймаючи.
Коли Кохання гуляло під місяцем і дарувало квіти, захлинаючись у вирі щасливих емоцій, Любов терпляче чекала самотніми холодними ночами.
Коли Кохання розпливалося у компліментах, Любов говорила жорстку правду, лікуючи болем.
Коли Кохання знало безліч ніжних слів, Любов просто вміла дарувати насолоду.
Коли Кохання кричало:"Я не проживу без тебе!», Любов, тихо помираючи, відпускала на свободу.
Коли Кохання безсило билося в істериці, вимагаючи взаємності, Любов проводила безсонні ночі біля лікарняного ліжка, ні на що незважаючи.
Коли Кохання, дивлячись у постаріле зів’яле лице, відвернулося, і, жаліючи себе, розтануло як сніг, залишивши душу назавжди, Любов залишилась, вдихаючи життя у холодні посинілі губи.
- Я тут безсила, - сказала Смерть, тихо танучи слідом за Коханням.
- Чому ж так відбувається? – запитав молодий Ангел у старшого «колеги», зазираючи з цікавістю у сповнену Любов’ю душу.
- Все просто, - відповів Старий Ангел, який на своєму віку бачив мільйони звичайних людських душ.
- Усе просто. Коли народилося Кохання – засяяла нова яскрава зірка, даруючи красу і радість усім довкола. Коли народилася Любов - посміхнувся Бог. А посміхається Він, повірте, не так часто.

Склянка молока
Худенький від недоїдання підліток ходив від хати до хати і продавав дешевенькі товари, щоб оплатити своє подальше навчання. І ось він виявив, що в кишені у нього залишилася єдина монета вартістю кілька центів. Будучи дуже голодним, він вирішив у наступному ж будинку попросити що-небудь поїсти. Але коли молода жінка відкрила йому двері, вся рішучість його миттєво випарувалася.
"Можна мені попити?" - запинаючись від збентеження і втупившись в землю, ледь пробелькотів він.
Жінці хлопчик здався голодним і замість води вона принесла йому велику склянку молока.
Він пив повільно, смакуючи кожен ковток, а коли, нарешті, закінчив, тихо промовив:
- А скільки я Вам винен?
- Нічого ти мені не винен, - відповіла жінка, усміхаючись, - мама вчила нас ніколи не брати грошей за доброту.
- Тоді, - відповів він, - велике Вам спасибі, дякую від усього серця!
Пройшли роки. Молода жінка постаріла і тяжко захворіла. Коли місцеві лікарі не змогли їй допомогти, вона була відправлена у велику міську лікарню, і на консультацію до вмираючої жінці був викликаний відомий лікар. Ледь глянувши на неї, доктор тут же впізнав у ній свою давню знайому і вирішив зробити все можливе, щоб урятувати їй життя. Сутичка з хворобою тривала досить довго, але лікар вийшов з неї гідним переможцем. А коли настав час виписувати пацієнтку, доктор попросив, щоб усі її рахунки з оплати за медичні витрати були представлені йому на затвердження.
Ледь глянувши на багатозначне число внизу сторінки, він швидко черкнув щось на куточку представленого йому рахунку. А жінка, отримавши при виписці з лікарні документи, не наважувалася їх відкривати. Вона боялася, що їй до кінця життя доведеться тяжко працювати, щоб оплатити своє тривале лікування. Тремтячими пальцями відкривши, нарешті, згорнутий листок, вона звернула увагу на записку, надряпану в кутку нерозбірливим почерком.
"Оплачено повністю однією склянкою молока", - повільно прочитала вона. Внизу стояв підпис: Доктор Говард Келлі.
- Це не притча і не художня розповідь . Доктор Келлі (Howard Kelly, 1858 - 1943) - не вигадана особистість, а відомий терапевт, один із засновників першого в Сполучених Штатах Медичного дослідницького університету Джона Хопкінса. Історія ж про нього і про склянку поданого йому молока теж достовірна і записана його біографом.

наталька,
Яка чудова розповідь!!!! Аж серце защеміло

Дякую.

lana,
дійсно чудова розповідь, аж сльози навертаються.